ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

          

08.11.06                                                                                           Справа№ 5/1653-13/288А

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Станька Л.Л.,  при секретарі Щигельській О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова, м.Львів.

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгальянс”, м.Львів.

до відповідача-2: Приватного підприємства “Львівсинтез”, м.Львів.

про  визнання недійсним господарського зобов”язання на загальну суму 217495,68грн., та стягнення всього одержаного за зобов”язанням.

За участю представників сторін:

від позивача: Кармелюк Т.Б.  –гол.держ.под.інспектор юр.відділу, Курило С.В. –гол.держ.под.інспектор відділу правового забезпечення договірної та претензійної роботи юр. управління ДПА у Львівській області

від відповідача-1: не з”явився

від відповідача-2: Гриценко С.І. –представник, Милимук О.Б. - представник

Відкрито провадження у справі за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова, м.Львів до товариства з обмеженою відповідальністю “Торгальянс”, м.Львів та до приватного підприємства “Львівсинтез”, м.Львів. про  визнання недійсним господарського зобов”язання на загальну суму 217495,68грн., та стягнення всього одержаного за зобов”язанням.

В судовому засіданні 31.10.06р. оголошено перерву до 08.11.06р.

З”ясовано:

як викладено в позовній заяві, що: державною податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова проведено планову виїзну перевірку ПП „Львівсинтез", про що складений акт від 21.03.06р. № 76/23-0/19169204, в результаті проведення якої встановлено, що між ТОВ "Торгальянс" (виконавець) в особі директора Кравченко В.В. та ПП „Львівсинтез" (замовник) в особі директора Мацібох В.Є. укладено договір № 24 від 06.09.2004 року, згідно якого виконавець бере на себе зобов'язання по забезпеченню транспортування вантажів (товару). Виконання умов договору на загальну суму 217 495,68 грн. підтверджується актами виконаних робіт: № 1/т від 30.10.04р. на суму 21 948 грн., № 2/т від 30.11.04р. на суму 29 392,8 грн., № 3/т від 27.12.04р. на суму 25 747,2 грн., № 1/т від 31.01.05р. на суму 9 084,72 грн., № 2/т від 28.02.05р. на суму 12 500.4 грн., № 3/т від 31.03.05р. на суму 10 707,96 грн., № 4/т від 30.04.05р. на суму 14 843,28 грн., № 5/т від 31.05.05р. на суму 8 145,36 грн, № 6/т від 30.06.05р. на суму 10 771,2 грн., № 7/т від 31.07.05р. на суму 5 630,1 грн., № 8/т від 30.08.05р. на суму 10 674 грн., № 9/т від 31.09.05р. на суму 6 966,66 грн., № 10/т від 31.11.05р. на суму 15 312 грн., № 1/с від 30.10.04р. на суму 16 416 грн., № 3/с від 27.12.04р. на суму 19 310 грн.

Відповідно до листів ДПІ у Печерському районі м.Києва від 11.07.2006р. № 14665/7/25-210 та від 25.05.2006р. № 10540/7/15-210 ТОВ "Торгальянс" подало останній звіт по ПДВ за жовтень 2005р., податкова звітність підприємства вилучена у зв'язку із порушенням кримінальної справи № 50-4235.

Крім того, згідно поданої ТОВ "Торгальянс" звітності за період з жовтня 2004р. по жовтень 2005р. показники податкових зобов'язань з податку на додану вартість значно відрізняються від сум ПДВ, які включені ПП „Львівсинтез" до складу податкового кредиту, що відображено в порівняльній таблиці, наведеній в позовній заяві.

Відображені у порівняльній таблиці показники звітності відповідачів засвідчують, що ТОВ "Торгальянс" податкові зобов'язання не декларувались або декларувались в незначних обсягах. Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, тобто сума податкового кредиту зменшує розмір сплаченого податкового зобов”язання платником податку до бюджету.

За змістом Закону України ,,Про податок на додану вартість", право на податковий кредит, в тому числі на відшкодування податку, виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару. Так, норма п.п.7.4.1, п.7.4 ст.7 цього Закону, крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку. Тобто, як вважає позивач, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету випливає з самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України, а також з поняття платника податку, як особи, яка згідно Закону України „Про податок на додану вартість", зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (п.1.3 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість").

Тобто, як вбачається із системного аналізу вищевказаних норм, Законом України „Про податок на додану вартість" встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. При цьому, зазначені твердження щодо аналізу правових норм викладені у Постанові Верховного суду України від 19.04.05.

Відповідно включення ПП „Львівсинтез" до податкового кредиту податку на додану вартість, який не був сплачений ТОВ "Торгальянс" до бюджету є неправомірним.

Враховуючи викладене, господарське зобов'язання між відповідачами є таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та підлягає визнанню недійсним із підстав визначених статтею 207 Господарського кодексу України, оскільки на відповідачів покладено обов'язок, згідно законодавства, нараховувати та сплачувати податки, подавати обов'язкову звітність, то при не вчиненні таких дій посадові особи відповідачів усвідомлюють протиправну поведінку, а отже діють умисно.

Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", органи державної податкової служби уповноважені подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними. Підставою виникнення господарського зобов'язання, у відповідності до ст. 174 ГК України, є господарський договір та інша угода. В даному випадку між відповідачами господарське зобов'язання виникло на підставі угоди.

Як зазначено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки" від 25.07.2002 року № 1056 до угод, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів.

Згідно ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з підстав, викладених у поясненні на позовну заяву.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд відзначаєнаступне:

згідно із ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що пердбачені Конституцією та Законами України.

Пунктом 11 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що податкові органи подають до судів позови до підприємств, установ організацій та громадян про визнання угод і стягнення в дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються іі вимоги та заперечення.

В свою чергу позивач обґрунтовуючи позовні вимоги покликається на відомості вилучення подакової звітності ТОВ "Торгальянс" із податкового органу.

Статею 72 КАС України, встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністроативний проступок, які набрали законної сили є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо яких ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Однак, відомості вилучення подакової звітності ТОВ "Торгальянс" із податкового органу може бути предметом оцінки лише в кримінальній справі. За таких обставин, допустимим доказом на підтвердження наявності мети та умислу в діях посадових осіб, що представляли відповідача-2 на укладення спірного договору всупереч інтересам держави, був би обвинувальний вирок суду, яким притягнуто до кримінальної відповідальності вищевказаних осіб по факту ухилення від сплати податків за наслідками укладення спірної угоди.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи вироку суду по кримінальній справі та зважаючи на те, що Позивачем не надано суду інших доказів, що підтверджують умисний характер дій з боку посадових осіб відповідачів на укладання господарського зобов'язання - угоди №25/с від 06.09.2004 року з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави і суспільства, то суд вважає наведену обставину не доведеною позивачем.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження визнання недійсними, у встановленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів на момент укладення спірної угоди та скасування реєстрації суб"єкта підприємницької діяльності, відповідача-1.

Судом також не встановлено, що діяльність відповідачів при укладенні спірної угоди була спрямована на ухилення від сплати податків та приховування від оподаткуваня прибутків та доходів.

Відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. При цьому відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Крім того ст. 11 Закону України „Про систему оподаткування" передбачено, що відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів і додержання законів про оподаткування несуть безпосередньо платники податків і зборів.

В матеріалах справи відсутні докази з яких, можливо встановити наявність тих обставин, з якими закон пов"язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Позивачем не доведено того, що умисел відповідачів при укладенні спірної угоди був спрямований на ухилення від сплати податків та приховування від оподаткування прибутків та доходів або вчинений з метою, яка завідомо суперечеть інтересам держави і суспільства.

Підстава для визначення недійсними господарських зобов'язань (договорів) за наявності мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, передбачена у ч.І ст.207 Господарського Кодексу України, з приписів якої випливає, що господарське зобов'язання яке відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб"єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Стаття 208 ГК України, як наслідок таких договорів визначає стягнення за рішенням суду в дохід держави всього одержаного за такими договорами. Так, відповідно до ч 1 ст.208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечит інтересам держави і суспільства, - то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними зо зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави. Для даних угод характерними є такі ознаки:

1) вчинення їх об"єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в
цілому. Тому у даному випадку наявним повинно бути недотримання саме нормативних
актів, які визначають соціальне-економічні основи держави і суспільства;

        2) такі  угоди  характеризуються  суб'єктивним  наміром  сторін  порушити  вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка заздалегіть суперечить інтересам держави і
суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідну встановити вину сторін
(або принаймі однієї) у формі умислу.

У п 11 роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов”язаних з визнанням угод недійсними" №02-5 /111 від 12.03.1999р. йдеться про визнання недійсними цивільно-правових угод на підставі ст.49 Цивільного кодексу УРСР, зміст якої є тотожним відповідним положенням ч.І ст.208 Господарськоо кодексу України. Пунктом 11 зазначеного роз'яснення передбачено, що умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи чи іншої фізичної особи, яка підписала договір від імені юридичної особи маючи на це належні повноваження.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди, є те, що вони виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства, при цьому сторони свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Предмет доказування у справах про визнання недійсними угод як таких, що вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, визначено у п.11 вищезазначених роз'яснень Вищого арбітражного суду України. Так, для прийняття рішення зі спору необхідно встановити : у чому конкретоно полягало завідомо суперечина інтересам держави і суспільства мета укладання угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Законодавчими актами України не передбачається обов'язок покупця (також не надано йому права) перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків.

Пунктом 1.3. оглядового листа Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними" № 01-8/481 від 20.04.2001р. передбачено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним .

Позивачем не доведено в чому саме полягала заздалегіть суперечна і нтересам держави і суспільства мета спірного господарського зобов'язання і чи була вона спрямована на ухилення від сплати податків. Позивачем також не доведено, що зазначене господарське зобов'язання було укладено відповідачами з метою саме заздалегіть суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою метою, а також не доведено наявність в діях відповідачів вини у формі умислу.

Відповідно до роз"яснень, що містять в п 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978р. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими Законом .

З приписів зазначеного пункту постанови випливає, що в кожному випадку необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов"язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків .

При цьому у матеріалах справи відсутні та позивачем не подано доказів виключення відповідача-2 з ЄДРПОУ та незнаходження його за юридичною адресою на момент укладання спірного господарського зобов'язання, не подано доказів на доведення умислу відповідачів на укладання господарського зобов'язання завідомо суперечного інтересам держави та суспільства.

У відповідності до п.4 ст.89, п.4 ст.91, п.2 ст.104 ЦК Украхни до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення, юридична особа є такою, що припинилася, тобто, саме лише визнання господарським судом недійсними установичих документів підприємства або рішення про створення підприємства, а також прийняття господарським судом рішення про скасування державної реєстрації суб"єкта підприємницької діяльності, не означає втрати підприємством статусу юридичної особи.

Крім цього, необхідно зауважити, що згідно з Методичними рекомендаціями щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ, затверджених наказом ДПА України від 18.08.2005 р. №350, під зустрічною документальною перевіркою розуміється перевірка, яка проводиться податковими органами по основних постачальниках, що мали відносини з платником ПДВ. Ці Методичні рекомендації не передбачають в цілях встановлення достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ проведення зустрічних перевірок контрагентів постачальників. Доказів визнання недійсними або анульованими свідоцтв прямих контрагентів позивача відповідачем суду не надано, а значить, позовні вимоги не доведено.

Керуючись ст.ст.122-124,127,130,135,143,151-154,160,161,163,167 КАС України, суд, -

                                            

                                                            постановив:

1.          В позові відмовити повністю.

2.          Строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження здійснюється згідно вимог ст.ст. 186 та 254 КАС України

           

Суддя                                                                                                       Станько Л.Л.