Справа № 2-1083/12

Р І Ш Е Н Н Я

Ім»ям України

27 березня 2013 року Жовтневий районний суд м. Луганська

у складі:

головуючого - судді Рудської С.М.

при секретарі - Немічевій В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ «Ерсте Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу, визнання права власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору іпотеки, звільнення майна з-під арешту, скасування заборони

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, уточненою позовною заявою на обгрунтування вказавши, що 14 жовтня 2006 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір доручення, згідно з яким відповідач зобов'язався придбати для нього та за його кошти квартиру за своїм розсудом. На виконання цього договору ним було передано ОСОБА_2 669630 гр., а відповідачем ОСОБА_2 у листопаді 2006 року у відповідача ОСОБА_3 було придбано квартиру АДРЕСА_1, якою з вказаного часу він (позивач) і користується, як своєю власністю. Однак правовстановлюючий документ на квартиру одразу відповідачем ОСОБА_2 йому передано не було, при цьому ОСОБА_2 не оспорював його право власності на вказану квартиру та обіцяв передати документи на неї в подальшому. Враховуючи, що між ними на той час були нормальні стосунки, він сподівався, що ОСОБА_2 виконає свою обіцянку. У 2009 році йому стало відомо, що у відповідача ОСОБА_2 виникли проблеми з правоохоронними органами, проти нього порушено кримінальну справу з приводу шахрайських дій. При цьому він також довідався, що у договорі купівлі-продажу вказаної квартири покупцем зазначено ОСОБА_2, а не його. Крім того, з'ясувалося, що відповідач ОСОБА_2 отримав у відповідача ПАТ „Ерсте Банк" кредит на значну суму, уклав з банком договір іпотеки, предметом якого є вказана квартира, про що ОСОБА_2 його не повідомив та його згоду на укладення такого договору не отримав. На даний час, відповідач ОСОБА_2 суму кредиту не повернув, тому на квартиру накладено арешт державною виконавчою службою ВДВС Жовтневого районного управляння юстиції для стягнення заборгованості відповідача ОСОБА_2 перед банком. Вважає, що оскільки фактично покупцем квартири є він, то зазначений договір купівлі-продажу спірної квартири, в якому покупцем вказано відповідача ОСОБА_2 є удаваним в частині покупця. Просить суд визнати частково недійсним договір купівлі-продажу від 01.11.2006 року посвідченим приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстром № 4554, за яким відповідач ОСОБА_2, як покупець, купив у продавця ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, в частині покупця, визнавши покупцем його; визнати за ним з 02.11.2006 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02.11.2006 року посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстром № 4554, анулювавши шляхом скасування державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем ОСОБА_2 з моменту її реєстрації; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 02.11.2006 року за № 4555 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Ерсте Банк» про передачу в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , скасувавши заборону відчуження квартиру АДРЕСА_1 на підставі цього договору; звільнити квартиру АДРЕСА_1 з під арешту, накладеного Жовтневим ВДВС Луганського міського управління юстиції згідно акту опису і арешту № АА 485299 від 27.08.2009 року; скасувати заборону на відчуження квартири №АДРЕСА_1, накладену на підставі цього акту опису й арешту майна.

В судовому засіданні позивач заявлені ним позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні до викладених у позовній, уточненій позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, причини неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності суду не надав, про день, час, місце слухання справи, повідомлявся належним чином.

Представник відповідача ПАТ «Ерсте Банк» позов не визнав, суду пояснив, що спірна квартира була придбана відповідачем ОСОБА_2 за грошові кошти, надані йому за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_2 та АКБ «Престиж» 02.11.2006 р. За вказаним кредитним договором ОСОБА_2 було надано кредит на суму 105500 доларів США. У забезпечення кредитних зобов»язань за вказаним кредитним договором на підставі договору іпотеки від 02.11.2006 р. ОСОБА_2 передав спірну квартиру в іпотеку АКБ «Престиж», правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк». На момент посвідчення договору іпотеки нотаріус перевірив те, що на момент укладення цього договору квартира знаходиться у власності ОСОБА_2, нікому не відчужена, права третіх осіб на квартиру відсутні і що вказане нерухоме майно під забороною, арештом або в заставі не перебуває. Наданий позивачем нотаріально не посвідчений договір доручення від 14.10.2006 р. на придбання квартири не може бути підставою для визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та не підтверджує, що його виконання пов»язано з іпотечною квартирою.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з»явився, причини неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності суду не надав, про день, час, місце слухання справи, повідомлявся належним чином.

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з»явилася, просила справу розглянути за її відсутності, надала письмові пояснення щодо пред»ялвених до неї позовних вимог. В своїх письмових поясненнях відповідачка ОСОБА_4 зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 вона визнає. Дійсно 14.10.2006 р. між її чоловіком ОСОБА_2 та позивачем було укладено договір доручення, за яким позивач доручив її чоловіку придбати для нього протягом року квартиру на свій розсуд, для чого передав грошові кошти у розмірі 669630 грн. Також їй було відомо про те, що ОСОБА_2 дійсно придбав для ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1. Нотаріальну згоду на придбання ОСОБА_2 нерухомого майна та на розпорядження цим майном вона не надавала, оскільки їй було відомо, що спірна квартира належить ОСОБА_1 Про наявність кредитного договору та договору іпотеки вона дізналася лише у зв»язку з розглядом даної цивільної справи.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5 вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, оскільки обидва договори - і договір купівлі-продажу спірної квартири і договір іпотеки укладені майже одночасно в приміщенні банку. Наданий позивачем договір доручення на придбання квартири від 14.10.2006 р. нотаріально не посвідчений, він не може бути підставою для визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та не підтверджує, що його виконання пов»язано зі спірною квартирою. ОСОБА_2 не міг придбати квартиру для позивача, оскільки позивач не надав йому для цього нотаріально посвідчене доручення, без якого ОСОБА_2 не міг вчинити ніяких дій для придбання нерухомого майна для позивача.

Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з»явився, причини неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності суду не надав, про день, час, місце слухання справи, повідомлявся належним чином.

Представник третьої особи Жовтневого ВДВС Луганського МУЮ в судове засідання не з»явився, причини неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності суду не надав, про день, час, місце слухання справи, повідомлявся належним чином.

Представник третьої особи МКП «Бюро технічної інвентаризації» в судове засідання не з»явився, надав відзив на позовну заяву, зазначивши, що просить вирішити дану справу на розсуду суду, в якій також просив розглянути справу за його відсутності. У своєму відзиві третя особа зазначила, що нормативними актами, які регулюють відносини у сфері державної реєстрації прав, державному реєстратору не надано повноважень щодо встановлення законності правовстановлювальних документів, поданих до реєстрації. Договір купівлі-продажу, на підставі якого право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 мав всі необдхідні реквізити, передбачені законодавством, ставити під сумнів його законність у державного реєстратора підстав не було, в наданих документах мова про ОСОБА_1 не йшлася.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

У відповідності зі ст. 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину у цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Зі ст. 235 ЦК України слідує, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Судом встановлено, що 14 жовтня 2006 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір доручення, згідно з умовами якого, позивач доручив йому за належні позивачеві кошти придбати для позивача квартиру на свій розсуд протягом одного року, для чого передав відповідачеві ОСОБА_2 669630 грн.

На виконання свого обов'язку за вказаним договором доручення 02.11.2006 року відповідач ОСОБА_2 в особі представника по довіреності третьої особи ОСОБА_6 придбав на підставі договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченому третьою особою приватним нотаріусом ОСОБА_5 для позивача спірну квартиру АДРЕСА_1, яку передав позивачеві, при цьому вказаний договір купівлі-продажу представником відповідача ОСОБА_2 було оформлено на ім'я самого відповідача ОСОБА_2, як покупця, про що позивач проінформований не був, та йому було обіцяно передати правовстановлюючі документи на квартиру .

У подальшому відповідач ОСОБА_2 з різних підстав відстрочував таку передачу документів, при цьому не заперечував, що вказану квартиру придбав саме для позивача за його кошти і його право власності на неї також не оспорював.

У 2009 році позивачеві стало відомо, що у відповідача ОСОБА_2 виникли проблеми з правоохоронними органами з приводу шахрайських дій з його боку при придбанні квартир, у зв'язку з чим позивачеві стало відомо, що 02.11.2006 року відповідач ОСОБА_2, придбаваючи за його кошти для спірну квартиру АДРЕСА_1, у продавця ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстром № 4554, діяв в особі представника за довіреністю ОСОБА_6, який зазначив у договорі купівлі-продажу покупцем відповідача ОСОБА_2, що не відповідає дійсності.

Вказані обставини підтверджуються договором доручення між позивачем та відповідачем ОСОБА_2, розпискою про одержання відповідачем ОСОБА_2 коштів для придбання квартири, договором купівлі-продажу спірної квартири, де покупцем зазначено відповідача ОСОБА_2

Таким чином, суд вважає встановленим, що у даному випадку зазначений правочин купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений 02.11.2006 року приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстром № 4554, є удаваним в частині покупця.

Згідно зі ст.. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Стаття 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

При цьому ніяких особливостей щодо укладення договорів купівлі-продажу нерухомості фізичними особами не встановлено.

Таким чином, суд вважає, що фактично у даному випадку мав місце правочин, згідно якого покупцем спірної квартири є насправді позивач, тому є підстави для визнання його частково недійсним в частині покупця з визнанням покупцем за цим договором позивача, а не відповідача ОСОБА_2, оскільки такий договір, де покупцем є позивач, не суперечить вимогам закону.

Отже, оскільки позивач фактично придбав спірну квартиру за правочином - договором купівлі-продажу, що не заборонено законом, то фактично з моменту укладення вказаного договору купівлі-продажу, тобто з 02.11.2006 року він набув право власності на вказану квартиру.

Згідно зі ст. 182 ЦК України право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Приписами ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, розпоряджається та користується своєю власністю на власний розсуд.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 провів державну реєстрацію права власності на вказану квартиру на своє ім'я, тому провести державну реєстрацію та реалізувати своє право власності на спірну квартиру позивач не може, чим йому створено перешкоди у розпорядженні своєю власністю.

За таких обставин реєстрація права власності на цю квартиру на ім'я відповідача ОСОБА_2 підлягає анулюванню шляхом її скасування з моменту реєстрації.

Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 02.11.2006 року без відома та згоди позивача , як належного власника, скориставшись, що правовстановлюючий документ оформлено на його ім'я, вказану квартиру передав в іпотеку відповідачеві ПАТ «Ерсте Банк» (раніше АКБ «Престиж»), уклавши в особі свого представника ОСОБА_6 відповідний договір іпотеки у забезпечення зобов'язань за кредитним договором перед цим відповідачем, у зв'язку з чим на спірну квартиру накладено передбачені законом обтяження.

Також на даний час з'ясувалося, що відповідачем ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором перед відповідачем ПАТ «Ерсте Банк» не виконувалися належним чином, з нього за рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації Українських банків від 15 січня 2009 року стягнуто заборгованість, та Дніпровським районним судом м. Києва 13 квітня 2009 року видано виконавчий лист на суму 97810 доларів США, який знаходиться на виконанні у Жовтневому ВДВС Луганського міського управління юстиції, де згідно акту опису й арешту майна від 27 серпня 2009 року на спірну квартиру накладено арешт, що створює позивачеві перешкоди у реалізації свого права користування та розпорядження спірною квартирою, як її власника.

Вказані обставини підтверджуються договором іпотеки, кредитним договором, витягами з реєстру права власності, рішенням третейського суду, виконавчим листом, постановою про відкриття виконавчого провадження, актом опису та арешту майна.

Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_2 власником спірної квартири не є, та на момент укладення договору іпотеки був удаваним покупцем, він не міг без відома та згоди позивача передати її в іпотеку, а позивач не виявляв бажання передати спірну квартиру в зазначену іпотеку, тому суд вважає, що вказаний договір іпотеки є недійсним, оскільки у ньому відсутнє волевиявлення позивача на передачу спірної квартири в іпотеку відповідачеві ПАТ «Ерсте Банк», а накладена третьою особою приватним нотаріусом ОСОБА_5 на підставі цього договору іпотеки заборона відчуження у єдиному реєстрі заборон підлягає скасуванню, оскільки позивач боржником перед відповідачем ПАТ «Ерсте Банк» не є, згоди на звернення стягнення на спірну квартиру не давав, тому суд вважає, що спірна квартира підлягає звільненню з-під арешту, накладеному державним виконавцем у процесі виконання виконавчого листу, виданого на виконання рішення третейського суду, та є підстави для скасування накладеної на спірну квартиру у зв'язку з цим заборони, яка зареєстрована у встановленому порядку у Єдиному реєстрі заборон.

Доводи відповідача ПАТ «Ерсте Банк» про те, що оскільки створилася заборгованість за кредитом відповідача ОСОБА_2, то на спірну квартиру правильно було звернуто стягнення державним виконавцем, оскільки вона була передана відповідачем ОСОБА_2 в іпотеку за кредитним договором, на увагу не заслуговують.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Приписами ст. 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.

Відповідно до ст. 589, 590 ЦК України правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Такі ж положення містяться в Законі України „ Про іпотеку"

Відповідно до ст. 54 Закону України „ Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, виходячи зі змісту вказаних правових норм, випливає, що заставодавцем може бути лише власник майна і саме на таке майно може бути звернуто стягнення у порядку примусового виконання рішення суду.

Оскільки у даному випадку суд дійшов висновку, що фактично покупцем спірної квартири є позивач, отже він же є її власником, то звернення стягнення на цю квартиру має бути проведено виключно за його згодою, проти чого він заперечує, а тому суд вважає, що підстав для звернення стягнення на спірну квартиру у порядку примусового виконання рішення суд, немає.

Суд вважає, що строк позовної давності позивачем не порушено, оскільки про порушення його прав він остаточно дізнався у серпні 2009 року, коли на його квартиру було накладено арешт державним виконавцем, а до цього відповідачем ОСОБА_2 його право власності на спірну квартиру не заперечувалося, що підтверджується тим, що з моменту укладання оспорюваного договору купівлі-продажу спірна квартира знаходилася у користуванні та володінні позивача, який здійснював щодо неї дії, як власник.

За таких обставин суд вважає, що є підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Доводи відповідача ПАТ „Ерсте Банк" про те, що договір доручення укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 нотаріально не посвідчено, а тому він не створює ніяких наслідків, на увагу не заслуговують.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Приписами ст. 208 ЦК України встановлено, що У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ст. 209, 210 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно зі ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Вимог щодо обов'язкового нотаріального посвідчення або державної реєстрації такого договору законом не передбачено.

Отже, суд вважає, що укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 договір доручення є дійсним.

Вимог про визнання цього договору в установленому порядку сторонами цього договору не заявлено.

Доводи відповідача ПАТ „Ерсте Банк" про те, що відповідачем ОСОБА_2 отримано кредит саме для придбання спірної квартири, на увагу не заслуговують. Суд вважає, що у справі не надано доказів того, що спірна квартира була придбана відповідачем ОСОБА_2 саме за кошти отримані ним за кредитним договором від відповідача ПАТ „ Ерсте Банк".

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем для придбання квартири було передано відповідачеві ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 669630 гр., що підтверджується розпискою відповідача ОСОБА_2 і саме за вказану ціну було придбано спірну квартиру, також саме ця ціна у гривнях була сплачена продавцеві, що вбачається з договору купівлі-продажу, у той час, як сума кредиту, отримана відповідачем ОСОБА_2 від відповідача ПАТ „Ерсте Банк" у день укладення оспорюваного договору купівлі-продажу становить 105500 доларів США, що еквівалентно 532775 гр., при цьому за кредитним договором гроші отримував не сам відповідач ОСОБА_2, а його представник - третя особа ОСОБА_6, також кошти було отримано у доларах США, відомостей про те, що було проведено обмін вказаної суми доларів на гривню, не надано.

Крім того, відповідачка ОСОБА_4, яка є дружиною відповідача ОСОБА_2, фактично підтвердила, що спірна квартира придбавалася для позивача та за його кошти, ці її доводи нічим не спростовані.

Суд вважає, що відповідач ПАТ „Ерсте Банк" не надав переконливих доказів того, що покупцем у договорі купівлі-продажу був саме відповідач ОСОБА_2, крім того, суд вважає, що йому не можуть бути достовірно відомі обставини укладення цього договору, оскільки він стороною у ньому не є, а під час укладення та посвідчення цього договору має дотримуватися нотаріальна таємниця відповідно до вимог Закону України „Про нотаріат" .

Також суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 не є покупцем за оспорюваним договором купівлі-продажу, що підтверджується наявністю кримінальної справи стосовно нього за ознаками шахрайства, що підтверджується постановою про порушення кримінальної справи та зупинення її до розшуку обвинуваченого ОСОБА_2, який ховається від слідства та суду.

Доводи третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_5 про те, що відповідач ОСОБА_2 фактично відмовився від виконання доручення згідно укладеного договору доручення, придбавши спірну квартиру на своє ім'я, а тому позивач повинен вимагати від нього передані кошти, а не право власності на квартиру, на увагу не заслуговують, оскільки ніяких доказів такої відмови суду не надано, а тому суд вважає, що позивач вправі вимагати виконання умов договору доручення та передачі йому права власності на спірну квартиру, оскільки сама квартира постійно знаходиться з моменту укладення договору купівлі-продажу її, у його користуванні та володінні.

Доводи інших осіб, що приймають участь у справі про те, що укладений договорів купівлі-продажу спірної квартири та накладення арешту і звернення стягнення на цю квартиру відповідають вимогам закону, на увагу не заслуговують, оскільки за наявності того, що фактично покупцем спірної квартири та її власником у зв'язку з цим є позивач, про що ні приватному нотаріусу, ні державному виконавцю, ні реєструючому органу МКП БТІ відомо не було під час звернення до них, тому дотримання ними вимог закону при вирішенні питань, що входять до їх компетенції, не дає підстав для відмови у поновленні порушеного права власності позивача на спірну квартиру.

На підставі ст.ст. 204-210, 319, 391, 572, 575, 589, 590, 1000 ЦК України, керуючись ст.ст. 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати частково недійсним договір купівлі-продажу від 02.11.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 4554, за яким ОСОБА_2, як покупець, купив у продавця ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 в частині покупця, визнавши покупцем ОСОБА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02.11.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 4551, анулювавши шляхом скасування державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 з моменту її реєстрації.

Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 02.11.2006 року № 4555, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Ерсте Банк», скасувавши заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, накладену на підставі цього договору.

Звільнити квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного Жовтневим ВДВС Луганського міського управління юстиції згідно акту опису та арешту майна серія АА № 485299 від 27.08.2009 року, скасувавши заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, накладену на підставі цього акту опису й арешту майна.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Жовтневий районний суд м. Луганська шляхом подачі в 10-ден ний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: