АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2013 року місто Київ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючої судді - Лашевича В.М.,

суддів - Паленика І.Г., Ноздрякова В.М.,

з участю:

прокурора - Карпука Ю.А.,

потерпілих - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

захисників - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2012 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2012 року задоволено скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_8, захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_10, захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_11, захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_12 та скасовано постанову слідчого в ОВС слідчого відділу прокуратури міста Києва Авраменка О.І. від 22 листопада 2011 року в частині порушення кримінальної справи відносно начальника ВКР Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_10, оперуповноваженого сектору розкриття злочинів, вчинених іноземцями та відносно них, відділу карного розшуку Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_11, оперуповноваженого Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_8 та оперуповноваженого сектору розшуку злочинців і зниклих громадян відділу карного розшуку Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_12 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України.

В обґрунтування даного рішення суд першої інстанції в постанові зазначив, що на момент порушення кримінальної справи у слідчого не було достатніх даних, які б вказували на наявність в діях ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 ознак злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України, оскільки матеріали, на підставі яких слідчим була винесена постанова, не містять передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України підстав, а сама постанова не відповідає вимогам ст. 94 КПК України (1960 року).

Не погодившись з цим рішенням місцевого суду, прокурор, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію, в якій просить скасувати постанову районного суду, а скарги захисників ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах відповідно ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на постанову слідчого в ОВС слідчого відділу прокуратури міста Києва Авраменка О.І. від 22 листопада 2011 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України повернути на новий судовий розгляд. Зокрема, апелянт стверджує, що постанова місцевого суду не відповідає фактичним обставинам справи та винесена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства. В обґрунтування цього автор апеляції звертає увагу, що матеріали кримінальної справи містять заяви потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, пояснення кожного з них та протоколи їх допиту, витяги з журналів реєстрації медичної допомоги потерпілим, протоколи допитів свідків, а також висновки судово-медичних експертиз, які були проведені зазначеним потерпілим. Також прокурор запевняє, що матеріали кримінальної справи містять протоколи впізнання особи, відповідно до яких потерпілі вказали на ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_8 і ОСОБА_10 як на осіб, які наносили їм удари та вчиняли щодо них інші протиправні дії. Тому апелянт вважає, що матеріали кримінальної справи, на підставі яких слідчим була порушена кримінальна справа, містять достатньо даних, які вказують на наявність в діях ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 ознак злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України, а при порушенні даної кримінальної справи були дотримані вимоги ст. ст. 94, 97, 98 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Карпука Ю.А. та потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які підтримали апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, та просили її задовольнити, пояснення захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які заперечували проти задоволення цієї апеляції та просили залишити оскаржувану постанову районного суду без змін, а апеляцію прокурора без задоволення, вивчивши матеріали справи та матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, обговоривши і перевіривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, який набрав чинності 20 листопада 2012 року, апеляційні скарги у справах, розгляд яких не завершено з набранням чинності новим КПК України, подаються і розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим КПК, тобто в порядку КПК України (1960 року).

Виходячи зі змісту положень статті 382 КПК України (1960 року), апеляційний суд при перевірці судових рішень по даній категорії справ має з'ясувати, чи з додержанням вимог процесуального закону суд першої інстанції розглянув скаргу.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 листопада 2011 року слідчий в ОВС слідчого відділу прокуратури міста Києва Авраменко О.І. виніс постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_14 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України (в частині порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_14 зазначену постанову слідчого в ОВС слідчого відділу прокуратури міста Києва Авраменка О.І. від 22 листопада 2011 року скасовано постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 лютого 2012 року, яка набрала чинності відповідно до ухвали колегії суддів Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2012 року).

Не погоджуючись із зазначеною постановою слідчого, захисник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_8, захисник ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_10, захисник ОСОБА_15 в інтересах ОСОБА_11 та захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_12 звернулися до Голосіївського районного суду міста Києва зі скаргами в порядку ст. 236-7 КПК України (1960 року), в яких кожен із них виклав свої міркування щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваної постанови, зазначаючи, що вона була винесена за відсутності приводів і підстав до порушення кримінальної справи.

В частині першій ст. 94 КПК України (1960 року) визначено вичерпний перелік приводів до порушення кримінальної справи, а частина друга цієї ж статті КПК встановлює, що кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

У відповідності до вимог ст. 236-8 КПК України (1960 року), розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати та заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.

Матеріалами судової справи встановлено, що при розгляді скарги на постанову слідчого про порушення кримінальної справи місцевий суд, відповідно до зазначених вимог закону, заслухав пояснення захисників, думку прокурора, дослідив матеріали справи та матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, і, всупереч доводів апелянта, прийшов до правильного висновку, що на момент порушення кримінальної справи у слідчого не було достатніх підстав до порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України.

Зокрема, суд першої інстанції ретельно перевірив виконання органом досудового слідства вимог ст. ст. 94, 97, 98 КПК України (1960 року) при порушенні кримінальної справи щодо вказаних осіб і дав їм належну оцінку з позиції допустимості та достатності. При цьому районний суд свої висновки належним чином виклав у мотивувальній частині постанови, з якими колегія суддів погоджується.

Так, в оскаржуваній постанові досить вмотивовано викладено, що слідчий у постанові про порушення кримінальної справи вказав на такий привід до її порушення, який в дійсності не передбачений в ч. 1 ст. 94 КПК України (1960 року), а саме матеріали кримінальної справи № 54-3393. Що стосується наявних в матеріалах, на підставі яких було порушено кримінальну справу, заяв ОСОБА_2, ОСОБА_1 та скарги захисника ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_3 про застосування щодо них фізичного та психологічного впливу з боку працівників Дніпровського РУ ГУ МВС України міста Києва при затриманні за підозрою у вчиненні злочину, в яких висловлюється прохання про встановлення осіб, причетних до побиття та нанесення тілесних ушкоджень і порушення щодо цих осіб кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України (т. 1, а. с. 106 - 107, 108 - 109, 102 - 103), то в даному випадку місцевий суд правильно виходив з того, що вони не є приводами до порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ОСОБА_12, а були лише приводами до порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, причому передбаченого тільки ч. 2 ст. 365 КК України.

Районним судом не встановлено та з матеріалів, на підставі яких було порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ОСОБА_12, не вбачається і такого приводу до її порушення, як безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим чи прокурором ознак злочину в діях зазначених осіб, оскільки про це взагалі не згадується ні в постанові про порушення відносно них кримінальної справи, ні в жодному із наявних в матеріалах документів.

З огляду на вищенаведене суд першої інстанції обґрунтовано послався в оскаржуваній постанові також на те, що висновки судово-медичних експертів не можуть бути визнані достатніми даними для порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ОСОБА_12

Щодо стверджень прокурора в апеляції, що матеріали кримінальної справи містять заяви потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, пояснення кожного з них та протоколи їх допиту, витяги з журналів реєстрації медичної допомоги потерпілим, протоколи допитів свідків та протоколи впізнання осіб, відповідно до яких потерпілі вказали на ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_8 і ОСОБА_10 як на осіб, які наносили їм удари та вчиняли стосовно них інші протиправні дії, то ці документи складалися в рамках кримінальної справи, порушеної за фактом вчинення співробітниками ВКР Дніпровського РУ ГУ МВС України злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, але вони не знайшли свого відображення в постанові про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 В свою чергу, в протоколах впізнання осіб по фотознімках не відображено, за якими ознаками кожний із потерпілих впізнав того чи іншого працівника міліції, як того вимагає ч. 3 ст. 174 КПК України (1960 року), тобто ці дані отримані з порушенням кримінально-процесуального закону, що є недопустимим.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді скарги на постанову про порушення кримінальної справи районним судом в повному обсязі було досліджено приводи та дані, які стали підставою для порушення кримінальної справи, з достатньою повнотою перевірені доводи захисників, що свідчить про дотримання ним вимог ст. 236-8 КПК України (1960 року). Тому доводи прокурора, що постанова місцевого суду не відповідає фактичним обставинам справи та винесена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства слід визнати непереконливими.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, а відтак жодні правові підстави для задоволення апеляції прокурора та скасування постанови районного суду відсутні.

На підставі викладеного та керуючись п. 15 розділу ХІ «Перехідні Положення» КПК України, який набрав чинності 20 листопада 2012 року, та ст. ст. 365, 366, 382 КПК України (1960 року), колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2012 року, якою задоволено скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_8, захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_10, захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_11, захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_12 та скасовано постанову слідчого в ОВС слідчого відділу прокуратури міста Києва Авраменка О.І. від 22 листопада 2011 року в частині порушення кримінальної справи відносно начальника ВКР Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_10, оперуповноваженого сектору розкриття злочинів, вчинених іноземцями та відносно них, відділу карного розшуку Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_11, оперуповноваженого Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_8 та оперуповноваженого сектору розшуку злочинців і зниклих громадян відділу карного розшуку Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві ОСОБА_12 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України, - залишити без змін, а апеляцію прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, - залишити без задоволення.

СУДДІ:

_________________ _________________ __________________

Лашевич В.М. ПаленикІ.Г. Ноздряков В.М.

Справа № 10/796/316/2013 Категорія КК: ст. 236-8 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції - Калініченко Л.С. Доповідач: Лашевич В.М.