УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №0616/4148/12 Головуючий у 1-й інст. Романюк Ю.Г.
Категорія 57 Доповідач Миніч Т. І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2013 року апеляційний суд Житомирської області в складі:
головуючого - судді Миніч Т.І.,
суддів: Трояновської Г.С.,
Забродського М.І., при секретарі судового
засідання Ямковій О.М.,
з участю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 січня 2013 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконними дій ПАТ КБ «Приватбанк», -
в с т а н о в и в:
У серпні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив. Просив визнати незаконними дії відповідача щодо списання коштів із його «заробітної карти» в рахунок погашення боргу за кредитним договором №ZHNWAK00080099 від 08 серпня 2007 року; визнати незаконним збільшення відповідачем процентної ставки за користування кредитом за кредитним договором № ZHNWAK00080099 від 08 серпня 2007 року з 01 лютого 2009 року саме на 11,4% річних; зобов'язати відповідача припинити стягнення коштів із картки «заробітної плати» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором; визнати таким, що не відповідає чинному законодавству пункт 2.2.5 кредитного договору № ZHNWAK00080099 від 08 серпня 2007 року; розірвати кредитний договір №ZHNWAK00080099 від 08 серпня 2007 року; судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування позову зазначав, що 08.08.2007 року між ним та «ПриватБанком» було укладено договір №ZHNWAK00080099, відповідно до умов якого «ПриватБанк» надав йому кошти в сумі 71332 грн. на придбання автомобіля зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,34% на місяць на строк з 08.08.2007 року по 07.08.2012 року включно. Звернувшись до Банку та отримавши виписку про рух коштів по своїй картці заробітної плати за період з 12.02.2010 року по 09.07.2012 року, він дізнався, що Банком із «заробітної картки» без його згоди та відома списуються кошти на погашення кредиту у розмірі, що перевищує 50% самої зарплати, яка надходить щомісячно. Вважав, що такі дії відповідача суперечать чинному трудовому законодавству, законодавству про оплату праці та порушують його права. Окрім того вказував, що пункт 2.2.5 кредитного договору не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки право Банку обумовлювати в договорах здійснення договірного списання коштів з рахунків клієнта - виключено. Також зазначав, що починаючи з 01 лютого 2009 року Банком було підвищено процентну ставку за даним кредитним договором з 16,08% до 27,48% річних, тобто на 11,4% річних. Вважав такі дії Банку незаконним, а рішення Банку про підвищення процентної ставки саме на 11,4% річних - безпідставним та необґрунтованим, оскільки конкретних об'єктивних обставин для підвищення процентної ставки саме в такому розмірі не існувало. Тому вважав такі дії Банку істотним порушенням умов договору і просив розірвати кредитний договір в судовому порядку.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 січня 2013 року в задоволені позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконними дій ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_3- ОСОБА_4 просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, оскільки судом порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі кредитного договору №ZHNWAK00080099 від 08.08.2007 року (надалі Договору) ПАТ КБ «ПриватБанк» надав позивачеві кредит в сумі 71332 грн. на придбання автомобіля на строк з 08.08.2007 року по 07.08.2012 року включно зі сплатою 1,34% на місяць (або 16,08% річних) за користування кредитом (а.с.4-6).
Відповідно до п.2.2.5 Договору позичальник доручає Банку списувати кошти із всіх своїх поточних рахунків у валюті Кредиту або у валюті, відмінної від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у Кредит, у межах сум, які підлягають сплаті Банку за цим Договором при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання).
Тобто, із місту зазначеного пункту Договору вбачається, що відповідач при підписанні умов Договору погодився на списання Банком коштів із всіх його рахунків (в тому числі і зарплатних) на погашення заборгованості по кредиту. При цьому сторонами не обмежено списання коштів у половинному розмірі заробітної плати, на що посилається позивач. Вихідним критерієм в даному випадку сторони Договору визначили розмір заборгованості за кредитом, тобто, сума, яка підлягає сплаті Банку боржником. Саме в межах заборгованості позивач надав Банку право списувати кошти.
Протягом тривалого періоду позивач виконував зазначену мови договору та Договір в цій частині не оскаржував.
Посилання позивача в обгрунтування своїх вимог в цій частині на трудове законодавство не заслуговує на увагу, оскільки вказаний закон спірних правовідносин не регулює. Правовідносини між сторонами виникли із договору кредиту. Тому, в даному випадку підлягають застосуванню відповідні норми Цивільного Кодексу.
Позивач не надав доказів про примушення його до укладенняКредитного договору, а тому при вирішенні спору в цій частині вимог суд першої інстанції правильно вважав, що відповідно до положень ст.627 ЦК воля позивача при визначенні умов Договору була вільною, умови договору, викладені в п.2.2.5, не суперечать закону та із врахуванням вимог ч.2 ст.1071 ЦК дійшов обгрунтованого висновку про те, що згідно з умовами Договору Банк мав право списувати кошти з рахунку позивача на погашення заборгованості за кредитом.
Про те, що за позивачем рахується прострочена заборгованість за кредитом, свідчить наданий Банком розрахунок, який позивачем не спростований (а.с.47-50).
Правильним, на думку апеляційного суду, є також рішення суду першої інстанції в частині вимог, що стосуються підняття відсоткової ставки. При цьому судом враховано, що законність дій Банку в цій частині встановлена рішенням апеляційного суду Житомирської області від 20 грудня 2011 року, яке є чинним (а.с.53-54).
Доводи позивача про необгрунтованість підвищення відсоткової ставки саме на 11,4% спростовуються наступним. Постановою Правління Національного банку України №107 від 21.04.2008 року з 30.04.2008 року облікова ставка Нацбанку підвищена до 12%, про що свідчить повідомлення Банку, направлене позивачеві. На час укладення Договору сторонами облікова ставка Нацбанку становила 8%, тобто, збільшилась на 4%. Крім того, на час збільшення відсоткової ставки за кредитом збільшився курс доллара США порівняно з днем укладення Договору в 1,5 рази (7,79 до 5,05). Ці обставини є загальновідомими.
Як зазначалося в рішенні апеляційного суду від 20 грудня 2011 року, ухвалюючи рішення 25 грудня 2008 року про підвищення відсоткової ставки по кредитах Банку, правлінням Банку враховувались саме ці обставини з метою збереження прибутковості з операцій „Авто в кредит".
За наведених обставин підстав вважати, що Банком істотно порушуються умови Договору, що могло б потягнути за собою розірвання Договору - не було.
Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, суд, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: