Судове рішення #28949045




АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження №22-ц/796/5522/13 Головуючий в 1 інстанції - Кривов'яз А.П.

Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Рейнарт І.М., Кабанченко О.А.

при секретарі Дубик Ю.Г.

прокурора: Семененко В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Заступника прокурора Святошинського району м. Києва в інтересах держави в особі: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 грудня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання до виконання дій за договором, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати за ним право власності на нежилу будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також нежилу будівлю за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.12.2012 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання до виконання дій за договором - задоволено частково.

Визнано право власності за ОСОБА_1 на нежилу будівлю загальною площею 834,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

В задоволені інших позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, Заступник прокурора Святошинського району м. Києва в інтересах держави в особі: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилався на те, що суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, безпідставно застосував ст. 392 ЦК України, оскільки позивачем не доведено факт набуття права власності на збудоване нерухоме майно, яке згідно з ст. 331 ЦК України виникає з моменту його державної реєстрації, а договір будівельного підряду не є правовстановлюючим документом та не підтверджує факт реєстрації права власності на новостворене майно. Також зазначав, що матеріали справи взагалі не містять жодного дозвільного документу, необхідність, яких визначена містобудівним законодавством, а також доказів того, що новозбудоване нерухоме майно на час розгляду справи було прийняте в експлуатацію та пройшло державну реєстрацію, а тому не було підстав для задоволення позову. Вказував на те, що задовольняючи позов та визнаючи за позивачем право власності на вищезазначений об'єкт нерухомості, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 33, 35, 36 ЦПК України фактично прийняв рішення, яке стосується інтересів Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, як органу, на який покладено обов'язок видавати дозвільні документи на будівництво об'єктів нерухомого майна і приймати їх в експлуатацію, не залучивши його до участі у розгляді справи. Крім того, зазначив, що вказану справу розглянуто з порушенням вимог ст. 114 ЦПК України щодо виключної підсудності, оскільки спірне нерухоме майно розташоване на АДРЕСА_2.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі.

Сторони до апеляційного суду не з'явились, про день і час розгляду справи повідомлені. Так позивач по справі повідомлений про день і час розгляду справи через його представника ОСОБА_3 - 26 березня 2013 року. Жодних клопотань про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходило.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.

Визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як частини третьої статті 376, так і статті 331 ЦК.

Відповідно до п. 9 постанови при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону № 2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України. У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Судом встановлено, що 01 липня 2011 року між позивачем і відповідачем було укладено договір будівельного підряду №01-07-2011, згідно якого відповідач як підрядник зобов'язався виконати роботи з будівництва нежилої будівлі загальною площею 1200 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також нежилої будівлі загальною площею 834,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, відповідно до погодженої між сторонами проектно-кошторисної документації, а позивач, як замовник зобов'язався прийняти і оплатити ці будівельні роботи, строк закінчення яких погоджено сторонами 01.11.2011р.

Відповідно до додатку №1 до договору будівельного підряду від 01.07.2011р. сторони погодили між собою склад та зміст проектно-кошторисної документації, яка по об'єкту по АДРЕСА_1 становить 2 000 000 грн., а по об'єкту по АДРЕСА_2 - 2 000 000 грн.

Відповідач виконав будівельні роботи на об'єкті по АДРЕСА_2, у зв'язку з чим між ним був підписаний акт виконаних робіт від 01.11.2011р., в якому, також, зазначено про оплату робіт і відсутність претензій один до одного та економічну недоцільність продовження будівельних робіт на об'єкті по АДРЕСА_1.

У подальшому позивач отримав від відповідача лист-вимогу від 15.08.2012р., в якому останній вказував про те, що у разі не оплати його роботи до нього переходить право власності об'єкту будівництва згідно договору будівельного підряду.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на об'єкт будівництва по АДРЕСА_2, суд першої інстанції виходив з того, що це право оспорюється і не визнається відповідачем, а тому дані позовні вимоги є доведеними і такими, що підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог про визнання права власності на об'єкт будівництва по АДРЕСА_1, суд першої інстанції посилався на те, що позов в цій частині є недоведений, оскільки позивачем не надано належних і достовірних доказів про будівництво нежилої будівлі загальною площею 1200 кв. м. по АДРЕСА_1.

Колегія суддів погоджується з висновком суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо права власності на об'єкт по АДРЕСА_1.

Разом з тим, рішення в частині задоволених позовних вимог ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам ухвалене рішення не відповідає.

Згідно ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що критеріями самочинного будівництва є: будівництво на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети, будівництво, здійснене без дозволу або проекту, будівництво, здійснене з порушенням норм і правил.

Так, як до позовної заяви позивачем не було надано жодного дозвільного документу на проведення будівництва, колегія суддів приходить до висновку, що об'єкт на який судом визнано право власності є самочинним будівництвом.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 6 Конституції України органи, законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

У частині 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тому звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю у м. Києві , тобто позивачем не надано суду доказів, що він звертався з заявою до компетентних органів про прийняття об'єкта до експлуатації.

Суд першої інстанції не встановив правові підстави для звернення ОСОБА_1 до суду із заявленими вимогами, ураховуючи, що чинним законодавством передбачено іншу процедуру прийняття в експлуатацію новоствореного нерухомого майна, порядок проведення державної реєстрації та оформлення права власності на нього.

Також, суд не врахувавши абз. 2 п. 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» в якому роз'яснено, що у разі пред'явлення позову про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості до неналежного відповідача (наприклад, до бюро технічної інвентаризації чи лише до певної фізичної особи) суд залежно від предмета позову та обставин справи у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК, має вирішити питання про його заміну на належного відповідача або із власної ініціативи у порядку, передбаченому частиною другою статті 35 ЦПК, залучає відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, також відповідно до частини третьої статті 45 ЦПК залучає до участі у справі відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для надання висновків на виконання її повноважень, не вирішив питання про залучення Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю у м. Києві до розгляду даної справи.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності за позивачем на нежилу будівлю , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 309 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Крім того, ухвалюючи рішення, в порушення вимог ст. 88 ЦПК України, суд не вирішив питання про розподіл судових витрат.

При подачі позову позивач сплатив судовий збір в розмірі 214 грн. 60 коп. Виходячи з характеру спору (вартості оспорюваного майна), даний спір майнового характеру і при подачі позову до суду першої інстанцій судовий збір повинен був бути сплачений відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про судовий збір» в розмірі трьох мінімальних заробітних плат, що діяли на момент подачі позову. В матеріалах справи відсутні дані про те, що суд відповідно до ст. 82 ЦПК України, відстрочував чи розстрочував сплату судових витрат, зменшував розмір судових витрат чи звільняв позивача від їх сплати.

Таким чином, з врахуванням того, що суд першої інстанції не вирішив питання про розподіл судових витрат та у зв'язку з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову позивачу в позові, колегія суддів вважає, що відповідно до ст. 88 ЦПК України, недоплачена сума судового збору (3219-214,6 = 3004,4) повинна бути стягнута з позивача в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Святошинського району м. Києва в інтересах держави в особі: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві - задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 грудня 2012 року в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на нежилу будівлю загальною площею 834,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні цих позовних вимог- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_3, реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1, паспорт серія НОМЕР_2, виданий Печерським РУ ГУ МВС України в м. Києві, 17.08.2007 року) в дохід держави судовий збір в розмірі 3004 грн. 40 коп.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді:



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація