Судове рішення #28982247

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


02.04.13 Справа №5015/5406/12


за позовом: Дрогобицького міжрайонного прокурора в інтересах держави, в особі

позивача: Дрогобицької міської ради, м.Дрогобич, Львівська область

до відповідача 1: Колективного підприємства «Троянда», м.Дрогобич, Львівська область

до відповідача 2: Публічного акціонерного товариства «Український Інноваційний Банк», м.Київ, в особі Дрогобицької філії ПуАТ «Укрінбанк», м. Дрогобич, Львівська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Юзефів О.Б., м.Дрогобич, Львівська область

про визнання договору іпотеки недійсним

головуючий суддя - Яворський Б.І.,

судді - Долінська О.З., Станько Л.Л.

при секретарі Романів В.Я.


Від прокуратури: Телюк Г.В. - прокурор (посв.№005502 від 24.09.2012р., діє до 24.09.2017р.).

Представники:

від позивача: Чукля С.П. - головний спеціаліст (дов.№3-32/186 від 10.01.2013р., діє до 31.12.2013р.);

від відповідача 1:Шпунт М.Б. - представник (дов.№б/н від 13.02.2013р., діє до 13.02.2014р.);

від відповідача 2: Копанський М.Л. - завідувач юридичного сектору (дов.№148 від 31.01.2011р., діє до 31.11.2014р.);

від третьої особи: не з'явився.


На розгляд господарського суду Львівської області Дрогобицький міжрайонний прокурор в інтересах держави, в особі Дрогобицької міської ради, подав позов до Колективного підприємства «Троянда» та Публічного акціонерного товариства «Український Інноваційний Банк», в особі Дрогобицької філії ПуАТ «Укрінбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Юзефів О.Б. про визнання договору іпотеки недійсними.

Ухвалою суду від 24.12.2012р. порушено провадження у справі, яку призначено до розгляду на 15.01.2013р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. Ухвалою суду від 20.02.2013р. за клопотанням прокурора строк розгляду справи продовжувався на 15 днів. Ухвалою суду від 04.03.2013р. призначено колегіальний розгляд справи. У судовому засіданні 13.02.2013р. оголошувалася перерва до 20.02.2013р.

У судовому засіданні 02.04.2013р. прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових посяненнях, просять суд позовні вимоги задоволити повністю і визнати недійсним іпотечний договір від 20.10.2010р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Український Інноваційний Банк» в особі Дрогобицької філії та Колективним підприємством «Троянда», посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Юзефівим О.Б. 20.10.2010 року, зареєстрований в реєстрі за №626.

У судовому засіданні 02.04.2013р. представники відповідача 1 та відповідача 2 проти позову заперечили з підстав, викладених у відповідних відзивах на позовну заяву, у задоволенні позову просять відмовити.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, у судове засідання 02.04.2013р. не з'явилася, у письмових поясненнях повідомила наступне. Перед посвідченням іпотечного договору від КП «Троянда» було витребувано всі документи, які необхідні для вчинення такого виду правочину. Зокрема, протокол зборів засновників КП «Троянда» від 07.06.2010р. про передачу майна підприємства в іпотеку та Державний акт на право власності на земельну ділянку. Нотаріус не зобов'язаний перевіряти виконання умов договору купівлі-продажу земельної ділянки, так як для посвідчення іпотечного договору предметом якого є земельна ділянка, від іпотекодавця вимагається тільки Державний акт на право власності на земельну ділянку, який є правовстановлюючим документом і підтверджує право власності іпотекодавця на дану земельну ділянку.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача, відповідача 1 та відповідача 2, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

21.11.2008р. між Дрогобицькою міською радою (продавець, позивач по справі) та Колективним підприємством «Троянда» (покупець, відповідач 1 по справі) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до п.1.1 договору продавець на підставі п.п. 1.1 пункту 1 рішення 24 сесії 5 скликання Дрогобицької міської ради №713 від 30.10.2008р. передає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує земельну ділянку з усіма обтяженнями, обмеженнями і сервітутами за адресою: м.Дрогобич, Львівської області, вул.Тарнавського, 33, (тридцять три), загальною площею 17826 кв.м., згідно кадастрового плану земельної ділянки, що додається.

Вартість земельної ділянки, згідно висновку експерта становить 2'142'570,00 грн. Ціна продажу земельної ділянки складає 2'142'570,00 грн. Сума сплачується в наступному порядку: 428'514,00 грн. має бути сплачено покупцем в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту підписання сторонами цього договору; решта вартості земельної ділянки в сумі 1'714'056,00 грн. має бути сплачено покупцем 12-ма рівними платежами по 142'838,00 грн. щомісячно до 20-го числа кожного місяця (п.п.2.1-2.3 договору).

Позивач не виконав належним чином обов'язку щодо оплати вартості земельної ділянки за договором купівлі-продажу, тому Дрогобицький міжрайонний прокурор звертався з позовом до КП «Троянда» про стягнення заборгованості. Рішенням господарського суду Львівської області від 15.02.2011р. у справі №6/182 (2010), яке набрало законної сили, позов задоволено, стягнуто з КП «Троянда» на користь Дрогобицької міської ради 855' 542,00 грн. основного боргу та 214'862,02 грн. пені.

Згідно з п.3.1.3 договору покупець зобов'язаний до повної сплати вартості земельної ділянки за цим договором, не передавати прав на зазначену в п.п.1.1 земельну ділянку третім особам без згоди на це продавця, надавати продавцю необхідні матеріали, відомості, документи тощо про виконання умов договору.

Відповідно до п.3.2.1 договору продавець зобов'язаний не пізніше 30 днів після визначення меж земельної ділянки в натурі за умови сплати покупцем повної вартості за придбану земельну ділянку згідно з п.2.2 договору видати покупцеві зареєстрований у встановленому порядку державний акт на право власності на землю.

Право власності на придбану земельну ділянку виникає у покупця після одержання ним державного акта на право власності на землю та його державної реєстрації. З моменту виникнення у покупця права власності на земельну ділянку встановлений раніше правовий режим і всі правовстановлюючі документи про права покупця на користування земельною ділянкою втрачають чинність (п.п.4.1, 4.3 договору).

13.10.2010р. Управлінням Держкомзему у місті Дрогобич Львівської області Колективному підприємству «Троянда» було видано державний акт серії ЯЛ №432215 на право власності на земельну ділянку загальною площею 1,7826 га, що розташована по вул.Тарнавського, 33 у м.Дрогобич Львівської області. У виданому акті не встановлено жодних обмежень (обтяжень) щодо використання земельної ділянки або її частини.

20.10.2010р. між Акціонерним товариством «Український інноваційний банк», від імені якого діяв директор Дрогобицької філії, (іпотекодержатель, відповідач 2 по справі) та Колективним підприємством «Троянда» (іпотекодавець, відповідач 1 по справі) було укладено іпотечний договір, відповідно до п.2.1 якого предметом іпотеки є земельна ділянка, площею 1,7826 га., яка знаходиться за адресою: Львівська область, м.Дрогобич, вул.М.Тарнавського, 33. Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором та цим договором (п.9.1 іпотечного договору).

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Даний позов заявлено Дрогобицьким міжрайонним прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Дрогобицької міської ради для захисту її прав, передбачених Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, а тому суд вважає, що прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом.

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Згідно з ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Державна реєстрація права власності Колективного підприємства «Троянда» на земельну ділянку загальною площею 1,7826 га, що розташована по вул.Тарнавського, 33 у м.Дрогобич Львівської області, була проведена 13.10.2010р., що підтверджується державним актом серії ЯЛ №432215, виданим Управлінням Держкомзему у місті Дрогобич Львівської області.

Таким чином, з такого моменту у відповідності до ст.125 ЗК України у Колективного підприємства «Троянда» виникло право власності на земельну ділянку, договір про передання якої в іпотеку просить визнати недійсним прокурор та позивач.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як на правове обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на положення статті 697 ЦК України, відповідно до якої договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару. Проте, у п.4.1 договору купівлі-продажу зазначено, що право власності на придбану земельну ділянку виникає у покупця після одержання ним державного акта на право власності на землю та його державної реєстрації і не передбачено, що за продавцем зберігається право власності на товар до повної його оплати.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом (ч.1 ст.5 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - це єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав. Стаття 4 названого закону визначає, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Таким чином, закон визначає, що наявність будь-яких обтяжень щодо володіння, користування чи розпорядження нерухомим майном відображається у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У витягах про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 20.10.2010р. (належним чином засвідчені копії містяться у матеріалах справи) відсутня інформація про те, що у КП «Троянда» як власника існують будь-які обмеження правомочностей щодо земельної ділянки за адресою: м.Дрогобич, вул.Тарнавського, 33 у зв'язку з невиконанням умов договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки.

Отже, відповідач 1 як власник земельної ділянки, маючи відповідний правовстановлюючий документ - Державний акт на право власності на земельну ділянку, який не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, вправі був укладати оспорюваний договір іпотеки.

Відповідно до п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, оскільки прокурором та позивачем не доведено і матеріалами справи не підтверджується, що відповідач 1 не вправі був укладати оспорюваний договір іпотеки, відсутні підстави для визнання зазначеного правочину недійсним.

Виходячи зі змісту всього наведеного вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У пункті 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. №7 зазначено наступне. Приймаючи рішення зі справи, провадження у якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1,5 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.2,4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», ст.125 Земельного кодексу України, ст.ст.203,215,317,328,655,697 Цивільного кодексу України та ст.ст. 3,12,29,33,34,44,49,82,84,85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Дрогобицької міської ради (82100, Львівська область, м.Дрогобич, пл.Ринок,1, ідентифікаційний код 04055972) в дохід Державного бюджету України 1' 073 грн. судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.


В судовому засіданні 02.04.2013р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст складений та підписаний 04.04.2013р.


Головуючий суддя Яворський Б.І.

Суддя Долінська О.З.

Суддя Станько Л.Л.


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація