РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
__________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/191/429/13Головуючий суду першої інстанції:Мурзенко М.В.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Притуленко О. В.
"27" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого суддіПритуленко О.В.,
суддівЛоманової Л.О., Кустової І.В.,
при секретаріМартиненко М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 (треті особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9, Відділ Державної виконавчої служби Феодосійського міського управління юстиції АР Крим) про визнання правочину удаваним та визнання права власності на майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 13 лютого 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2012 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_10, в якому просив визнати довіреність, видану відповідачем на його ім'я 24 лютого 2010 року на право розпорядження належним йому автомобілем марки Mitsubishi Lancer, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, посвідчену приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу, удаваним правочином, який вчинений з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Вимоги мотивував тим, що спірний автомобіль ним придбано у відповідача за договірною ціною 102000 грн. Зазначені кошти були передані ним ОСОБА_10, якій на підтвердження продажу автомобіля і отримання грошових коштів видав відповідні розписки, а також передав йому вказаний автомобіль. Договір купівлі-продажу між сторонами не укладався у зв'язку з відсутністю у відповідача грошових коштів на перереєстрацію транспортного засобу. Замість оформлення договору відповідач надав нотаріально посвідчену довіреність.
Посилаючись на вищевикладене, просив визнати вчинений правочин договором купівлі-продажу і визнати за ним право власності на вказаний автомобіль.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 13 лютого 2012 року позов задоволений. Суд вирішив: визнати удаваним договір доручення, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 24 лютого 2010 року; визнати, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 24 лютого 2010 року був укладений договір купівлі-продажу автомобіля мaрки Mitsubishi Lancer 2009 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1; визнати за ОСОБА_6 право власності на вказаний автомобіль. Також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_8 (на користь якої за рішенням Феодосійського міського суду АРК від 12.10.2011 року стягнено 200907,50 грн.), посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в позові.
На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність між сторонами правовідносин по договору купівлі-продажу, оскільки порушений порядок відчуження спірного автомобіля.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Отже, укладення удаваного правочину само по собі не спричиняє недійсності правочину, оскільки згідно з ч. 2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Як вбачається з матеріалів справи, автомобіль мaрки Mitsubishi Lancer 2009 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 зареєстрований за ОСОБА_10 (а.с.120).
24 лютого 2010 року ОСОБА_7 на підставі нотаріально посвідченої довіреності уповноважив ОСОБА_6 учиняти різноманітні правочини, пов'язані з продажем, обміном, здачею в оренду юридичним або фізичним особам, позичкою (безкоштовним користуванням) належним йому автомобілем мaрки Mitsubishi Lancer 2009 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.5).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що вказана довіреність є удаваним правочином, оскільки він був вчинений для приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу автомобіля. При укладенні вказаного договору сторони досягли згоди по всіх його істотних умовах (щодо предмету та ціни), отже, недотримання вимог щодо письмової форми правочину та попереднього зняття автомобілю з обліку не є правовими підставами вважати вказаний договір неукладеним або нікчемним. Право власності на автомобіль у позивача виникло з моменту передачі йому цього майна (24.01.2010 року)
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду.
Відповідно до частин 1,3 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Доручення на право відчуження майна хоча і є цивільно-правовою угодою, однак, прав власника само по собі не порушує до часу здійснення на підставі нього цивільно-правового договору про відчуження майна.
Відповідно до положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину встановлені ст. 203 ЦК України, відповідно до ч. 4 якої правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до вимог ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Договір купівлі-продажу автомобіля має свою специфіку.
Письмова форма договору купівлі-продажу автомобіля передбачена постановою КМ від 07.09.98 N 1388, якою затверджені Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин на шасі, автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок (далі - Правила), згідно з п. 2 яких вони є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб.
Відповідно до п. 8 зазначених Правил перед відчуженням транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ.
Згідно з п. 40 цих Правил зняття з обліку транспортних засобів здійснюється після їх огляду в підрозділі ДАІ на підставі заяви власника з поданням документа, що посвідчує його особу.
З матеріалів справи вбачається, що спірний автомобіль не був знятий з обліку в органах ДАІ, залишався зареєстрованим за відповідачем. Заява від останнього про зняття з обліку автомобіля не подавалась і його огляд органами ДАІ не здійснювався.
Не надходила така заява й від позивача, який мав на те повноваження за дорученням від ОСОБА_11
Пунктом 42 Правил передбачено: якщо транспортний засіб знімається з обліку у зв'язку з його відчуженням, у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті) робиться відмітка про зняття з обліку транспортного засобу для реалізації в межах України.
До вчинення цих дій відповідач не мав права відчужувати спірний автомобіль, а позивач його придбати.
Відповідно до п. 8 зазначених Правил правомірність придбання транспортного засобу підтверджується зазначеними в них документами, зокрема довідкою-рахунком, виданою за формою згідно з додатком №1 до цих Правил, договором та іншими посвідченими в установленому порядку документами, що встановлюють право власності на автомобіль.
Бланки довідок-рахунків є бланками суворого обліку і виготовляються в порядку, передбаченому постановою КМУ від 19.04.93 N 283.
Сукупність наявних у справі доказів свідчить про те, що в установленому порядку договір купівлі-продажу спірного автомобіля між його власником та ОСОБА_6 не укладався, а з огляду на викладене посилання суду першої інстанції на доручення від 24 лютого 2010 року, як на підставу набуття права власності на автомобіль, є безпідставним.
За своїм юридичним змістом договір доручення є договором про представництво, оскільки повірений зобов'язується діяти від імені довірителя. При цьому, він не має права укладати угоду від імені особи, яку він представляє, відносно себе.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про набуття позивачем права власності на спірний автомобіль не ґрунтуються на законі.
З урахуванням наведеного, ухвалене у справі рішення підлягає скасуванню на підставі п. 3 і 4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в позові з вищевикладених підстав.
Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п. 3 і 4 ч.1 ст.309, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосія
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 13 лютого 2013 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання правочину удаваним та визнання права власності на автомобіль марки Mitsubishi, модель Lancer, тип автом.легков.седан, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:
Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Кустова І.В.