АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11/793/278/13 Головуючий по 1 інстанції

Категорія: ч. 2 ст. 15 та ч.1 ст.115 КК України Пархета А.В.

Доповідач в апеляційній інстанції Євтушенко В. Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2013 р. колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого судді Євтушенка В.Г.

суддів: Биби Ю.В., Попельнюха Р.О.

при секретарі Єгоровій С.А.

за участі: прокурора Свищ Л.А.

засудженого ОСОБА_3

захисника - адвоката ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси кримінальну справу за апеляціями прокурора м. Умані Черкаської області ОСОБА_5, який затвердив обвинувальний висновок, та засудженого ОСОБА_3 на вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 листопада 2010 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженець м. Красноярськ РФ, житель АДРЕСА_1, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС, не судимий:

засуджений за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на сім років позбавлення волі.

Вирішено рахувати строк відбування покарання ОСОБА_3 з 07.07.2010 року, з часу його затримання.

Вирішено стягнути з засудженого:

- на користь ОСОБА_6 700 грн. моральної шкоди.

- на користь Уманської міської лікарні 1723,60 грн. - кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого.

- на користь НДЕКЦ ори ГУМВС в Черкаській області 258 грн. - кошти за проведення дактилоскопічної експертизи.

Вирішено питання про речові докази.

ОСОБА_3 визнаний винним в тому, що він 07 липня 2010 року близько 8.00 год., в АДРЕСА_2, в будинку потерпілого ОСОБА_6, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час конфлікту, який переріс в обопільну бійку з потерпілим на ґрунті особистих неприязних відносин, скориставшись перевагою у фізичній силі, вихопив з рук ОСОБА_6 сокиру, якою останній наніс йому тілесні ушкодження в області голови та плечового суглобу, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, повалив ОСОБА_6 на підлогу і умисно наніс сокирою три удари в життєво важливий орган - голову, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми: „Т"- подібної рани лобної ділянки голови, вдавленого перелому в лобно-орбітальній ділянці, забою-розтрощення головного мозку, субарахноїдального крововиливу, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 205 м/д від 07.09.2010 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя, однак не зміг довести злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі.

В апеляціях та внесених змінах:

- прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, ставить питання про зміну вироку через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та неправильне застосування кримінального закону, обґрунтовуючи, що за встановлених фактичних обставин справи об'єктивно слідує, що засуджений ОСОБА_3 добровільно припинив наносити удари потерпілому ОСОБА_6, який залишався при свідомості, розмовляв, рухався, а також сам засуджений вживав заходи для виклику і чекав на місці злочину швидку допомогу та працівників міліції. За таких обставин прокурор вважає, що дії засудженого ОСОБА_3 підлягають перекваліфікації з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків;

- засуджений ОСОБА_3 також порушив питання про зміну вироку, але просить перекваліфікувати його дії на ст. 124 КК України, стверджуючи, що він захищався від потерпілого ОСОБА_6, який першим розпочав бійку, вдарив його сокирою та спровокував на те, що він, перебуваючи в сильному душевному хвилюванні і захищаючись, забрав у ОСОБА_6 сокиру, штовхнув останнього так, що той упав на підлогу, і наніс потерпілому три удари сокирою по голові, але на прохання потерпілого припинив такі свої дії, вийшов з будинку, де побачив свідка ОСОБА_7, яку попросив викликати швидку допомогу і працівників міліції. Стверджує, що він був тверезий, а потерпілий знаходився у стані сп'яніння. В іншому разі просить повернути справу на додаткове розслідування.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, засудженого та його захисника, які відповідно підтримали апеляційні вимоги, вивчивши матеріали справи, провівши часткове судове слідство і перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню, а апеляція засудженого - частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.

Як убачається з матеріалів справи і вироку суду у даній справі, суд першої інстанції цих вимог закону не дотримався, оскільки, повно і всебічно розглянувши справу в судовому зсіданні, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав їм не правильну юридичну оцінку з погляду на наступне.

Обґрунтовуючи свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_3 не зміг довести злочин - умисне вбивство потерпілого до кінця з причин, що не залежали від його волі.

Однак, такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи і спростовуються розглянутими в судовому засіданні доказами.

Так, ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину - замаху на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_6 не визнав. З його показань слідує, що він не бажав настання смерті потерпілого, а вихопив з рук потерпілого ОСОБА_6 сокиру, якою той наніс йому удар в область голови та плеча, і у „відповідь" потерпілому, який „розізлив" його, наніс кілька ударів цією ж сокирою по голові. Після чого він пожалів і припинив бити потерпілого, який благав його про це. Він залишив потерпілого при свідомості і вийшов на двір, де попросив ОСОБА_7, яка зайшла у двір, викликати працівників міліції та швидку допомогу, а сам став чекати на них.

Такі показання засудженого ОСОБА_3, зокрема про те, що він не хотів позбавляти життя потерпілого ОСОБА_6 не спростовані. Крім того, у вироку суд не зазначив, що ОСОБА_3 діяв умисно саме з метою вбивства.

Показання ОСОБА_3 про те, що він сам припинив наносити потерпілому удари сокирою і потерпілий залишався при свідомості, розмовляв (просив не бити, та викликати швидку) та рухався підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_7, яка підтвердила, що ОСОБА_3 просив її викликати швидку допомогу, а також чула голос потерпілого ОСОБА_6, який також просив викликати "скору"; - показаннями свідка ОСОБА_8 (фельдшера станції швидкої допомоги), який на місці злочину надавав першу медичну допомогу як засудженому ОСОБА_3, так і потерпілому ОСОБА_6, яких потім у супроводі працівників міліції обох було доставлено до приймального відділення лікарні, чув від обох доставлених запах алкоголю.

Потерпілий ОСОБА_6 в своїх перших показаннях заявив, що він нічого не пам'ятає (т.1 а.с. 140), а в суді змінив такі показання і повідомив, що ОСОБА_3 він знав, що останній заходив до нього брудний, непоголений. Він не хотів, щоб люди бачили ОСОБА_3 в його домоволодінні і тому, коли він побачив ОСОБА_3 на дворі свого домоволодіння 07.07.2010 року то попросив, щоб той „пішов геть", але ОСОБА_3 став його бити у тому числі сокирою по голові, від чого він втратив свідомість і більше нічого, у тому числі про обставини заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_3, не пам'ятає (т.1 а.с. 246-247) (потерпілий ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 2 а. с. 22).

Таким чином, у справі об'єктивно встановлено, що в будинку під час конфлікту між потерпілим і засудженим крім них більше нікого не було, а тому ніхто не заважав ОСОБА_3 позбавити життя потерпілого, тобто за наявності умислу на вбивство, довести його до кінця. Тобто - що ОСОБА_3 на прохання потерпілого добровільно припинив наносити удари, коли останній ще знаходився у свідомості, розмовляв і рухався. Потім залишив будинок і попросив ОСОБА_7, щоб вона викликала швидку допомогу і працівників міліції, що підтвердила свідок ОСОБА_7 Після того, як ОСОБА_7 пішла додому ОСОБА_3 також сам залишався у дворі домоволодіння ОСОБА_6 і чекав на швидку допомогу та працівників міліції.

Все це свідчить про те, що ОСОБА_3 діяв з неконкретизованим умислом, тобто не мав прямого умислу на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_6 і, крім того добровільно відмовився продовжувати наносити удари потерпілому.

Пленум Верховного Суду України у п.4 постанови ПВСУ № 2 від 07.2.2003 року „Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи" звернув увагу судів на те, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання). Злочин не може кваліфікуватись як замах на вбивство, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю, так і настання смерті. Відповідальність у такому випадку, а також у разі добровільної відмови від вчинення вбивства повинна наставати за наслідками, що настали.

Оцінюючи зібрані по справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що в

діях засудженого ОСОБА_3 відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. і

115 КК України і його дії підлягають перекваліфікації з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя потерпілого в момент заподіяння.

Винність ОСОБА_3 у вчиненні цього злочину, крім часткового визнання ним своєї вини, підтверджується розглянутими і перевіреними в судовому засіданні доказами у справі в їх сукупності, докладно перевіреними також під час апеляційного розгляду справи.

Апеляція засудженого підлягає частковому задоволенню, оскільки його доводи про те, що він діяв у стані оборони і має нести відповідальність за ст. 124 КК України, є суб'єктивними і спростовуються як фактичними обставинами справи про те, що дійсно після того, як ОСОБА_3 забрав у потерпілого сокиру і повалив потерпілого на підлогу, він не мав права на захист, оскільки з цього моменту небезпека, яка існувала у зв'язку з тим, що на нього напав потерпілий, тим самим була усунена, і послідуючі дії засудженого, як він сам про це неодноразово, у тому числі і під час апеляційного розгляду, заявляв, були направлені на умисне заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому у „відповідь", з мотивів помсти, оскільки потерпілий його „розізлив", тобто - на ґрунті раптово виниклих між ними неприязних стосунків.

ОСОБА_3 відмовився від своїх апеляційних вимог щодо порушення його права на захист і такі вимоги були безпідставними, оскільки у даній справі немає передбачених ст. 45 КПК України 1960 року підстав для обов'язкової участі захисника, сам ОСОБА_3 неодноразово заявляв про те, що захист своїх інтересів буде здійснювати самостійно, не бажав запрошувати захисника ( т.1 а.с. 31, 86, 204, 226)., а його заяви, що слідчий умовив його проводити слідство без захисника нічим не підтверджено.

Доводи засудженого про те, що він перебував у стані сильного душевного хвилювання спростовуються даними висновку амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи за №406 від 25.08.2010 року про те, що на період часу, до якого відносяться інкриміновані засудженому діяння він (ОСОБА_3.) ознак будь-якого хронічного психічного захворювання, недоумства, тимчасового розладу психічної діяльності або іншого хворобливого стану психіки не виявляв, за своїм психічним станом на даний час може правильно сприймати

обставини, що мають значення у справі, що застосування будь-яких примусових заходів медичного характеру, передбачених ст. 94 КК України, він не потребує, на момент вчинення інкримінованих йому дій підекспертний ОСОБА_3 знаходився в стані помірно вираженої емоційної напруженості на тлі простого алкогольного сп'яніння, ознак стану фізіологічного афекту або будь-якого іншого емоційного стану (стрес, фрустрація), котрі могли суттєво вплинути на здатність його усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та прогнозувати їхні наслідки - не виявлено (т. 1 а.с 150-156), тобто - є осудним.

Тому підстав для кваліфікації дій засудженого за ст. 124 КК України та направлення справи на додаткове розслідування немає.

Доводи ОСОБА_3 про те, що він не перебував у стані алкогольного сп'яніння, спростовуються як показаннями згаданих свідків, так і даними протоколу освідування від 07.07.2010 року (т.1 а.с.11).

При вирішенні питання про покарання у зв'язку з перекваліфікацією дій засудженого на ч. 1 ст. 121 КК України, колегія суддів у відповідності до вимог ст. 65 КК України 1960 року враховує тяжкість вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжких, дані про особу винного, який характеризується за місцем проживання позитивно, має пенсійний вік, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1989 році (категорія 3) (т. 1 а.с.195), що, як і часткове визнання своєї вини, враховує в якості обставин, що пом'якшують його покарання. Такою обставиною колегія суддів також визнає і те, що потерпілий своєю неправомірною поведінкою - нанесенням ударів сокирою із заподіянням тілесних ушкоджень спровокував засудженого на вчинення злочину щодо себе і нанесення тілесних ушкоджень.

Колегія суддів вважає, що наявність декількох пом'якшуючих покарання обставин істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 злочину та вказують на можливість призначити винному покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, а саме нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.1 ст. 121 КК України.

Разом з тим, приймаючи до уваги, що ОСОБА_3 вчинено тяжкий злочин, за обставин, що обтяжують покарання - у стані алкогольного сп'яніння, колегія суддів вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_3 можливе лише за умови призначення йому покарання у вигляді реального позбавлення волі і не знаходить підстав для застосування відносно засудженого ОСОБА_3 вимог ст. 75 КК України.

Керуючись ст.ст. 365, 366, 378 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляцію прокурора м. Умані Черкаської області ОСОБА_5 задовольнити, а апеляцію засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 листопада 2010 року відносно ОСОБА_3 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_3 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України і призначити ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України покарання - 4 (чотири) роки позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з 07.07.2010 року з моменту його затримання.

В решті вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 листопада 2010 року відносно ОСОБА_3 залишити без змін, а апеляцію засудженого - без задоволення.

Головуючий

Судді