АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 1615/2809/12
Номер провадження 22-ц/786/1444/2013
Головуючий у 1-й інстанції Сьоря С.І.
Доповідач Кузнєцова О. Ю.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2013 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.,
суддів: Омельченко Л.М., Мартєва С.Ю.,
за участю секретаря: Колодюк О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2, про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди ,
за апеляційною скаргою Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця» на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 жовтня 2012 року ,-
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до СТГО «Південна залізниця», де посилаючись на незаконне звільнення з роботи, уточнивши свої позовні вимоги прохав визнати незаконним наказ № 79 о/с від 27.04.2012 року щодо його переведення на інше місце роботи; наказ № 87 о/с від 14.05.2012 року про припинення трудового договору з начальником поїзда пасажирського за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання посадових обов'язків, без поважних причин незаконним та зобов'язати адміністрацію Південної залізниці поновити його з 15.05.2012 року на попереднє місце роботи, на посаді провідника пасажирського вагону Полтавської вагонної дільниці Кременчуцького резерву провідників; стягнути з СТГО «Південна залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.05.2012 року по день поновлення на роботі; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000 грн..
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 жовтня 2012 року з урахуванням додаткового рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 лютого 2013 року позов ОСОБА_1 до Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця» про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено.
Визнано незаконним наказ № 79 о/с від 27.04.2012 року « Про відміну наказу про переведення начальника поїзду ОСОБА_1 на посаду провідника пасажирського вагона» та наказ № 87 о/с від 14.05.2012 року «Про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді провідника пасажирського вагону Полтавської вагонної дільниці Кременчуцького підрозділу СТГО «Південна залізниця» з 15 травня 2012 року.
Стягнуто з СТГО «Південна залізниця» на користь ОСОБА_1 19 496 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Стягнуто з СТГО «Південна залізниця» на користь держави 321,90 грн. судового збору.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць в сумі 4008,87 грн. - допущено до негайного виконання.
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 лютого 2013 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до СТГО «Південна залізниця» про відшкодування моральної шкоди - закрито, у зв'язку з відмовою позивача від позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції СТГО «Південна залізниця» оскаржило його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, прохає рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 11.10.2012 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до наказу №147/ос від 15.03.2006 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника поїзду за контрактом в Полтавській вагонній дільниці Кременчуцького резерву провідників Південної залізниці та відповідно до наказу № 248 від 20.05.2011 року посаду перейменовано на «начальник поїзда пасажирського».
Відповідно до наказу № 72 /ос від 17.04.2012 року, на підставі заяви, ОСОБА_1 з 18.04.2012 року постійно переведено на посаду провідника пасажирського вагону в резерв провідників станції Кременчук.
Відповідно до наказу № 79/ос від 27.04.2012 року наказ № 72 о/с від 17.04.2012 року про переведення ОСОБА_1 провідником пасажирських вагонів та припинення дії контракту № 1038 від 15.03.2006 року відмінено з 27.04.2012 року.
Статтею 32 КЗпП України визначено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках передбачених законодавством.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції сторонами не заперечувалося, що ОСОБА_1 згоду на переведення з 27.04.2012 року з посади провідника пасажирського вагону на посаду начальника поїзду пасажирського не надавав.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов вірного висновку щодо порушення відповідачем вимог ст. 32 КЗпП України під час прийняття наказу № 79 о/с від 27.04.2012 року.
Відповідно до наказу начальника Полтавської вагонної дільниці СТГО «Південна залізниця» Гіль О.А. № 87/ос від 14.05.2012 року позивача ОСОБА_1 звільнено з роботи у СТГО «Південна залізниця» з посади начальника поїзда пасажирського Полтавської вагонної дільниці Кременчуцького резерву провідників Південної залізниці на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов'язків без поважних причин.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення про поновлення на роботі не враховано, що позивач систематично не виконував трудові обов'язки, що підтверджується наказом № 234 від 13.04.2012 року та вважає їх необґрунтованим за наступних підстав.
Статтею 40 п. 3 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 роз'яснено, що за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку.
У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, із дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як догана та звільнення.
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників і інші дисциплінарні стягнення.
Відповідно до п. 12 Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 55 від 26.01.1993 року визначено, що на працівників залізничного транспорту можуть накладатися такі стягнення: а) догана; б) позбавлення машиністів права керування локомотивом з наданням роботи помічником машиніста, а також позбавлення свідоцтва водія моторно-рейкового транспорту незнімного типу та свідоцтва помічника машиніста локомотива з наданням роботи, не пов'язаної з керуванням локомотивом і моторно-рейковим транспортом, на строк до одного року; д) звільнення.
Проаналізувавши наведені норми діючого законодавства суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що в розумінні ст. 147 КЗпП України позбавлення 100 % преміальної оплати ОСОБА_1 відповідно до наказу № 234 від 13.04.2012 року не може вважатися стягненням за порушення трудової дисципліни, на підставі чого судом вірно визначено, що до дня звільнення, до позивача не застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, передбачені ст. 147 КЗпП України.
Статтею 10 ч. 3 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ч. 1 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Всупереч вимог цивільно-процесуального законодавства відповідачем не надано суду першої інстанції доказів щодо систематичного невиконання ОСОБА_1 обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, що є обов'язковою передумовою звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України..
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий суд прийшов до вірного висновку про безпідставність звільнення ОСОБА_1 за п. 3 ст. 40 КЗпП України.
Статтею 43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Відповідно до витягу з протоколу № 1 засідання профкому ППО ВП ВЧ-4 ПЗ від 11.05.2012 року згода на звільнення ОСОБА_1 надана не була, так як останній на підставі наказу № 72/ос від 17.04.2012 року та особистої заяви з 18.04.2012 року приступив до роботи як провідник пасажирського вагона, у зв'язку з чим у адміністрації ВЧ-4 відсутні будь-які підстави для звільнення позивача, з роботи з посади начальника поїзду пасажирського.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 роз'яснено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених ст. ст. 43, 43-1 КЗпП України.
Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 звільнено з роботи наказом від 14.05.2012 року та цей день є останнім робочим днем позивача, то поновлення ОСОБА_1 на роботі в СТГО «Південна залізниця» необхідно провести з 15.05.2012 року.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Враховуючи, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1, відповідно до довідки ВП «Полтавська вагонна дільниця» № 2939 від 21.09.2012 року, на день звільнення позивача складала 4008,87 грн., місцевий суд вірно визначив, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 15.05.2012 року по 11.10.2012 року у розмірі 19 496грн.
Доводи апеляційної скарги щодо негативного впливу рішення місцевого суду на трудову дисципліну у колективі, не стягнення з винної особи у незаконному звільненні ОСОБА_1 коштів на користь товариства не спростовують висновків місцевого суду щодо неправомірності звільнення позивача.
Таким чином, фактичні обставини місцевим судом встановлені повно та об'єктивно, які підтверджуються матеріалами справи. Вказаним обставинам та наданим сторонами доказам судом першої інстанції надано належний правовий аналіз, що обґрунтовано відображено у мотивувальній частині судового рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213 - 215 ЦПК України та є законним і обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують, а матеріали справи не дають підстав вважати, що суд при розгляді даної справи допустив невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального чи процесуального права, які у відповідності до вимог ст. 309 ч. 1 п. 3, 4 ЦПК України є підставами для скасування рішення.
За наведених обставин апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. 303, ст. 307 ч. 1 п. 1, ст. 308 ч. 1, ст. 314 ч. 1 п. 1, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця» - відхилити.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 жовтня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя: /підпис/ О.Ю. Кузнєцова
Судді: /підпис/ С.Ю. Мартєв
/підпис/ Л.М. Омельченко
Копія
Згідно: суддя апеляційного суду
Полтавської області О.Ю. Кузнєцова