ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/39668/11

Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі

Гашицького О.В. (доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі Автономної Республіки Крим (далі - Управління) до Відкритого акціонерного товариства «Чистопільське ремонтно-транспортне підприємство» (далі - Товариство) про стягнення суми, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2011 року,

установив:

У серпні 2010 року Управління звернулось з позовом до суду, в якому просило стягнути з відповідача 1424,65 гривні заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України (далі - страхові внески).

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Управління, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове - про задоволення позову.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд касаційної інстанції дійшов висновку про задоволення касаційної скарги Управління.

За період до 1 січня 2011 року відносини, що виникали між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулювалися відповідними положеннями Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV; для розв'язання цього спору норми зазначеного Закону - в редакції, чинній й на час виникнення спірних відносин). Його нормами визначалися, зокрема: платники страхових внесків, порядок їх нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

За приписами пункту 1 статті 11 Закону № 1058-ІV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та інших встановлених законом умов.

Відповідно до пункту 1 статті 14 Закону № 1058-ІV страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту 6 частини другої статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.

Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом (стаття 18 Закону №1058-ІV).

Статтею 20 Закону №1058-ІV визначено порядок обчислення та сплати страхових внесків.

Частиною другою та дев'ятою статті 106 Закону №1058-ІV встановлено, що суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Судами встановлено, що Товариство зареєстроване як юридична особа, перебуває на обліку в Управлінні та є платником страхових внесків.

Товариство самостійно станом на 7 липня 2010 року нарахувало та подало Управлінню розрахунок сум страхових внесків, відповідно до яких загальна сума страхових внесків за червень 2010 року склала 1424,65 гривні.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що Товариством згідно з платіжними дорученнями від 30 липня 2010 року № 134 та № 135 (а.с. 31, 32) перераховано на рахунки позивача страхові внески за червень 2010 року: 80,95 гривні та 1343,70 гривні відповідно. Отже, вважали суди, борг відповідачем погашено до подання позову до суду, тобто відсутні підстави для стягнення в судовому порядку вже сплаченого боргу. Пояснення позивача про зарахування внесених сум в погашення заборгованості за попередні періоди в календарному порядку їх черговості апеляційним судом не взято до уваги.

Висновок судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позову суперечить нормам матеріального права, якими врегульовано спірні відносини у цій справі.

Згідно з частиною п'ятою статті 106 Закону № 1058-IV за рахунок сум, що надходять від страхувальника в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій:

Судами встановлено, що Товариство станом на 1 серпня 2010 року мало недоїмку зі сплати страхових внесків у сумі 60451,55 гривні. Сплачені Товариством згідно з платіжними дорученнями від 30 липня 2010 року № 134 та № 135 1424,65 гривні Управлінням зараховано в рахунок сплати зазначеної недоїмки.

Дії Управління повністю відповідають наведеним положенням частини п'ятої статті 106 Закону № 1058-IV.

За таких обставин Управлінням після сплати Товариством 1424,65 гривні страхових внесків, правильно обраховано наявну заборгованість зі сплати страхових внесків за червень 2010 року та пред'явлено в суді вимогу про примусове стягнення спірної суми.

Відповідно до частини першої статті 229 КАС суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

постановив:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі Автономної Республіки Крим задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2011 року скасувати.

Ухвалити в цій справі нове судове рішення.

Позовом задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Чистопільське ремонтно-транспортне підприємство» на користь Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі Автономної Республіки Крим недоїмку із страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України за червень 2010 року 1424,65 гривні (одну тисячу чотириста двадцять чотири гривні 65 копійок).

Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього рішення суду касаційної інстанції. Воно може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді