АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа №22-ц/796/4878/2013 Головуючий у 1-й інстанції: Лужецька О.Р.

Доповідач: Українець Л.Д.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

03 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючого - Українець Л.Д.

суддів - Оніщука М.І.,

- Шебуєвої В.А.,

при секретарі - Товарницькій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_3

на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 лютого 2013 року в справі за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Франс Гардінер Україна» про поновлення трудових прав

в с т а н о в и л а :

У серпні 2012 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про поновлення трудових прав.

В мотивування вимог посилався на те, що відповідно до контракту № 1 від 31.10.2011 року він працював у ТОВ «Франс Гардінер Україна» на посаді директора фірми.

30 липня 2012 року згідно наказу про звільнення № 01/30072012-К, його було звільнено з посади директора ТОВ «Франс Гардінер Україна».

Вважаючи, що відповідачем не було проведено повний розрахунок під час звільнення, просив суд стягнути 36 000,00 грн. за використання власного автомобіля у службових цілях, що передбачено п.5.4. Розділу 1 Контракту №1 від 31.10.2011 року. Крім того, так як ТОВ «Франс Гардінер Україна» не виплатило йому сум у строки, передбачені ст.ст.116,117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного кінцевого розрахунку в сумі 16507,32 грн. Оскільки його не було завчасно попереджено про звільнення та не виплачено відшкодування за користування власним автомобілем просив стягнути вихідну допомогу в розмірі середнього заробітку за три місяці в сумі 56 400,00 грн. та 10 000,00 грн. за послуги адвоката та об'єднати провадження з позовом ОСОБА_2.

В листопаді 2012 року позивач уточнив позовні вимоги та також просив змінити запис у трудовій книжці щодо дати його звільнення з ТОВ «Франс Гардінер Україна» з 30.07.2012 року на день ухвалення рішення по справі.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 лютого 2013 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Зазначає, що з позивачем не було проведено розрахунку при звільненні.

Суд першої інстанції дійшов хибного висновку, а також викривив зміст закону України «Про оплату праці» і КЗпП, а саме що оплата компенсації за користування власним автомобілемпередбаченої Контрактом №1 (Трудовим договором) нібито не входить до структури заробітної плати і що невиплата компенсації за використання власного автомобіля у службових цілях не може бути підставою для задоволення цієї позовної вимоги.

Звертає увагу на те, що відповідно до листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва №3903 від 31.05.2007 року зазначено, що для суб'єкта господарювання-юридичної особи для здійснення компенсаційних виплат працівникові у разі використання його транспорту в господарській діяльності підтверджуючими документами є заява працівника, договір між працівником і підприємством, дозвіл керівника на виплату компенсації, розпорядження про призначення відповідального за використання автомобіля, щомісячне розпорядження на виплату суми компенсації.

Дані документи, які підтверджували використання власного автомобіля повинні зберігатися та зберігалися в товаристві й даний факт представник відповідача не заперечував. Але на вимогу суду першої інстанції відповідач не зміг надати жодних відповідних доказів, оскільки, як пояснив представник відповідача, було втрачено усі документи (в тому числі й первинні), накази тощо.

Крім того, вважає незаконним звільнення на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з"явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції підставно виходив з їх недоведеності та необґрунтованості з огляду на таке.

Судом встановлено, що 31.10.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Франс Гардінер Україна» та громадянином РеспублікиПольща Мірославом Значко укладено контракт № 1 (а.с.6-12).

Згідно з наказом №1\02-11 від 02.11.2011 року ОСОБА_6 було прийнято на роботу до ТОВ «Франс Гардінер Україна» на посаду директора (а.с.53-54).

Наказом № 01/30072012-к від 30.07.2012 року ОСОБА_6 звільнено з посади директора ТОВ «Франс Гардінер Україна» з 30.07.2012 року, підстава п.п..4 п.7.4 контракту № 1 від 31.10.2011 року, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України, після підписання Акту приймання-передавання справ (а.с.13) бухгалтерії необхідно здійснити повний розрахунок.

Наказ про звільнення № 01/30072012-к від 30.07.2012 року був підписаний позивачем з примітками, зокрема зазначено, що з розрахунком та наказом ознайомлений, трудову книжку отримано та як встановлено судом першої інстанції зазначений наказ ним не оспорений.

Зі змісту пп.5.4 п.5 Контракту вбачається, що директору виплачується компенсація за використання власного автомобіля у службових цілях в розмірі не менше 4000 грн. на місяць.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач мав довести факт використання власного автомобіля, оскільки умовами контракту передбачено компенсацію за використання автомобіля у службових цілях.

Разом з тим, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів використання автомобіля у службових цілях, сам факт передбачення в п. 5.4 Контракту №1 від 31.10.2011 року виплати компенсації за використання власного автомобіля у службових цілях не може бути підставою для стягнення такої компенсації, тому суд першої інстанції вірно відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Судом апеляційної інстанції перевірено доводи позивача щодо використання ним власного автомобіля в службових цілях та встановлено, що позивач не надав навіть доказів щодо наявності у нього такого автомобіля, хто та на яких підставах ним керував в процесі використання такого автомобіля в службових цілях, чи має сам позивач посвідчення на право управління автомобілем.

Суд першої інстанції також підставно відмовив в задоволенні позовних вимог щодо виплати позивачу 16507,32 грн. середньомісячної тарифної ставки за невиплату належних йому як звільненому працівнику усіх сум у строки, зазначені в ст.ст. 116,117 КЗпП України з огляду на таке.

У силу ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом проаналізовано та дано вірну оцінку положенням ст.ст.116,117 КЗпП України, які не підлягають застосуванню в даному випадку, оскільки позивач не порушує питання про стягнення на його користь розрахунку із заробітної плати в розумінні гл. VII «Оплата праці» КЗпП України, а невиплата позивачу компенсації за використання власного автомобіля у службових цілях не може бути підставою для задоволення цієї позовної вимоги.

Відмовляючи в стягненні з відповідача вихідної допомоги за три місяці в розмірі 56400,00 грн. суд обгрунтовано зазначив наступне.

Як встановлено, Наказом № 01/30072012-К від 30.07.2012 року позивач був звільнений з посади директора ТОВ «Франс Гардінер Україна» з 30.07.2012 року на підставі п.п.4 п.7.4 контракту № 1 від 31.10.2011 року, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України.

У силу ст. 44 КЗпП України вихідна допомога виплачується при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Таким чином у випадках розірвання трудового договору (як укладеного на невизначений строк, так і строкового) на інших підставах, наведених у КЗпП, вихідна допомога не виплачується.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні зазначеної вимоги, оскільки ні колективним договором, ні умовами Контракту №1 від 31.10.2011 року, ні умовами наказу про звільнення № 01/30072012-К від 30.07.2012 не передбачено умови щодо виплати позивачу вихідної допомоги,.

Позивач звільнився за угодою сторін, а не внаслідок порушення власником законодавства про працю. Крім того, позивач не порушував питання про внесення змін до наказу про його звільнення.

Відповідно не підлягають стягненню з відповідача на його користь витрати на правову допомогу.

З наведеного вбачається, що суд на законних підставахдійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позовні вимоги є недоведеними та необгрунтованими.

Суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий:

Судді: