ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2013 року м. Київ К/9991/39407/12

Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії та Олександрійському районі Кіровоградської області (далі також - УПФ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою УПФ на постанову Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2010 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2012 року,

установив:

Позивачем у вересні 2010 року оскаржено до суду відмову УПФ привести у відповідність зі статтями 54, 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) (у тексті ухвали норми цього Закону - в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, які за період із 9 липня 2010 року, виплачені їй у менших розмірах, ніж встановлені наведеними нормами цього Закону.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2012 року постанову Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2010 року про задоволення позову скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: дії відповідача визнано протиправними, зобов'язано УПФ здійснити перерахунок з 8 липня 2010 року призначених позивачеві державної пенсії у встановленому частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у встановленому статтею 50 Закону № 796-ХІІ розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої згідно з частиною першою статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і виплату нарахованих сум з урахуванням раніше здійснених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами як апеляційної, так і першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їхні рішення скасувати й ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Судами встановлено, що позивач є інвалідом 2 групи внаслідок захворювання у пов'язаного з аварією на Чорнобильській АЕС, належить до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і одержує пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі статей 54, 50 Закону № 796-ХІІ відповідно.

У відповідності з частиною четвертою статті 54 Закону № 796 розміри пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, в усіх випадках не можуть бути нижчими - по 2 групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі статтею 50 цього Закону громадянам, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема інвалідам 2 групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Статтею 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Однак ця норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини сторін, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом № 796-ХІІ залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, суди правильно виходили із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами; їх висновок, що при розрахунку розмірів пенсій, передбачених статтями 54, 50 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком, є обґрунтованим.

Наведені УПФ у касаційній скарзі доводи щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на помилковому трактуванні наведених правових норм.

Відповідно до положень статті 224 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222- 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ухвалив:

Залишити касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії та Олександрійському районі Кіровоградської області без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2012 року - без змін.

Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього рішення суду касаційної інстанції. Воно може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді