Справа № 1016/1029/12 Головуючий у І інстанції Тандир О.В
Провадження № 22-ц/780/1001/13 Доповідач у 2 інстанції Лащенко В.Д.
Категорія 19 04.04.2013
УХВАЛА
Іменем України
03 квітня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Лащенка В.Д.,
суддів: Корзаченко І.Ф., Гуль В.В.
при секретарі Цицюрському А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 10 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним ,-
встановила:
У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позов мотивувала тим, що 17 вересня 2008 року між нею та відповідачкою по справі, ОСОБА_2, було укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок, за яким вона придбала дві земельні ділянки площею 0,25 га кожна для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд в межах Мотижинської сільської ради Макарівського району Київської області.
Після звернення позивача до землевпорядних організацій для відновлення меж земельних ділянок а також до відповідних органів за дозволом на початок будівництва з'ясувалося, що вказані земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту с. Мотижин, відповідно за межами генерального плану розвитку с. Мотижин, у зв'язку із чим вказані ділянки неможливо використовувати за цільовим призначенням - для забудови.
Оскільки при укладенні договору вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, просила відповідно до вимог ст.. 229 ЦК України визнати його недійсним.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 10 грудня 2012 року вказаний позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельних ділянок, площами 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд в межах Мотижинської сільської ради Макарівського району Київської області, укладений 17 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 780500 грн., а ОСОБА_3 ОСОБА_2 - дві земельні ділянки площами 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд в межах Мотижинської сільської ради Макарівського району Київської області.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 110 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить суд скасувати рішення з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 17 вересня 2008 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок, за яким позивач придбала дві земельні ділянки площею 0,25 га кожна для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд в межах Мотижинської сільської ради Макарівського району Київської області, кадастрові номери ділянок 3222784800:00:003:0136 та 3222784800:00:003:0124 (а.с. 7).
Земельні ділянки належали відповідачу на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 679791 та серії ЯЖ № 679792.
Згідно п. 4 договору продаж вчинено за 780 500 грн., тобто по 390 250 грн. за кожну ділянку.
Відповідно до п. 7 договору продавець свідчить, зокрема, що незастережних недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням зазначених у цьому договорі земельних ділянок немає; від покупця не приховано обставин, що мають істотне значення.
Допитана у якості свідка в судовому засіданні позивач показала, що продавець ділянок з приводу розміщення їх поза межами населеного пункту та не включення до генерального плану розвитку села ніяких обставин не повідомляла, а позивач придбала ділянку для будівництва будинку.
Спірний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, та зареєстровано в реєстрі за № 10434.
На державних актах на право власності на земельні ділянки нотаріусом проставлено відмітки про перехід права власності на спірні земельні ділянки 17 вересня 2008 року.
Згідно листа Управління Держкомзему у Макарівському районі Київської області від 14 червня 2012 року земельні ділянки, що належать позивачу на праві власності та які були предметом спірного договору знаходяться за межами населеного пункту на території Мотижинської сільської ради Макарівського району.
З листа відділу містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Макарівської РДА Київської області від 27 квітня 2012 року вбачається, що спірні земельні ділянки розташовані на території Мотижинської сільської ради Макарівського району Київської області, проте розташовані за межами генерального плану розвитку с. Мотижин і тому їх не можливо використовувати під забудову жилого будинку та необхідних господарських будівель без коригування генерального плану та введення даних ділянок до меж населеного пункту.
Відповідно до довідки Мотижиниської сільської ради Макарівського району Київської області від 25 лютого 2011 року спірні земельні ділянки розташовані в межах Мотижинської сільської ради але за межами населеного пункту с. Мотижин. Генеральний план забудови на дану територію сільської ради не розроблявся. Дозволу на будівництво сільська рада не надавала.
Згідно ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки визначений ст. 132 ЗК України (в редакції на момент укладення договору). Так угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Угоди повинні містити: а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи): б) вид угоди; в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; г) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); є) договірну ціну; є) зобов'язання сторін. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з /дня їх нотаріального посвідчення.
Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, вимог щодо змісту правочину, який не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Разом з тим, земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель належать до земель житлової та громадської забудови (ст. 40 ЗК України).
Згідно ст.ст. 38, 39 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Таким чином, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що земельна ділянка із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку має знаходитися лише в межах населеного пункту в межах генерального плану розвитку населеного пункту.
Як вбачається із матеріалів справи, придбані позивачем земельні ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд знаходяться за межами населеного пункту та поза межами генерального плану забудови, що виключає можливість їх використання за цільовим призначенням без введення в межі населеного пункту та коригування генерального плану його розвитку.
Відповідачем не надано доказів того, що вказані істотні обставини повідомлялися позивачу при укладанні угоди купівлі-продажу.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог, оскільки договір купівлі-продажу укладено внаслідок помилки, що має істотне значення.
Разом з визнанням недійсним договору суд може вирішити питання щодо застосування наслідків його недійсності.
Так відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Враховуючи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та на підставі застосування норм матеріального права, апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом ухвалено рішення відповідно до вимог ст. 223 ЦК України, спростовуються текстом самого рішення, в якому зазначено про визнання договору купівлі-продажу згідно ст. 229 ЦК України, тобто вчиненого під впливом помилки.
Посилання у скарзі на ту, обставину, що спірні земельні ділянки перебувають в іпотеці, також безпідставні, оскільки такі відомості відсутні в матеріалах справи, а відповідач доказів, які б підтверджували такі обставини, не надав.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 10 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді