3.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2013 року Справа № 812/2028/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Мирончук Н.В.

при секретарі судового засідання: Стройної О.О.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: Луньової Н.С., довіреність №6 від 19.03.2013р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного державного інспектора праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Луганській області Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області про скасування припису,-

ВСТАНОВИВ:

21 лютого 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов вищезазначений адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного державного інспектора праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Луганській області Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області про скасування припису.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11 листопада 2012 року Територіальною державною інспекцією з питань праці у Луганській області було проведено його перевірку за дотриманням законодавства про працю.

За результатами перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 12-15-033/0095.

На підставі вказаного Акту відповідачем було складено Припис № 12-15-033/0095-0085 від 12.11.2012 p., яким, на його думку, було безпідставно його звинувачено в порушенні норм трудового законодавства та надана вимога привести у відповідність вимогам діючого законодавства, трудові відносини з громадянином ОСОБА_3 за період з 12.04.2007 р. по 18.08.2007 р. Також, на думку позивача, відповідачем тоді ж безпідставно було складено відносно нього протокол № 12-15-033/0095-0085 від 12.11.2012 р. про адміністративне правопорушення без участі свідків про його порушення, за ч. І статті 41 КУпАП.

Вказаний протокол № 12-15-033/0095-0085 від 12.11.2012 р. про адміністративне правопорушення було розглянуто Стахановським міським судом по справі № 1231/7325/2012 та винесено Постанову про відсутність факту адміністративного правопорушення.

Позивач вважає, що суд встановив абсолютну та достовірну відсутність порушення ним діючого законодавства, правомірність його дій та неправомірність дій та вимог інспектора. Це судове рішення набуло чинності, є єдиним та достатнім доказом, який підтверджує законність та обґрунтованість його позовних вимог. Рішення судів є обов'язковими для застосування відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 255 КАС України.

Не погодившись з приписом, враховуючи наявність Постанови суду, позивач оскаржив припис відповідача до вищестоящих органів державної влади, які компетентні розглядати такі скарги.

Проте, на думку позивача, вони безпідставно відмовили у задоволенні його скарг, а тому він звернувся до суду з позовом.

Позивач вказує, що документи, на які посилається відповідач (договір про майнову відповідальність тощо), не підтверджують факту трудових відносин, а лише підтверджують, що він, з метою захисту майна поклав на громадянина, який, виконував певні навчальні завдання, майнову відповідальність за цінне майно, яке він використовував під час навчання. При цьому позивач вважає, що, коли одна сторона вважає, що є цивільно-правові відносини, а інша - що трудові, то це правовий спір, який вирішується не через протиправний адміністративний вплив, а через суд. Лише суд може встановити факт, який є спірним. Документів, які підтверджують наявність трудових відносин (відповідний запис в трудовій книжці, або письмовий трудовий договір з детальним визначенням основних трудових прав та обов'язків обох сторін, його накази на адресу громадянина, відсутні. Але є достовірний документ наявності виключно цивільно-правових відносин - вказаний договір про надання послуг з навчання від 12.04.2007 р., за яким у сторін виникали певні цивільно-правові права та обов'язки. ОСОБА_3 не мав необхідної освіти та кваліфікації для самостійної роботи, фактично до роботи не приступав, а проходив навчання, згідно Договіру про надання послуг з навчання.

Позивач вважає припис незаконним та необґрунтованим з тих підстав, що при його винесенні головним державним інспектором праці було неправильно визначено відносини, що склалися між ним та громадянином, з яким було укладено цивільно-правову угоду на надання певних послуг: інспектор цього громадянина вважає штатним працівником, без жодних посилань та без урахування документів. Висновки інспектора базуються виключно на не перевірених, документально не підтверджених та неправильно трактованих поясненнях громадянина ОСОБА_3

На думку позивача, фактичні взаємовідносини між ним та громадянином ОСОБА_3 повністю відповідають чинному цивільному законодавству України.

З наведених підстав, позивач просить визнати незаконним та скасувати припис

№ 12-15-033/0095-0085 від 12.11.2012 p.

У судовому засіданні позивач позов підтримав з наведених у позовній заяві підстав. Позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив в задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених у письмовому запереченні проти позову.

Надав до суду письмові заперечення проти позову. В обґрунтування заперечення пояснив, що на підставі документів, наданих позивачем для перевірки, та пояснень громадянина ОСОБА_3, інспектор дійшов висновку, що відносини, які склалися між позивачем та громадянином ОСОБА_3, є трудовими. На думку відповідача, посилання позивача на рішення Стахановського міського суду від 03.12.2013р. по справі № 1231/7325/2012 не свідчить про відсутність порушення законодавства про працю. Відповідач вказує, що зазначена справа про адміністративне правопорушення була закрита на підставі наявності трудового спору. А тому, на думку відповідача, ним припис внесено у відповідності з діючим законодавством. З наведених підстав вважає, що припис № 12-15-033/0095-0085 від 12.11.2012 p. є законним, обґрунтованим та таким, що скасуванню не підлягає.(а.с.56-58).

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до наступного.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, відповідно до вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, являється фізичною особою-підприємцем, згідно Свідоцтва про державну реєстрацію, зареєстрований 02 лютого 1994 року виконавчим комітетом Стахановської міської Ради.(а.са.79).

Відповідно до Свідоцтва про сплату єдиного податку, НОМЕР_2, види його діяльності: інформаційна діяльність, діагностика, ремонт та техобслуговування оргтехніки, поліграф послуги, репетиторство. (а.с.80).

Відповідно до Договору надання послуг по навчанню від 12.04.2007 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали угоду про те, що ОСОБА_1 на платній основі надасть ОСОБА_3 послуги по навчанню його за програмою по ремонту техніки, а ОСОБА_3 сплатить ОСОБА_1 за це гроші у розмірі 2400грн. Договір підписаний обома сторонами (а.с.29-30).

Доказів, щодо визнання недійсним цього договору, сторонами суду не надано.

24.09.2012 року з прокуратури м. Стаханова до Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області за супровідним листом надійшла заява ОСОБА_3 щодо відновлення його трудового стажу. Було запропоновано про результати розгляду заяви повідомити заявника. (а.с.68).

Згідно заяви ОСОБА_3 від 19.09.2012р. до прокуратури м. Стаханов, він просить у прокурора відновити йому трудовий стаж з 12.04.2007 року по 31.08.2007 року, який він заробив у ОСОБА_1, згідно реєстру ордерів та ксерокопії заяви, де вказано, що він являється робітником підприємства.(а.с.69).

Якого саме підприємства, був робітником, ОСОБА_3 у цій заяві не вказує. Також в заяві ОСОБА_3 не вказує за якою спеціальністю він працював на тому підприємстві, про яке веде мову у своїй заяві. (а.с.69).

Відповідно до ксерокопії заяви ОСОБА_1 до Стахановського РВ від 06.09.2007 року, на яку посилався ОСОБА_3 вказано, що останній присвоїв гроші в сумі 622 грн. підприємства -18.08.2007 року та не повертає.(а.с.70).

Оригіналу цієї заяви ОСОБА_1 до Стахановського РВ від 06.09.2007 року, відповідачем до суду не надано для огляду.

На підставі зазначеного вище, Територіальною державною інспекцією з питань праці у Луганській області 31.10.2012р. було видано Наказ №154 про затвердження плану перевірок на листопад 2012р., згідно якому було прийнято рішення про проведення перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.95-98).

Відповідно до Направлення на проведення перевірки №353 від 09.11.2012р. виданого Територіальною державною інспекцією з питань праці у Луганській області доручено, на підставі звернення ОСОБА_3, проведення планової/позапланової перевірки на предмет додержання вимог законодавства з питань праці - Шовіковій І.А. у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.99).

З 09 листопада 2012р. по 12 листопада 2012р. Головним державним інспектором праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Луганській області Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області Шовіковою І.А. було проведено перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за дотриманням законодавства про працю.

За результатами перевірки було складено акт перевірки № 12-15-033/0095.(а.с.7-21).

Перевіркою зроблено висновок в акті про те, що, оскільки, в договорі про повну індивідуальну відповідальність від 12.04.2007 року та в заяві ОСОБА_1 в міліцію від 06.09.2007 року зазначено, що ОСОБА_3- працівник, то це свідчить про наявність трудових відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у період з 12.04.2007 року по 18.08.2007 року, але трудовий договір у письмовій формі не заключався, що свідчить про порушення вимог статті 24 Кодексу законів про працю України (КЗпП України). Оскільки, у трудову книжку ОСОБА_3- не зроблено запис про прийняття його на роботу, то це свідчить про порушення вимог статті 48 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) (а.с.18).

На підставі зазначених висновків акта перевірки, Головним державним інспектором праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Луганській області Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області Шовіковою І.А. було видано Припис № 12-15-033/0095-0085 від 12.11.2012 р., (а.с.6), яким було зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 протягом місяця привести у відповідність вимогам діючого законодавства трудові відносини з громадянином ОСОБА_3 за період з 12.04.2007 р. по 18.08.2007 р. та у строк до 12 грудня 2012 року інформувати про виконання вимог припису. (а.с.6).

Позивач надав відповідачу заперечення на акт перевірки (а.с.22-23) та оскаржив дії інспектора щодо проведення перевірки та винесення відносно нього припису. (а.с.31-34, 37-39).

Листом від 03.12. 2012 року № 3624/2, який позивачем було отримано 20.12.2012р., Територіальною державною інспекцією з питань праці у Луганській області в задоволенні скарги відмовлено. (а.с.35-36).

Листом від 21.01. 2013 року № 3-04/01-13-31/02-96, який позивачем отримано 29.01.2013р., Державною інспекцією України з питань праці, в задоволенні скарги позивача було відмовлено. (а.с.40-43).

Також відповідачем було складено відносно ОСОБА_1 протокол № 12-15-033/0057 від 12.11.2012 р. про скоєння ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.І статті 41 КУпАП. (а.с.24-25).

Вказаний протокол № 12-15-033/0095-0085 від 12.11.2012 р. про адміністративне правопорушення було розглянуто Стахановським міським судом по справі № 1231/7325/2012 та винесено Постанову про закриття провадження по справі за відсутності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення. (а.с.28).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача, викладених в акті індивідуальної дії, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на такому.

Договори з громадянами на використання їх праці можуть укладатися за трудовим або цивільно-правовим договором.

За умовами статті 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Цивільно-правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємством тощо) на виконання першим певної роботи та передачі певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. А тому стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Суд, аналізуючи відмінність між цивільною угодою та трудовим договором зауважує, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), яка включена до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації. Працівник підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку.

За цивільно-правовим договором (договором підряду), укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати індивідуально визначену роботу. При цьому процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. Оплачується не процес праці, а її результат. Він визначається після закінчення роботи та оформляється актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг).

Суд, надаючи оцінку припису № 12-15-033/0095-0085 від 12.11.2012 p., перевірив його на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), зокрема, чи прийняте дане рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На думку суду, відповідач, заперечуючи проти позову, не довів правомірності такого рішення.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію України з питань праці затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №386/2011, відповідач здійснює державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (далі - роботодавці) законодавства про працю з питань трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, надання гарантій і компенсацій. Положенням передбачено, що для виконання покладених завдань Територіальна державна інспекція з питань праці має право здійснювати безперешкодно перевірки у виробничих, службових та адміністративних приміщеннях роботодавців, а також перевірки робочих місць працівників, розташованих поза цими приміщеннями, з метою нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, ознайомлюватися під час проведення перевірок з інформацією, документами і матеріалами та одержувати від роботодавців необхідні для виконання повноважень копії або витяги з документів, ведення яких передбачено законодавством про працю та законодавством про зайнятість; видавати в установленому порядку роботодавцям обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Порядок проведення перевірок стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів, затверджений наказом N 390 Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 р. зареєстрованим в Міністерстві юстиції України

30 липня 2012 р. за N 1291/21603 «Про затвердження Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів».

Відповідно до цього Наказу, затверджено Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, що додається. форму акта перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, форму припису, форму протоколу про адміністративне правопорушення, форму постанови про накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".(а.с.65).

Згідно зазначеного Порядку, планові перевірки проводяться з періодичністю, яка визначається відповідно до Критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду. Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення.(а.с.66).

Головним державним інспектором праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Луганській області Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області Шовіковою І.А. було проведено перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за дотриманням законодавства про працю, на підставі звернення гр. ОСОБА_3, про що було зазначено в направленні на Перевірку. (а.с.99).

Проте, згідно зазначеного Порядком, наявності згоди Держпраці України на проведення цієї перевірки, суду надано відповідачем не було.

Крім того, згідно Наказу №154 від 31.10.2012р., відповідачем було затверджено план перевірок на листопад 2012р., згідно якому було прийнято рішення про проведення перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.95-98).

Проте, відповідно до Направлення на проведення перевірки №353 від 09.11.2012р. виданого Територіальною державною інспекцією з питань праці у Луганській області доручено Шовіковій І.А. проведення планової/позапланової перевірки на предмет додержання вимог законодавства з питань праці - у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.99), але згідно Акту перевірки (а.с.7), в графі: тип здійснення перевірки, вказано, що проводиться позапланова перевірка.

Виходячи з аналізу наведених норм та складених відповідачем вищенаведених документів, в яких відповідачем допущені суттєві протиріччя, суд приходить до висновку, що відповідач при проведенні перевірки діяв не у спосіб, що передбачений законами України та невизначився, яку ж все-таки він проводить перевірку: планову чи позапланову.

Крім того, як встановлено судом, перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 здійснювалася відповідачем за зверненням 24.09.2012 року №136/1-12 прокуратури м. Стаханова до Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області, згідго якого було надіслаано для розгляду заяву ОСОБА_3 щодо відновлення його трудового стажу та було запропоновано про результати розгляду заяви повідомити заявника. (а.с.67-68).

Фактичною підставою для прийняття припису були висновки Головного державного інспектора праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Луганській області Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області про те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 використовував в 2007 році працю найманого працівника ОСОБА_3 без оформлення з ним трудових відносин, що свідчить про порушення позивачем статтей КЗпП України. Такі висновки зроблено виключно на заяві ОСОБА_3 (а.с.69), ксерокопії договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с.67) та ксерокопії роздруківки на одному аркуші бумаги печатного тексту. (а.с.71).

Зазначена ксерокопія договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с.67), судом не може бути прийнята до уваги, оскільки оригіналу цього договору відповідачем до огляду в свудовому засіданні не було надано. Також, зміст цього договору не містить умови, які відповідають законодавству про працю. Ризики, відповідальність визначається цивільним законодавством. Виплата винагороди, з нарахуванням та утриманням податку на доходи фізичних осіб, обов'язкових платежів до фондів соціального страхування, в цьому договорі також не зазначена. Крім того, позивач відносно цього договору пояснив, що він складався виключно в цілях безпеки та гарантії того, щоб ОСОБА_3, проходячи навчання та будучи допущеним до його матеріальних цінностей, не викрав їх.

Посилання відповідача на заяву ОСОБА_3 від 19.09.2012р. до прокуратури м. Стаханов, в якій він просив у прокурора відновити йому трудовий стаж з 12.04.2007 року по 31.08.2007 року, який він заробив у ОСОБА_1, де вказано, що він являється робітником підприємства(а.с.69), не може бути прийнято судом до уваги, оскільки якого саме підприємства, був робітником, ОСОБА_3, останній у цій заяві не вказує. Також в заяві ОСОБА_3 не вказано за якою спеціальністю він працював на тому підприємстві, про яке веде мову у своїй заяві. Не надано документів на підтвердження ним цієї спеціальності, про яку він веде мову у заяві. Не надано документів щодо своєчасності звернення ОСОБА_3 для встановлення факту трудових відносин, згідно трудового законодавства, до суду.

Не може бути прийнято до уваги посилання відповідача на ксерокопію заяви ОСОБА_1 до Стахановського РВ від 06.09.2007 року про те що, ОСОБА_3 присвоїв гроші в сумі 622 грн. підприємства -18.08.2007 року та не повертає.(а.с.70), оскільки в ній також не вказано за якою спеціальністю працював ОСОБА_3 на тому невідомому підприємстві. Крім того, оригіналу цієї заяви ОСОБА_1 до Стахановського РВ від 06.09.2007 року, відповідачем до суду не надано для огляду. Також доказів звернення ОСОБА_3 до позивача із заявою про укладання трудового договору або прийняття на роботу відсутні. Разом з тим, укладений цивільно-правовий договір по навчанню не визнаний у встановленому порядку недійсними. Докази, що вказана угода між позивачем та ОСОБА_3 не є вільним волевиявленням, а укладена під впливом насильства, обману чи впливом тяжкої обставини також відсутні. Згідно договору, угода складена за домовленістю сторін. З наведених підстав суд не бере до уваги доводи відповідача.

Не може бути прийнято до уваги посилання відповідача на ксерокопію роздруківки на одному аркуші бумаги печатного тексту, де вказано, що це реєстр «за период с 01.01.00 по 31.01.08» (а.с.71), оскільки відповідачем суду не надано відносно цього аркушу бумаги доказів хто, коли та де складав цю роздруківку та про що вона свідчить та яке відношення вона має до розгляду адміністративної справи.

Також, підтвердженням відсутності трудового договору служить лист Стахановського міського центру зайнятості про те, що трудовий договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в міському центрі зайнятості не реєструвався. (а.с.94).

Для об'єктивного та повного встановлення обставин, відповідач мав би під час перевірки отримати пояснення і у ОСОБА_1 та надати їм оцінку поряд з іншими. Разом з тим, в акті перевірки зазначено (а.с.18), що в письмових поясненнях ОСОБА_1 повідомив, що трудових відносин з ОСОБА_3 не мав і заробітну плату йому не виплачував. Належна оцінка цим поясненням, під час перевірки, не була надана. Цих письмових пояснень ОСОБА_1, відповідач не надав суду. Надано суду лише «Возражения на акт проверки…».

Крім того, суд також звертає увагу на той факт, що чинне законодавство забороняє примушування осіб укладати трудовий договір.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З наведеного випливає, що зобов'язання відповідачем позивача укласти трудовий договір, суперечить встановленому Конституцією України порядку. Позивач, як суб'єкт господарювання вправі на власний розсуд організовувати виконання статутних завдань, в тому числі і шляхом укладення договорів цивільного-правового характеру. Зобов'язуючи позивача укласти трудові договори, відповідач не врахував, що затвердження штатного розпису належить до компетенції субєкта господарювання. В свою чергу, виникнення, зміна та припинення відносин між позивачем та фізичними особами зумовлена волевиявленням обох сторін і одна із них не вправі в односторонньому порядку змінювати умови, щодо яких досягнуто двосторонньої домовленості на врегулювання відносин на підставі цивільного (а не трудового) законодавства.

Відтак, змушування відповідачем через припис привести укладений діючий договір у відповідність до трудового законодавства є втручанням у внутрішню діяльність суб'єкта господарювання, визначений відповідачем спосіб не відповідає правовому порядку, а тому такий припис не може вважатися правомірним та підлягає скасуванню.

Інші доводи відповідача не спростовують висновків суду.

Отже, заявлений позов підлягає задоволенню.

Згідно ст. 94 КАС України, з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 2,11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного державного інспектора праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Луганській області Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області про скасування припису від 12.11.2012р. №12-15-033/0095-0085, задовольнити.

Скасувати припис від 12.11.2012р. №12-15-033/0095-0085, складений Головним державним інспектором праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Луганській області Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (код за ЄДРПОУ - НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 114 грн. 70 коп. (сто чотирнадцять грн. 70 коп.)

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Постанову в повному обсязі складено та підписано 02 квітня 2013 року.

Суддя Н.В. Мирончук