Р І Ш Е Н НЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за  апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 про виділ частки спільного майна у натурі та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, КП ”Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації” про визнання недійсним договору дарування та внесення змін до реєстру прав власності, -

                                                 В С Т А Н О В И В:

             У грудні 2007 року  ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 про виділення в натурі 1/5 частини чотирьох гаражних боксів, які розташовані в м. Чернігові, станція Чернігів-Північний по вул. 102 км у вигляді ізольованого боксу, відображеного на поетажному плані під літерою 1-1. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що згідно договору дарування НОМЕР_1 від 1 березня 2006 року він є власником 1/5 частини  зазначених гаражних боксів, а оскільки з відповідачами виникають непорозуміння з приводу  користування, а останні  в добровільному порядку не бажають здійснити поділ спільної сумісної власності, то і просив суд відповідно до положень ч. 3 ст. 358 ЦК України виділити йому в натурі  належну частку у праві спільної часткової власності.

             ОСОБА_4 звернувся з зустрічним позовом про визнання недійсним договору дарування 1/5 частини спірних гаражних боксів від 1.03.2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого державним нотаріусом Другої державної нотаріальної контори, зобов'язати Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації скасувати,  внесені згідно договору зміни до реєстру прав власності на нерухоме майно по об'єкту „гаражні бокси, станція Чернігів-Північний в м. Чернігові, вул. 102 км.”,  та внести зміни по параметру форми власності з „приватна” на „спільна сумісна”. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те,  що в кінці 2007 року з позовної заяви ОСОБА_3  йому стало відомо,  що 01.03.2006 року ОСОБА_2 подарував позивачу  1/5 частину гаражних боксів в м. Чернігові. Вважає, що договір дарування є недійсним, оскільки об'єкт дарування згідно рішень Деснянського районного суду м. Чернігова не є приватною власністю відчужувача майна, а відомості, які містяться в реєстрі є помилковими, а тому ОСОБА_2 не  мав права   на вчинення оспорюваного правочину, а також ще й з тих підстав, що саме  один із гаражних боксів під цифрами 1-1 співвласники зобов'язалися передати іншій особі - ТОВ ”Фірмі ”Стрижень”.  Оскільки майно знаходилося в спільній сумісній власності, позивач не давав згоди на його відчуження, то він має право  на звернення до суду за захистом  порушеного права.

             Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, КП

”Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації”  про визнання договору дарування недійсним і внесення змін до реєстру прав власності на нерухоме майно відмовлено.

             Визнано за ОСОБА_3 право власності на гараж під літерою 1-3, який розташований в м. Чернігові, станція Чернігів-Північний по вул. 102 км.  та виділено зазначений гараж в натурі, що становить 1/5 частину чотирьох гаражних боксів. Стягнуто з ОСОБА_3   на користь  ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4  грошову  компенсацію за недоотриману частку в розмірі 12289 грн. по 3072 грн. 25 коп. кожному,  а з останніх на користь ОСОБА_3  в повернення  судових витрат 81 грн., тобто по 20 грн. 25 коп. з кожного.

             В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду   і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 та про задоволення його позовних вимог в повному обсязі. Незаконність судового рішення апелянт обґрунтовує порушенням судом норм матеріального права, зокрема невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права. Висновок суду, що 1/5 частина  спірних гаражних боксів   належить ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності   є безпідставним, оскільки ОСОБА_2 суду не надано     будь-якого нотаріально посвідченого договору, який би засвідчив поділ майна на частки, а згідно наявних в матеріалах справи  судових рішень Деснянського районного суду м. Чернігова підтверджується перебування майна в  спільній сумісній власності.  Відповідно ж до ст. 112 ЦК УРСР в редакції 1963 року, який був чинним на час набуття права власності на майно, якщо розмір часток у спільній власності не вказано, то така власність є спільно сумісною власністю. За весь час володіння сторонами не було укладено ніяких угод щодо поділу майна на  частки. З врахуванням п.4  перехідних  положень  ЦК України   п'ять громадян залишилися співвласниками чотирьох гаражних боксів, які належать їм на праві спільної сумісної власності. Посвідчуючи договір, нотаріус не перевірив правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна.  Крім того, суд безпідставно застосував перший варіант розподілу майна, оскільки другий варіант його розподілу є найбільш справедливим, бо за першим варіантом співвласники в майбутньому не зможуть отримати свою повноцінну частку.

              Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи,  доводи апеляційної  суд приходить до слідуючого висновку.

              Судом встановлено, що згідно рішення Деснянського районного суду  м. Чернігова від 30 березня 1995 року (а.с.31)  ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 в спільну сумісну власність було виділено частину майна, серед якого значився і один бокс капітального гаража. Згідно ухвали Деснянського районного суду  м. Чернігова від 12 травня 1996 року (а.с.32) ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 передано в рахунок погашення боргу  три гаражних бокса,  вартістю 747 млн. 730 тис. крб., розташованих на станції Чернігів-Північний. Таким чином, згідно зазначених  правовстановлюючих документів ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 мають право  спільної сумісної власності на два окремі об'єкти нерухомого майна, один гаражний бокс згідно рішення Деснянського районного суду  м. Чернігова від 30 березня 1995 року (а.с.31)   і три гаражних бокси згідно ухвали Деснянського районного суду  м. Чернігова від 12 травня 1996 року (а.с.32), які розташовані  за однією адресою.

              Виходячи зі змісту статей 112, 113 ЦПК  УРСР в редакції 1963 року, оскільки в судових рішеннях не було визначено частки кожного із співвласників в  майні,  то спірне майно належало сторонам на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ч. 2 п. 4  Прикінцевих та перехідних положень  ЦК України в редакції 2003 року щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки на час набрання чинності ЦК України в редакції 2003 року частки в спільній власності не було визначено  і воно продовжувало  перебувати в спільній сумісній  власності, то на правовий статус зазначеного майна  на час  укладення  ОСОБА_2 договору дарування на користь ОСОБА_3 поширювалися правові норми  цього Кодексу.

              Оскільки на час укладення  договору дарування  частки  співвласників майна в спільній сумісній власності не були визначені, то в силу статей 369, 370 ЦК України ОСОБА_2 не мав права на  відчуження належної йому частки в спільній сумісній власності до  її виділу натурі,  і саме  при виділі  частки  вважаються рівними.

              Згідно пункту 1.3. договору дарування частини гаражних боксів від 1.03.2006 року гаражний бокс належав дарувальнику на праві приватної власності та був отриманий ним згідно рішення Деснянського районного суду  м. Чернігова від 30 березня 1995 року та ухвали Деснянського районного суду  м. Чернігова від 12 травня 1996 року (а.с.32), але такі відомості не відповідають  правовстановлюючим документам, згідно яких  зазначені гаражні бокси перебували в спільній сумісній власності ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4. ОСОБА_2 нотаріусу не було надано правовстановлюючого документу щодо його частки в спільній сумісній власності, а витяг з реєстру  прав власності не є таким правовстановлюючим документом, що випливає зі змісту пунктів 61-62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

              Таким чином, договір дарування від 1.03.2006 року гаражного боксу ОСОБА_2 ОСОБА_3 суперечить  ст. ст. 369-370 ЦК України, відчужувач не мав права на відчуження майна без визначення  його частки в спільній сумісній власності, а за відсутності визначеної частки - без згоди інших співвласників майна, а тому відповідно до  частин 1 та 3 ст. 215, 369 ч.4  ЦК України зазначений правочин підлягає визнанню судом недійсним.

               За викладених обставин,   рішення  Новозаводського районного суду м. Чернігова   від 24 липня 2008 року  в частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 про виділ частки спільного майна у натурі, стягнення з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 судових витрат та в частині відмови в задоволенні позову  ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині  про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 в частині визнання недійсним договору дарування №432 від 1 березня 2006 року 1/5 частини гаражних боксів в м. Чернігові по вул. 102 км загальною площею 181.6 кв.м., укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, посвідченого  державним нотаріусом другої державної нотаріальної контори зареєстрованого в реєстрі за НОМЕР_1. В звязку  з  визнанням недійсним договору дарування,  в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити.

           Оскільки КП ”Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації” є лише реєструючим органом, а рішення суду є  правовою підставою для внесення змін до реєстру, а позивачем ОСОБА_4 не надано порушень реєструючим органом Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, тому підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду в частині відмови вимог ОСОБА_4 до КП ”Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації” відсутні.

         Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309  пунктів 3 і 4,  314, 316, 317, 319  ЦПК України, суд  -

В И Р І Ш И В:

           Апеляційну скаргу ОСОБА_4  задовольнити частково.

           Рішення  Новозаводського районного суду м. Чернігова   від 24 липня 2008 року  в частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 про виділ частки спільного майна у натурі, стягненя з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 судових витрат та в частині відмови в задоволенні позову  ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним скасувати.

           ОСОБА_3 відмовити в задоволенні позову до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 про виділ частки спільного майна у натурі.

            Позов ОСОБА_4 в частині визнання недійсним договору дарування задовольнити.

             Визнати недійсним договір дарування № 432 від 1 березня 2006 року  1/5 частини гаражних боксів в м. Чернігові по вул. 102 км загальною площею 181.6 кв.м. між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, посвідчений  державним нотаріусом другої державної нотаріальної контори зареєстрованого в реєстрі за НОМЕР_1.

         В іншій частині рішення суду залишити без змін

         Рішення   набирає законної сили  з моменту його проголошення  і може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців після проголошення.

Головуючий                                      Судді: