03.04.2013 року

Справа № 212/2-3988/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.04.2013 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Борисюк І.Е.,

при секретарі Романенко О. С.,

за участю: представника позивача Руснака В. О.,

представника відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет застави, -

В С Т А Н О В И В:

До Ленінського районного суду м. Вінниці звернулось публічне акціонерне товариство «Мегабанк» з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет застави.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.09.2007 року між ВАТ «Мегабанк» (правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 41-01ПВ/2007, відповідно до якого банк надав останньому кредит у розмірі 23 000, 00 доларів США строком до 05.09.2010 року з виплатою 13, 5 % річних, а з 19.09.2010 року - 15 % річних. В забезпечення зобов'язань за кредитним договором № 41-01ПВ/2007 від 06.09.2007 року між позивачем та ОСОБА_4 був укладений договір застави № 41-01ПВ/2007-з, згідно якого останнім було передано в заставу автомобіль марки MAN, модель F200, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4, тип ТЗ сідловий тягач-Е, рік випуску 1999, колір синій, реєстраційний номер НОМЕР_1. В порушення умов договору ОСОБА_3 несвоєчасно виконував свої зобов'язання, в зв'язку з чим станом на 07.09.2010 року виникла заборгованість в сумі 25 296, 32 доларів США, що еквівалентно 200 048, 36 гривень. Позивач направив вимоги відповідачам щодо погашення заборгованості та відновлення прав позивача. Однак вимоги були залишені без розгляду.

Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості в загальній сумі 25 296, 32 долари США, що еквівалентно 200 048, 36 гривень та по штрафах 64 097, 01 гривень, а також про звернення стягнення на предмет застави.

28.10.2010 року Ленінським районним судом м. Вінниці було прийнято рішення по даній справі про задоволення позову. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 21.12.2010 року рішення суду від 28.10.2010 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Мегабанк» штрафу за невиконання прийнятого на себе обов'язку згідно п. 2.1.3. договору застави у розмірі 10 % від вартості предмета застави - 16 808, 90 гривень скасовано і в цій частині ухвалено нове, яким в задоволенні таких вимог позивачу відмовлено, а в решті рішення суду залишено без змін. 27.07.2011 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 28.10.2010 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 21.12.2010 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави були скасовані і справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду Вінницької області від 21.12.2010 року залишено без змін.

Ухвалами Ленінського районного суду м. Вінниці від 02.09.2011 року справу прийнято до свого провадження, від 15.10.2012 року - передано до Вінницького міського суду Вінницької області.

Ухвалою суду від 29.10.2012 Вінницьким міським судом Вінницької області справу прийнято до свого провадження.

В ході розгляду справи позивачем було збільшено позовні вимоги. Представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованість в сумі 248 663, 99 гривень, з яких: прострочена заборгованість по основному боргу - 23 000, 00 доларів США, що становить 183 839, 00 гривень; прострочена заборгованість по відсотках - 2 145, 65 доларів США, що становить 17 150, 18 гривень; штрафи - 5 964, 57 доларів США, що становить 47 674, 81 гривень. Також, представник позивача просив звернути стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Мегабанк» на предмет застави за договором застави, а саме: автомобіль марки MAN, модель F200, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4, тип ТЗ сідловий тягач-Е, рік випуску 1999, колір синій, реєстраційний номер НОМЕР_1.

В судовому засіданні представник позивача збільшені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити, аргументуючи його мотивами, викладеними в позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог та додаткових письмових поясненнях.

Представник відповідачів позов визнала частково, а саме в частині звернення стягнення з ОСОБА_5 предмета застави на користь позивача, а також, визнала і погодилась із сумою заборгованості в частині основного боргу по кредиту та нарахованих відсотках. Представник відповідачів не визнала позов в частині нарахування позивачем штрафів на суму заборгованості і в цій частині просила застосувати строки позовної давності. Зазначила про неможливість стягнення заборгованості за кредитним договором і одночасне звернення стягнення на предмет застави, оскільки вважає це подвійним стягненням.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

06.09.2007 року між ВАТ «Мегабанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 41-01ПВ/2007, відповідно до якого банк зобов'язався відкрити останньому відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 23 000, 00 доларів США строком до 05.09.2010 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит і сплатити проценти у розмірі 13, 5 % річних згідно з графіком погашення кредиту, наведеним в додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною. (а.с. 6-10)

В забезпечення виконання умов кредитного договору № 41-01ПВ/2007 від 06.09.2007 року між ВАТ «Мегабанк» та ОСОБА_4 був укладений договір застави № 41-01ПВ/2007-з, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований в реєстрі за № 9370. Предметом застави є рухоме майно, а саме: автомобіль марки MAN, модель F200, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4, тип ТЗ сідловий тягач-Е, рік випуску 1999, колір синій, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4 на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 виданим Вінницьким МРЕВ ВДАІ УМВС України у Вінницькій області 04.07.2007 року. Сторони домовились, що згідно зі звітом прл незалежну оцінку предмета застави, наданим СПД ОСОБА_7 вартість предмета застави становить 168 089, 00 гривень. (а.с. 11-13)

Відповідно до нової редакції Статуту Публічного акціонерного товариства «Мегабанк», останнє є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Мегабанк» (а.с. 24-35)

Судом встановлено, що позивачем ОСОБА_3 було надано кредит в сумі 23 000, 00 доларів США, що було визнано сторонами по справі, а тому не потребує доказування у відповідності із ч. 1 ст. 61 ЦПК України.

Згідно п. 4.2 кредитного договору № 41-01ПВ/2007 від 06.09.2007 року позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за користування кредитом щомісяця, не пізніше двадцять п'ятого числа місяця, наступного за звітнім, а також в день повернення кредиту, на рахунок нарахованих доходів кредитодавця, обумовлений п. 3.1.2. договору.

Відповідно до п. 3.3.1 кредитного договору № 41-01ПВ/2007 від 06.09.2007 року кредитодавець має право розірвати договір та вимагати повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, зокрема, у випадку порушення позичальником умов договору.

Згідно п. 7.2. вищезазначеного кредитного договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф, зокрема, у випадках: за невиконання прийнятих на себе обов'язків згідно з п. 3.2.1 договору - у розмірі 25 % від суми несвоєчасно сплаченого кредиту; за невиконання прийнятих на себе обов'язків згідно з п. 3.2.3 договору - у розмірі 10 % від суми несвоєчасно сплачених процентів та комісійних винагород; за невиконання будь-якого з прийнятих на себе обов'язків згідно з п.п. 3.2.4 - 3.2.16 договору - у розмірі 10 % від суми від суми отриманого кредиту.

Відповідно до п. 3.1. договору застави № 41-01ПВ/2007-з від 06.09.2007 року у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет застави на підставі рішення суду, в позасудовому порядку згідно із законодавством України або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 належним чином умови кредитного договору не виконав.

22.01.2010 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна позивачем зареєстровано запис, згідно якого: підставою обтяження є договір застави № 41-01ПВ/2007-з від 06.09.2007 року; об'єктом обтяження - автомобіль марки MAN, модель F200, номер державної реєстрації НОМЕР_1; боржники - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 25.11.2010 року зареєстровано звернення стягнення. (а.с. 184-186)

05.03.2010 року та 09.04.2010 року на адреси відповідачів були направлені рекомендованими листами вимоги щодо погашення заборгованості по кредиту та поновлення прав банку за кредитним договором № 41-01ПВ/2007 від 06.09.2007 року. Дані вимоги були отримані відповідачами, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень, однак залишились без належного реагування. (а.с. 15-20)

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3. ч. 1 ст. 3 ЦК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Станом на 05.09.2012 року загальна сума заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 41-01ПВ/2007 від 06.09.2007 року становить 267 047, 89 гривень, з яких: прострочена заборгованість по основному боргу - 23 000, 00 доларів США, що становить 183 839, 00 гривень; прострочена заборгованість по відсотках - 2 145, 65 доларів США, що становить 17 150, 18 гривень; штрафи - 8 264, 57 доларів США, що становить 66 058, 71 гривень (в тому числі: штраф за невиконання п. 3.2.1 договору - 5 750, 00 доларів США, що становить 45 959, 75 гривень; за невиконання п. 3.2.3. договору - 214, 57 доларів США, що становить 1 715, 06 гривень; за невиконання п. 3.2.10 договору - 2 300, 00 доларів США, що становить 18 383, 90 гривень (відповідно до п. 7.2. договору)). (а.с. 150)

Судом перевірено розрахунок заборгованості ОСОБА_3 перед позивачем і встановленого його часткову відповідність умовам кредитного договору № 41-01ПВ/2007 від 06.09.2007 року і законодавству України, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Частиною 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Також, право на здійснення операцій в іноземній валюті, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

При цьому згідно зі ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

На вище викладене, також, звернув увагу в п. 10, п. 11 Постанови Пленуму № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судом встановлено наявність у позивача банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, позивач має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що позивачем правомірно надано кредит в іноземній валюті.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування, згідно ч. 2 ст. 61 ЦПК України. Офіційний курс гривні до іноземних валют, встановлений Національним банком України є загальновідомим.

НБУ встановлено офіційний курс гривні до долара США на 05.09.2012 року в розмірі: 100 дол.США = 799, 30 гривень.

Ухвалою суду від 09.09.2011 року судом було зупинено провадженя по даній справі до набрання законної сили рішенням по справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Мегабанк» про визнання дій неправомірними, зобов'язання відновити розмір процентної ставки по кредитному договору № 41-01ПВ/2007 від 06.09.2007 року, перерахувати надмірно стягнуті проценти в рахунок погашення боргу.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 17.01.2012 року по вищезазначеній справі, яким було скасовано рішення першої інстанції і відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, встановлено, що банк скористався передбаченою договором можливістю зміни в односторонньому порядку процентної ставки до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», підвищена процентна ставка продовжує діяти і після набрання ним чинності, оскільки його норми не мають зворотної дії в часі. (а.с. 139-140, 193-194)

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 61 ЦПК України, правомірність підвищення позивачем по кредитному договору № 41-01ПВ/2007 від 06.09.2007 року відсоткової ставки з 13, 5 % до 15 % не потребує доказування.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом встановлено відповідність нарахування позивачем заборгованості по кредиту та процентах умовам кредитного договору. Окрім того, представником відповідачів було визнано суму заборгованості по кредиту та нарахованих процентах.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 530 ЦК України, зобов'язання підлягає виконанню у строк встановлений договором.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ст.ст. 546, 549, 550 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Позивачем було нараховано штрафи за неналежне виконання умов кредитного договору. Представником відповідачів було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення неустойки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Однак, судом звернуто увагу на те, що згідно ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Оскільки позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав 13.09.2010 року (судом одержано і зареєстровано позов 14.09.2010 року), відповідно строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки в частині стягнення штрафу в розмірі 25 % в сумі 5 750, 00 доларів США та штрафу в розмірі 10 % в сумі 229, 63 доларів США не минув. Щодо штрафу в розмірі 10 % в сумі 16 808, 90 гривень, то дана вимога взагалі не розглядається, оскільки апеляційний суд Вінницької області 21.12.2010 року скасував в цій частині рішення Ленінського районного суду м. Вінниці при цьому відмовивши позивачу в задоволенні цієї вимоги. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.02.2011 року в цій частині рішення апеляційної інстанції було залишено в силі.

Щодо стягнення штрафу в розмірі 10 % від суми отриманого кредиту в сумі 2 300,00 доларів США, що еквівалентно 18 383, 90 гривень за невиконання умов п. 3.2.10 кредитного договору, яким передбачено зобов'язання позичальника в одноденний строк з дня підписання договору і не менше ніж на строк його дії, застрахувати життя на користь кредитодавця, то суд приходить до висновку про відмову в задоволенні даної вимоги, враховуючи наступне. Судом встановлено, що на момент звернення до суду позивачем дана вимога не заявлялась і була заявлена лише при збільшенні позовних вимог - 10.09.2012 року (заяву отримано і зареєстровано судом 11.09.2012 року). Отже, позивачем по даній вимозі дійсно пропущено строк позовної давності, з чим доречі погодився й представник позивача в судовому засіданні. Згідно ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тому, суд приходить до висновку про необхідність застосування строку позовної давності до вимоги позивача про стягнення штрафу в розмірі 10 % від суми отриманого кредиту в сумі 2 300, 00 доларів США, що еквівалентно 18 383, 90 гривень за невиконання умов п. 3.2.10 кредитного договору, враховуючи клопотання представника відповідачів.

Згідно ч. 1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ч. 1 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

У відповідності до положень ст. 584 ЦК України, сторонами в договорі застави визначено його зміст.

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1, ч. 2 та ч. 4 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Згідно ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане (ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про заставу»). Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом, або договором застави (ч. 6 ст. 20 ЗУ «Про заставу», ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Кредитний договір № 41-01ПВ/2007 від 06.09.2007 року, а так само й договір застави № 41-01ПВ/2007-з від 06.09.2007 року, є домовленість сторін цих договорів, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України. Предметом виконання як невід'ємним елементом виконання договору є ті конкретні суб'єктивні права і конкретні юридичні обов'язки для набуття, здійснення і виконання яких конкретні суб'єкти права вступають в конкретні правовідносини і, відповідно, до вимог норми права, що реалізується, вчиняються належні правомірні дії.

Суд вважає, що ОСОБА_3 порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Добровільно ОСОБА_3 не провів розрахунок за кредитним договором в строки, визначені його умовами, тому сума боргу підлягає примусовому стягненню.

Суд не погоджується з твердженням представника відповідачів про те, що стягнення заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет застави є подвійним стягненням боргу, оскільки позичальник ОСОБА_3 є відмінною особою від майнового поручителя - ОСОБА_4, а право вибору способу судового захисту в даному випадку, в тому числі й одночасне заявлення таких вимог, належить виключно позивачу. Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. На що також звернув увагу в п. 9 Постанови Пленуму № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Враховуючи вище викладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача, шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Мегабанк» заборгованості за кредитним договором № 41-01ПВ/2007 від 06.09.2007 року в сумі 248 663 (двісті сорок вісім тисяч шістсот шістдесят три) гривні 99 копійок, з яких: прострочена заборгованість по основному боргу - 23 000, 00 доларів США, що становить 183 839 (сто вісімдесят три тисячі вісімсот тридцять дев'ять) гривень 00 копійок; прострочена заборгованість по відсотках - 2 145, 65 доларів США, що становить 17 150 (сімнадцять тисяч сто п'ятдесят) гривень 18 копійок; штрафи - 5 964, 57 доларів США, що становить 47 674 (сорок сім тисяч шістсот сімдесят чотири) гривень 81 копійка. В частині стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача штрафу в розмірі 10 % від суми отриманого кредиту в сумі 2 300, 00 доларів США, що еквівалентно 18 383, 90 гривень за невиконання умов п. 3.2.10 кредитного договору слід відмовити, враховуючи вище викладене.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є примусове виконання зобов'язання в натурі. Примусове виконання зобов'язання в натурі - це спосіб захисту, який випливає з загального принципу повного і належного виконання зобов'язання та полягає в зобов'язанні здійснити дію або утриматися від її здійснення, незалежно від застосування до боржника інших заходів впливу.

Тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині звернення стягнення з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Мегабанк» на предмет застави за договором застави майна № 41-01ПВ/2007-з від 06.09.2007 року, а саме: автомобіль марки MAN, модель F200, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4, тип ТЗ сідловий тягач-Е, рік випуску 1999, колір синій, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом продажу вказаного автомобіля публічним акціонерним товариством «Мегабанк» в порядку передбаченому договором застави та Законом України «Про заставу» з правом укладання від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою будь-якою особою-покупцем та з наданням публічному акціонерному товариству «Мегабанк» всі повноваження продавця (в тому числі, але не виключено: з правом зняття вказаного автомобільного транспорту з обліку в органах ДАІ України, отримання дублікатів реєстраційних документів на дані автомобільні транспорти, здійснення будь-яких платежів за продавця), необхідних для здійснення такого продажу, а кошти направити для погашення заборгованості за кредитним договором № 41-01ПВ/2007 від 06.09.2007 року.

Враховуючи положення ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» суд встановлює початкову ціну для реалізації предмета застави, визначену договором застави майна № 41-01ПВ/2007-з від 06.09.2007 року, а саме - 168 089 (сто шістдесят вісім тисяч вісімдесят дев'ять) гривень 00 копійок.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково,судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 79 ЦПК України, в редакції що діяла на момент звернення позивача до суду, судові витрати, пов'язані з розглядом справи складались, в тому числі й з витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 1 700, 00 гривень та 120, 00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи (а.с. 2). На момент збільшення позовних вимог позивачем було доплачено судовий збір в сумі 1 519, 00 гривень. (а.с. 175)

Враховуючи положення ч. 1 ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 2 486, 64 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 55, 87 гривень, а з ОСОБА_4 - судовий збір в сумі 717, 62 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 55, 87 гривень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (93, 12 %).

На підставі викладеного, керуючись ст. 99 Конституції України, п. 3 ч.1 ст. 3, ст.ст. 15, 16, ч. 1 ст. 20, ст. 192, п. 1 ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 264, ч. 3 та ч. 4 ст. 267, ч. 1 ст. 524, ст.ст. 525, 526, 530, ч. 3 ст. 533, ст.ст. 536, 546, 549, 550, ч. 1 ст. 572,ч. 1 ст. 583, ст.ст. 584, 589, ч. 1, ч. 2 та ч. 4 ст. 590, ч. 1 та ч. 2 ст. 591, ст.ст. 610, 611, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 624, ч. 1 ст. 626, ст.ст. 627, 629, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049, ч. 2 ст. 1050, ч. 1 ст. 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про заставу», ч. 1 ст. 24, ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст.ст. 10, 11, 58-60, ч. 1 - ч. 3 ст. 61, ч. 1 ст. 88, 212-216, 218, 294 ЦПК України, суд -

ВИ Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_2) на користь публічного акціонерного товариства «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором № 41-01ПВ/2007 від 06.09.2007 року в сумі 248 663 (двісті сорок вісім тисяч шістсот шістдесят три) гривні 99 копійок, з яких:

- прострочена заборгованість по основному боргу - 23 000, 00 доларів США, що становить 183 839 (сто вісімдесят три тисячі вісімсот тридцять дев'ять) гривень 00 копійок;

- прострочена заборгованість по відсотках - 2 145, 65 доларів США, що становить 17 150 (сімнадцять тисяч сто п'ятдесят) гривень 18 копійок;

- штрафи - 5 964, 57 доларів США, що становить 47 674 (сорок сім тисяч шістсот сімдесят чотири) гривень 81 копійка.

Звернути стягнення з ОСОБА_4, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 (ідентифікаційний № НОМЕР_3) на користь публічного акціонерного товариства «Мегабанк» на предмет застави за договором застави майна № 41-01ПВ/2007-з від 06.09.2007 року, а саме: автомобіль марки MAN, модель F200, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4, тип ТЗ сідловий тягач-Е, рік випуску 1999, колір синій, реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом продажу вказаного автомобіля публічним акціонерним товариством «Мегабанк» в порядку передбаченому договором застави та Законом України «Про заставу» з правом укладання від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою будь-якою особою-покупцем та з наданням публічному акціонерному товариству «Мегабанк» всі повноваження продавця (в тому числі, але не виключено: з правом зняття вказаного автомобільного транспорту з обліку в органах ДАІ України, отримання дублікатів реєстраційних документів на дані автомобільні транспорти, здійснення будь-яких платежів за продавця), необхідних для здійснення такого продажу, а кошти направити для погашення заборгованості за кредитним договором № 41-01ПВ/2007 від 06.09.2007 року.

Реалізацію предмета застави здійснити з початковою ціною, зазначеною в договорі застави майна № 41-01ПВ/2007-з від 06.09.2007 року, а саме 168 089 (сто шістдесят вісім тисяч вісімдесят дев'ять) гривень 00 копійок.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Мегабанк» штрафу в сумі 2 300, 00 доларів США, що еквівалентно 18 383, 90 гривень - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_2) на користь публічного акціонерного товариства «Мегабанк» судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 2 486, 64 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 55, 87 гривень.

Стягнути з ОСОБА_4, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 (ідентифікаційний № НОМЕР_3) на користь публічного акціонерного товариства «Мегабанк» судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 717, 62 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 55, 87 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя :