Справа № 168/205/13-ц
Провадження № 2/168/82/13
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28.03.2013 р. Старовижівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого-судді Хаврони О.Й.,
при секретарі - Ковальчуку А.А.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Стара Вижівка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів,
в с т а н о в и в:
Позивач просить зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь відповідачки на утримання дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до рішення суду від 16.02.2006 р. у розмірі ? частки його доходу. У позові покликається на те, що розмір аліментів, які стягуються з нього не відповідає його матеріальному становищу та негативно впливає на матеріальне утримання його та членів його сім'ї. Зазначає, що з 2009 року він не працює, житлом не забезпечений, на його утриманні знаходиться дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (син його дружини від попереднього шлюбу), земельних ділянок він не має, всі члени його сім'ї безробітні. Крім того, зазначає, що він хворіє, постійно лікується амбулаторно та періодично стаціонарно, важка праця йому заборонена, потребує коштів на лікування, сплачує аліменти у розмірі 30 % прожиткового мінімуму, що становить близько 350 грн., однак таких коштів не спроможний заробити на даний час. Вважає, що враховуючи його матеріальний та сімейний стан, він спроможний сплачувати аліменти на утримання дочки у розмірі 100 грн. та просить зменшити розмір аліментів до 100 грн. на дитину щомісячно до досягнення повноліття.
Позивач у судовому засіданні позов підтримав, дав пояснення аналогічні наведеним, та додав, що згідно з записами у його трудовій книжці він працював у такі періоди: з 03.11.2004 р. по 28.01.2005 р., з 01.03.2005 р. по 18.03.2005 р., з 20.09.2007 р. по 20.02.2009 р. З роботи у 2009 р. звільнився у зв'язку із затримками виплати заробітної плати; не думав про те, щоб звертатись за допомогою у працевлаштуванні до районного центру зайнятості; професії він не має, закінчив 9 класів середньої школи, протягом двох тижнів у 2009 р. перебував на заробітках, однак робота на будівництві йому не під силу; жив із сім'єю за рахунок заробітної плати дружини ОСОБА_4 (яка працювала перукарем кілька тижнів до першої вагітності - у 2009 р.), а він доглядав за домашнім господарством; крім того, зазначив, що його дружина ОСОБА_5 отримує державну допомогу на сина ОСОБА_4 від попереднього шлюбу, оскільки батько ОСОБА_4 помер.
Аліменти на користь відповідачки він сплачував за власною ініціативою шляхом поштового переказу цих коштів на її рахунок, тому довідки із ВДВС про розмір сплачених аліментів представити не може. Так протягом першої половини 2012 р. він сплатив аліменти приблизно 2 рази по 250 грн. (виходячи із розміру прожиткового мінімуму, по розмір якого дізнавався у відділі ДВС), а у червні та у грудні 2012 р. приблизно по 350 грн. Вважає, що таких коштів не достатньо для утримання дитини, проте більшої суми на утримання дочки сплачувати не може, а знайти 100 грн. у місяць легше, ніж 350 грн.
Відповідачка у судовому засіданні визнала позов пояснила, що погоджується на отримання від позивача аліментів у розмірі 100 грн., хоч цих коштів (100 грн. в місяць) і не достатнього для утримання дитини, яка навчається у даний час другому класі. Однак, цю суму зможе використати хоча б на придбання канцелярських приладів для дитини. Додала, що не працює, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_4, її чоловік є інвалідом ІІІ групи, отримує пенсію по інвалідності.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач та відповідач є батьками малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5
Згідно зі ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до п. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, коли аліменти стягуються у твердій грошовій сумі.
Відповідно до рішення Старовижівського районного суду від 16.02.2006 р. позивач зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, у розмірі 1/4 частини його доходу, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку (а не в твердій грошовій сумі).
Відповідно до ст.7 Закону України "Про державний бюджет України на 2013 рік" з 01.01.2013р. прожитковий мінімум на дитину віком від 6 до 18 років становить 1210грн.
Сторони визнали у судовому засіданні, що протягом 2012 р. позивач сплачував аліменти близько 2 разів по 250 грн. та двічі по 350 грн. (в залежності від зміни розміру прожиткового мінімуму).
Відповідно до вимог ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд відповідно до ст.11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Позивач, як на підставу своїх вимог посилається на зміну його:
- матеріального стану, зазначаючи, що з 2009 р. він не працює, члени його сім'ї, зокрема дружина, також не працюють;
- сімейного стану, оскільки у 2012 р. у нього народилась ще одна дитина у другому шлюбі, на його утриманні перебуває син його теперішньої дружини від першого шлюбу ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3;
- стану здоров'я, оскільки він хворіє (діагноз хвороби - правобічний гідроневроз правої нирки), постійно лікується амбулаторно та періодично стаціонарно, йому заборонена важка праця, потребує коштів на лікування.
Суд не бере до уваги посилання позивача щодо зміни його стану здоров'я з таких підстав.
Позивачем представлено копію виписки з ультразвукового обстеження від 06.02.1996 р. (а.с.10), витяг з медичної книжки від 13.10.2004 р. (а.с.11), виписки із медичної книжки стаціонарного хворого про перебування на стаціонарному лікуванні у період з 05.11.2002 р. по 20.11.2002 р. (а.с.12), які свідчать про стан здоров'я позивача у період станом до 2006 р. - тобто до моменту ухвалення судом рішення про стягнення з нього аліментів.
Згідно із записом у медичній карті від 12.09.2009 р. позивач знаходився на стаціонарному лікуванні з 07.03.2009 р. по 12.03.2009 р. (а.с.13), тобто протягом п'яти днів і лише у 2009 р., що спростовує його твердження про періодичне стаціонарне лікування. Крім того, доказів про вартість витрачених на лікування коштів та коштів, які зобов'язаний витрачати у подальшому на амбулаторне лікування, суду не представив, хоча про обов'язок подання сторонами доказів відповідно до ст. 60 ЦПК України йому було роз'яснено у судовому засіданні. Доказів про те, що йому заборонено виконувати важку працю та доказів його непрацездатності також суду не представлено.
Суд не бере до уваги й посилання позивача щодо зміни його матеріального та сімейного стану з таких підстав.
Як зазначив у судовому засіданні позивач він працював у такі періоди: з 03.11.2004 р. по 28.01.2005 р., з 01.03.2005 р. по 18.03.2005 р., з 20.09.2007 р. по 20.02.2009 р. Тобто, як вбачається із його пояснень, на час ухвалення Старовижівським районним судом Волинської рішення від 16.02.2006 р. про стягнення аліментів з позивача він не працював, у подальшому не працевлаштовувався, і на момент розгляду справи про зміну розміру аліментів він також не працює, хоча права працевлаштуватись не позбавлений.
26.12.2012 р. у позивача народилась дочка ОСОБА_6 (а.с.7), що на думку суду, не може бути підставою для зменшення розміру аліментів, що стягуються на утримання дочки ОСОБА_7 (2005 р.н.) саме до розміру 100 грн. в місяць, а також не звільняє його від обов'язку як батька, відповідно до ст. 180 СК України, забезпечувати належне утримання обох його дочок. Крім того, суд враховує й ту обставину, що на даний час ОСОБА_3 (05.01.2005 р.н.) виповнилось 8 років, вона навчається у другому класі школи, а отже і витрати на її належне утримання значно збільшились в порівнянні із потребами на момент ухвалення рішення у 2006 р., коли їй був один рік, й враховує той факт, що розмір аліментів на її утримання позивач сплачує у меншому розмірі, ніж встановлено законодавством (чотири рази у рік по 250-350 грн.), а тому підстав для зменшення у зв'язку із цим розміру аліментів до розміру 100 грн., в межах заявлених позивачем вимог, немає.
Щодо посилання позивача про наявність на його утриманні сина його дружини від попереднього шлюбу, то суд враховує, що мати ОСОБА_4, як ствердив у судовому засіданні позивач, отримує державну допомогу на сина.
Таким чином, суд приходить до висновку, що матеріальний стан позивача на момент вирішення питання про зміну розміру аліментів не змінився, він є працездатним, і не позбавлений права й можливості працевлаштуватись.
Відповідно до ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
За змістом ст. 18 Конвенції про права дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Зважаючи на викладене, зменшення розміру аліментів на неповнолітню дитину до 100 грн. щомісячно, відповідно до заявлених позивачем вимог, не відповідає інтересам дитини, не забезпечить дитині право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку і з огляду на наведене, суд не приймає визнання позову відповідачем, оскільки це суперечить також і вимогам ст. 182 СК України.
З урахуванням наведеного, позивач не довів про існування обставин, які відповідно до ст. 192 СК України є підставою для зміни розміру аліментів, що стягуються із нього на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1
Керуючись ст. 51 Конституції України, ст. 18 Конвенції про права дитини, 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 7, 180, 182, 184, 192 СК України, ст.ст.15, 60, 62, 212-215 ЦПК України, суд
в и р і ш и в:
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Старовижівський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О. Й. Хаврона