ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 119\423\13-к Суддя у І-й інстанції: Шаповал А.В.
Провадження №11-кп/191/6/13 Суддя-доповідач: Неклеса В. І.
04 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
Головуючого-судді: Неклеси В.І.
суддів: Караваєва К.М.
Копиляна В.А.
при секретарі Хоружій О.А.
за участю: прокурора Колтиріна А.О.
представника потерпілого ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії АР Крим апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_3 на вирок Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 01.02.2013 року за обвинуваченням:
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Ячмінне Ленінського району АР Крим, громадянина України, холостого, маючого середньо спеціальну освіту, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживаючого: АДРЕСА_2
не судимого;
у скоєнні злочину передбаченому ч.1 ст.286 КК України,-
засуджено за ч.1 ст.286 КК України до 2 (двох) років обмеження волі без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 1 (один) рік.
Згідно зі ст.76 КК України на засудженого покладені обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.
Цивільні позови ОСОБА_6 та КРУ «КТМО «Університетська клініка» задоволені.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 133437 грн. та моральної шкоди в сумі 25000 грн., а всього 158437 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Кримської республіканської установи «Клінічне територіальне медичне об'єднання «Університетська клініка» в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1467,18 грн.
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_5, як зазначено у вироку, засуджений за те, що 16.07.2010р. приблизно о 08 годині 30 хвилин, керуючи автомобілем М-412 держ. номер НОМЕР_2, в порушення вимог п.п. 2.3 (б), 12.1, 12.3, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, рухаючись по автодорозі Херсон-Джанкой-Феодосія-Керч з боку м. Керчі в напрямку м. Феодосії, на 336 км автодороги, маючи можливість передбачити настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно, розраховуючи на їх запобігання, відповідно не відреагував на зміну дорожньої обстановки, не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху, не проконтролював рух транспортного засобу, при виникненні небезпеки, що об'єктивно міг виявити, своєчасно не вжив заходів до зниження швидкості руху або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, не вибрав безпечну дистанцію і безпечний інтервал, допустив наїзд на стоячий на його смузі руху для виконання маневру лівого повороту автомобіль ВАЗ-2103 держ. номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_7, внаслідок чого автомобіль ВАЗ-2103 держ. номер НОМЕР_3 викинуло на смугу зустрічного руху де відбулося зіткнення з автомобілем Honda - CRV держ. номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6, який рухався по своїй смузі руху в напрямку м. Керчі. В результаті зіткнення автомобілів, потерпілому - водієві автомобіля Honda - CRV держ. номер НОМЕР_1 ОСОБА_6 були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді закритої черепно-мозкової травми у формі забиття головного мозку середнього ступеня, субарахноїдального крововиливу, дисторсії шийного відділу хребта.
В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_3 просить вирок Феодосійського міського суду АР Крим від 01 лютого 2013 року в частині призначеного покарання скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_5 призначити покарання за ч.1 ст.286 КК України у вигляді 2 (двох) років обмеження волі із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
Свої вимоги мотивує тим, що призначаючи покарання з застосуванням ст.75 КК України суд не вмотивував своє рішення, та на думку потерпілого таке рішення не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення внаслідок надмірної м'якості призначеного покарання. Також під час досудового розслідування обвинуваченим не приймалось жодної спроби на відшкодування шкоди яку він завдав потерпілому, не вибачився перед потерпілим, що вказує на відсутність щирого каяття. Крім того, суд не вмотивував не призначення додаткового покарання.
Обвинувачений ОСОБА_5 у запереченнях на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 01.02.2013 року залишити без змін, оскільки суд правильно призначив йому покарання.
Заслухавши доповідача, потерпілого та його представника, які просили задовольнити апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного у вироку злочину та правильність кваліфікації його дій за ч.1 ст.286 КК України потерпілим, його представником не оспорюються.
Доводи представника потерпілого у апеляційній скарзі про невідповідність призначеного покарання особі засудженого внаслідок м'якості заслуговують на увагу.
Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з ч.1 ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У п.п.20, 21 постанови Пленум Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
У п.п.2, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз'яснено, що висновок суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці як даних про особу засудженого, обставин, що обтяжують і пом'якшують покарання, так і ступеню суспільної небезпеки скоєного злочину, конкретних обставин його вчинення, характеру й тяжкості наслідків, що настали.
Звільняючи обвинуваченого ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, суд врахував обставини, які пом'якшують покарання, а саме - щире каяття у вчиненому злочині, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання та врахував, що він раніше не судимий, не перебуває на обліку у нарколога, психіатра, та зазначив, що враховує його відношення до вчиненого злочину.
При вирішенні питання про призначення чи не призначення обвинуваченому додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд не вмотивував свій висновок про не призначення додаткового покарання.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд безпідставно визнав обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого - активне сприяння розкриттю злочину, оскільки у матеріалах справи відсутні докази про те, що обвинувачений після скоєння злочину, в період досудового слідства своїми діями сприяв розкриттю злочину.
У матеріалах справи також відсутня відповідна довідка про те, що обвинувачений не перебуває на обліку у нарколога та психіатра, однак суд, при призначенні покарання визнав цю обставину, як обставину яка позитивно характеризує особу обвинуваченого.
Крім того, суд, у вироку зазначив, що враховує відношення обвинуваченого до скоєного злочину, але при цьому не конкретизував, як саме обвинувачений відноситься до наслідків, які настали внаслідок порушення обвинуваченим п.п.2.3 (б), 12.1, 12.3, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд звільнив обвинуваченого від основного покарання з випробуванням та не призначив йому додаткового покарання безпідставно та з порушенням закону, а тому, вирок суду в частині призначення покарання підлягає скасуванню, а апеляційна скарга представника потерпілого, про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину і особі обвинуваченого внаслідок м'якості, підлягає частковому задоволенню з ухваленням нового вироку в частині призначення покарання обвинуваченому відповідно до п.2 ч.1 ст.420 КПК України.
При призначенні покарання обвинуваченому, колегія суддів виходить з того, що обвинувачений будучи працездатним офіційно не працює, існує за рахунок випадкових заробітків у приватних осіб, після вчинення злочину невеликої тяжкості, яким було завдано потерпілому тілесне ушкодження середньої тяжкості та значних ушкоджень його автомобілю, не намагався вирішити питання про відшкодування завданої шкоди потерпілому, що свідчить про байдуже ставлення обвинуваченого до скоєного злочину та його наслідків.
З урахуванням обставин скоєння злочину, особи обвинуваченого, не працюючого, задовільних характеристик з місця проживання, попереднього навчання, байдужого
ставлення до наслідків злочину - спричинення потерпілому тілесного ушкодження середньої тяжкості, значного пошкодження автомобіля потерпілого, та визнаючи обставиною, що пом'якшує покарання - щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання, колегія суддів вважає за необхідне призначити йому покарання за ч.1 ст.286 КК України у вигляді обмеження волі, яке буде достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Підстав для застосування ст.75 КК України колегія суддів не убачає.
Приймаючи до уваги, що обвинувачений під час керування автомобілем, маючи об'єктивну можливість передбачити настання суспільно-небезпечних наслідків, не відреагував на зміну дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, при виникненні небезпеки не вжив заходів до зниження швидкості руху, безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, допустив наїзд на стоячий на його смузі руху для виконання лівого повороту автомобіль, що призвело до зіткнення автомобілів на смузі зустрічного руху транспорту та спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, значних механічних пошкоджень його автомобіля, колегія суддів вважає за необхідне призначити обвинуваченому додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.
Керуючись ст.ст.407, 418, п.2 ч.1 ст.420, ч.1 ст.421 КПК України, колегія суддів,-
ЗАСУДИЛА:
Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Вирок Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 лютого 2013 року в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_8 скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити обвинуваченому ОСОБА_8 за ч.1 ст.286 КК України покарання у вигляді одного року обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.
Строк відбування покарання рахувати з дня прибуття ОСОБА_8 до місця відбування покарання.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок може бути оскаржений в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.
СУДДІ:
В.І. Неклеса К.М. Караваєв В.А. Копилян