КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" квітня 2013 р. Справа№ 4/146-12
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рябухи В.І.
суддів: Кондес Л.О.
Ропій Л.М.
при секретарі: Реуцькій Т.О.,
за участю представників:
від позивача Грищенко О.М., дов. від 06.12.12,
від відповідача-1 не з'явився,
від відповідача-2 Краснощоков О.М., дог. від 11.01.13 №2/13, розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства "Шмагайло"
на рішення Господарського суду Київської області від 04.02.13 (дата підписання - 18.02.13)
у справі №4/146-12 (суддя Щоткін О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп",
2. Фермерського господарства "Шмагайло"
про стягнення 23584,28 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Київської області від 04.02.13 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" (далі - відповідач-1) та Фермерського господарства "Шмагайло" (далі - відповідач-2) про стягнення 23584,28 грн. задоволено повністю.
Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 255,64 грн. 3% річних, 2000,00 грн. витрат на послуги адвоката та 1609,50 грн. судового збору.
Стягнуто з відповідача-2 на користь позивача 13583,14 грн. курсової різниці, 2044,00 грн. пені, 5950,00 грн. штрафу та 1499,50 грн. інфляційних втрат.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач-2 звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 04.02.13 скасувати, постановити нове, яким відмовити в позові в зв'язку зі спливом строку позовної давності. Вважає рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що позовна заява подана до суду першої інстанції після спливу строку позовної давності. На думку відповідача-2, позивач своїми діями по виставленню рахунків-фактур на оплату фактично змінив умови договору щодо порядку розрахунків; предметом угод від 24.01.11, 02.07.12 про заміну зобов'язань ФОП Грищенко О.М. є недійсна вимога про виконання зобов'язання, якого не існувало. Крім того, відповідач-2 не знав про заміну кредитора у зобов'язанні. Також відповідач-2 зазначає, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив вимогу про стягнення витрат на послуги адвоката.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.03.13 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Рябуха В.І., судді Кондес Л.О., Ропій Л.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.13 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 03.04.13. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.13 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 18.03.13) позивачу - 19.03.13, відповідачу-2 - 21.03.13, долучені до матеріалів справи.
Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду:
27.03.13 позивач надав відзив на апеляційну скаргу;
01.04.13 від відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника;
03.04.13 відповідач-2 надав клопотання, в якому просить в разі постановлення судового рішення на користь відповідача-2, стягнути 4036,00 грн. витрат на послуги адвоката та 860,25 грн. судового збору.
У судовому засіданні 03.04.13 представник відповідача-2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 04.02.13 скасувати, постановити нове, яким відмовити в позові в зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Враховуючи, клопотання відповідача-1 про слухання справи за відсутності його представника, а також те, що матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без його участі, на думку колегії суддів, відсутні підстави для відкладення розгляду справи.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача-2, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.08 між ТОВ "Тридента-Агро" та відповідачем-2 укладено договір купівлі-продажу №КГ-34-08-2008 (далі - договір купівлі-продажу), предметом якого є товар, який належить продавцю (ТОВ "Тридента-Агро") на момент укладення договору або буде набутий продавцем у майбутньому (п.1.2 договору купівлі-продажу).
Згідно п. 2.1 договору купівлі-продажу асортимент товару, його кількість, ціна визначається у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору купівлі-продажу покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, які є невід'ємною частиною цього договору. Вартість товару оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті.
У пункті 5.3 договору купівлі-продажу зазначено, що оплата товару проводиться наступним чином: 100% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 02.09.08 без виставлення рахунку-фактури.
Покупець зобов'язаний, зокрема, провести оплату товару в строк і на умовах, вказаних в ст. 5 цього договору (п. 6.1 договору купівлі-продажу).
Договір діє з моменту його підписання обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору (п. 11.1 договору купівлі-продажу).
З видаткової накладної від 27.08.08 №РН-КГ00056 вбачається, що покупець прийняв товар на загальну суму 29750,00 грн..
Однак, в порушення умов договору купівлі-продажу, відповідач-2 в строк до 02.09.08 не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати товару.
Таким чином, станом на 02.09.08 заборгованість відповідача-2 перед ТОВ "Тридента Агро" становила 29750,00 грн.
В подальшому, відповідачем-2 погашено розмір існуючого боргу, що підтверджується банківськими виписками від 10.11.08 на суму 10000,00 грн., від 26.12.08 на 10000,00 грн., 14.01.09 на 9750,00 грн..
Отже, зобов'язання відповідача-2 перед ТОВ "Тридента Агро" згідно договору купівлі-продажу виконано лише 14.01.09.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
У ст.ст. 258, 259 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Відповідно до ст.259 ЦК України сторони у п.8.3 договору погодили, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Крім цього, сторони, відповідно до ст.259 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій на підставі ч.6 ст.232 ГК України за прострочення виконання зобов'язання за договором, здійснюється без обмеження строку.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що строк позовної давності не сплив.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).
При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст.516 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що 24.01.11 між ТОВ "Тридента Агро" та ФОП Грищенко О.М. укладено угоду №ФОП-93-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.512-519 ЦК України), відповідно до якої первісний кредитор (ТОВ "Тридента Агро") відступає новому кредитору (ФОП Грищенко О.М.) право вимоги виконання фермерським господарством "Шмагайло" зобов'язання щодо сплати розміру штрафу, пені, 3% річних, інфляційних витрат, курсової різниці, набутих первісним кредитором на підставі договору купівлі-продажу від 26.08.08 №КГ-34-08-2008, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням відповідачем-2 грошового зобов'язання, згідно зазначеного договору купівлі-продажу щодо оплати вартості отриманого товару, а новий кредитор компенсує вартість переданого зобов'язання відповідно до умов даної угоди.
На виконання п. 4.1 угоди від 24.01.11 ТОВ "Тридента Агро" було передано ФОП Грищенко О.М. перелік документів, що підтверджують право вимоги виконання відповідачем-2 обумовленого зобов'язання.
02.07.12 між ФОП Грищенко О.М. та ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" укладено угоду №35/07-12 про заміну кредитора у зобов'язанні. Розділом 1 даної угоди встановлено, що первісний кредитор (ФОП Грищенко О.М.) відступає Новому кредитору (ТОВ "Компанія "НікоТайс") право вимоги виконання відповідачем-2 зобов'язання щодо сплати розміру курсової різниці, штрафу, пені, 3% річних, інфляційних витрат, набутих первісним кредитором на підставі договору купівлі-продажу від 26.08.08 №КГ-34-08-2008, згідно угоди від 24.01.11 №ФОП-93-ТА, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ФГ "Шмагайло" грошового зобов'язання згідно договору купівлі-продажу.
На виконання п. 4.1 угоди від 02.07.12 ФОП Грищенко О.М. передано позивачу перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання відповідачем-2 обумовленого зобов'язання.
За угодою від 02.07.12 позивач одержує право замість ФОП Грищенко О.М. вимагати від відповідача-2 сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цієї угоди.
Таким чином, позивачу передано право вимоги з відповідача-2 сплати курсової різниці, штрафу, пені, 3% річних, інфляційних витрат у відповідності до норм чинного законодавства України та дотриманням положень ст. 514 ЦК України.
Згідно з частинами 1, 2 ст.189 ГК України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях.
Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом.
Колегією суддів встановлено, що сторонами у договорі купівлі-продажу досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках та визначено спосіб перегляду ціни відповідно до формули, за якою вираховується зміна ціни.
Відповідно до додатку №1 до договору купівлі-продажу на день підписання сторонами договору та додатку до нього офіційний курс долара США до гривні становив 4,85 грн./дол. США. При цьому, приміткою до додатку передбачено, що у випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара на день підписання договору сторонами, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S= (A1/F2)*B, де S- ціна на момент проплати, B - ціна на момент підписання, А2 - курс (НБУ) долара США до гривні на день підписання договору, А1- курс (НБУ) долара США до гривні на день перерахування коштів.
Оскільки відповідач-2 здійснював оплату боргу частинами, позивачем нараховано курсову різницю за договором купівлі-продажу.
Колегія суддів зазначає, що вирахування розміру курсової різниці можливе не раніше дня фактичного перерахування відповідачем на користь позивача існуючої заборгованості з врахуванням відповідного курсу долара США до гривні.
Курс долара США на день підписання договору та додатку до нього становив 4,85 грн./дол. США. Станом на 10.11.08 (дата першої проплати) офіційний курс долара США по відношенню до гривні становив 5,80 грн./дол. США, 26.12.08 (дата другої проплати) - 7,79 грн./дол. США та 14.01.09 (день фактичного проведення розрахунку за отриманий товар) - 7,70 грн./дол. США, а тому позивачем відповідачу-2 нараховано курсову різницю в сумі 13835,14 грн.
Враховуючи факт існування прострочення оплати поставки, а також те, що розрахунок позивача суми курсової різниці є вірним та не суперечить вимогам закону, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги стосовно стягнення курсової різниці в сумі 5318,89 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст.549 ЦК України).
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Відповідно до п.8.2 договору купівлі-продажу за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Згідно п. 8.4 договору купівлі-продажу покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості несплаченого товару.
Слід зазначити, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні навів вірне обґрунтування одночасного стягнення пені та штрафу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути 2044,00 грн. пені, 5950,00 грн. штрафу, 255,64 грн. 3% річних та 1499,50 грн. інфляційних втрат.
Перевіривши розрахунки пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, надані позивачем, колегія суддів вважає їх правильними та робить висновок про правомірне їх задоволення місцевим господарським судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.01.11 у справі №23/144.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (ст. 553 ЦК України).
Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за угодою від 02.07.12 21.08.12 між позивачем (кредитор) та ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" (поручитель) укладено договір поруки №21-08-2012-18, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку відповідачем-2 щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру 3% річних у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору купівлі-продажу та угоди, передбаченими ст. 2 цього договору (надалі іменується "основний договір") (п.1.1 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору поруки під основним договором в цьому договорі розуміють угоду від 02.07.12 №35/07-12 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України), укладену згідно договору купівлі-продажу від 26.08.08 №КГ-34-08-2008.
У п.3.1 договору поруки зазначено, що відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою розміру 3% річних в сумі 255,64 грн.
В разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором (п.4.1 договору поруки).
17.09.12 позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою вих. №17-18/09 виконати договір поруки. У відповідь на вказану вимогу, відповідач-1 повідомив, що виконати зобов'язання за договором поруки не має можливості, у зв'язку із скрутним фінансовим становищем.
Відповідач-2 в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі зазначає, що договір поруки є фіктивним, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
У п.24 постанова пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 №9 зазначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Відповідач-2 не надав доказів на підтвердження того, що у сторін договору поруки були відсутні наміри створити юридичні наслідки, що в діях сторін правочину існував умисел під час укладання договору поруки.
Таким чином, відсутні правові підстави вважати договір поруки від №21-від 21.08.12 08-2012-18 фіктивним.
Крім того, доказів визнання договору поруки недійсним чи звернення до суду з відповідним позовом відповідачем-2 до матеріалів справи не долучено, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності тверджень відповідача-2.
Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Враховуючи те, що відповідачі не виконали зобов'язань перед позивачем, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині солідарного стягнення 3% річних.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами (постанова Верховного Суду України від 01.10.02 №30/63).
На підтвердження понесених витрат позивач надав договір від 26.07.12 №26-07/12-10 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) з додатками, укладений з адвокатом Грищенко О.М., акт здачі-приймання виконаних робіт від 24.12.12, платіжне доручення від 26.07.12 №101 на 2000,00 грн..
Грищенко Олександр Миколайович є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом та посвідченням адвоката.
Дослідивши умови договору від 26.07.12 №26-07/12-10 про надання адвокатських послуг (правової допомоги), колегія суддів встановила, що правова допомога вважається наданою та виконаною з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акта здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги (п.1.2 договору від 26.07.12 №26-07/12-10).
Враховуючи, що між сторонами підписано акт здачі-приймання виконаних робіт від 24.12.12, є всі підстави вважати, що послуги адвоката були надані та оплачені (згідно платіжного доручення від 26.07.12 №101). З матеріалів справи вбачається, що адвокат Грищенко О.М., як представник позивача, брав участь у судових засіданнях.
Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову на відповідача.
Враховуючи викладене вище, судом першої інстанції правомірно задоволено вимогу позивача про відшкодування 2000,00 грн., сплачених за послуги адвоката.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Київської області від 04.02.13 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Шмагайло" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 04.02.13 у справі №4/146-12 - без змін.
2. Матеріали справи №4/146-12 повернути до Господарського суду Київської області.
Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя Рябуха В.І.
Судді Кондес Л.О.
Ропій Л.М.