Справа № 2-3598/12

Провадження 2/369/250/13

РІШЕННЯ

іменем України

18.03.2013 року Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Коцюрби М.П.,

за участю секретаря: Кучер В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкоду у користуванні земельною ділянкою та звільнення земельної ділянки, про відновлення стану земельної ділянки та відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2012 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою до відповідачки, в обґрунтування якої зазначила, що вона є власником земельної ділянки площею 0,1511 га (для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), яка розташована в АДРЕСА_1. Також зазначила, що вказана земельна ділянка належить їй відповідно до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого 10.02.1999 року, на підставі рішення виконкому Гатненської сільської ради народних депутатів від 21.11.1997 року № 8/6-53.

Свою земельну ділянку позивачка не забудовувала та не огорожувала. Також зазначила, що її земельна ділянка межує із земельною ділянкою, яка належить відповідачці та із земельною ділянкою, яку орендує у Гатненської сільської ради родич відповідачки.

Позивачкою у позові було зазначено, що відповідачка займає її земельну ділянку без її згоди та з порушенням меж землекористування, самовільно поставила огорожу, знищила межові знаки і забруднює багаторічними насадженнями.

При цьому зазначила, що у період з 2002 по 2010 роки вона з відповідачкою вирішували всі спірні питання мирним шляхом - остання надавала їй певну грошову компенсацію.

В ході розгляду справи, позивачкою 07.11.2012 року та 18.03.2013 року було подано заяви про збільшення позовних вимог, у яких вона зазначила, що просить стягнути з позивачки 160 000 (сто шістдесят тисяч) грн. матеріальних та 120 000 (сто двадцять тисяч) грн. моральних збитків та усунути перешкоди в користування належній їй земельній ділянці шляхом знесення паркану.

Представники позивачки у судовому засіданні підтримали позовні вимоги повністю та просили задовольнити позов.

Відповідачка позов не визнає, через свого представника надала заперечення на позовну заяву, у яких зазначено, що відповідачці на підставі державного акту на землю серії Р1 41308 № 251062 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1508 га за адресою АДРЕСА_1. Право власності на земельну ділянку перейшло до відповідачки в результаті укладення нею договору купівлі-продажу житлового будинку від 26.11.2002 року, який розташований на зазначеній земельній ділянці.

Згідно плану зовнішніх меж належній відповідачці земельній ділянці від точки Б до точки В вона межує з земельною ділянкою позивачки.

Також зазначає, що у період з 2004 по 2010 роки вона передавала грошову компенсацію за користування земельною ділянкою позивачки загальною сумою близько 80 000 (вісімдесяти тисяч) грн. Жодних спорів за вказаний період між ними не виникало.

Починаючи з 2010 року відповідачка не користується земельною ділянкою позивачки та не порушує порядку землекористування.

Представник відповідачки у судовому засіданні повністю заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у позові повністю.

Розгляд справи неодноразово відкладався через витребування технічної документації зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1511 га, яка розташована у АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1 та на земельну ділянку площею 0,1508 га, яка розташована у АДРЕСА_1 Києво-Святоштнського району Київської області на ім'я ОСОБА_2 від Управління Держкомзему у Києво-Святошинського району Київської області, яка, через її відсутність в Управлінні, так і не була надана.

Представниками позивачки, 12.03.2013 року та 18.03.2013 року подавалися клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, які були відхилені судом, як заявлені передчасно, оскільки судом не були заслухані пояснення учасників процесу та не досліджені письмові докази по справі.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до вимог чинного законодавства України у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачці, на підставі державного акту на право власності на землю серії ІІІ-КВ № 079446, виданого 10.02.1999 року, на підставі рішення виконкому Гатненської сільської Ради народних депутатів від 21.11.1997 року № 8/6-53 належить земельна ділянка площею 0,1511 га (для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), яка розташована в АДРЕСА_1.

Суміжна земельна ділянка належить відповідачці на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 41308 № 251062, площею 0,1508 га за адресою АДРЕСА_1.

Протягом 2011-2012 років між позивачкою та відповідачкою триває суперечка з приводу суміжного землекористування.

За правилами ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Положеннями ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Статтями 106-107 ЗК України, передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 № 376 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 р. за № 391/17686 визначено механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.

Згідно п. 2.1. Інструкції, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розроблених та затверджених відповідно до статті 186 ЗК України:

технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі коли власнику (користувачу) земельної ділянки видано документ, що посвідчує право на земельну ділянку, без виносу меж такої ділянки в натуру (на місцевість) та закріплення їх межовими знаками;

технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, у тому числі при поділі чи об'єднанні земельних ділянок (частини перша та друга статті 56 Закону України «Про землеустрій») або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (частина третя статті 56 Закону України «Про землеустрій») - при передачі земельної ділянки у власність (користування) із земель державної та комунальної власності, а також із земель приватної власності у разі зміни її меж або цільового призначення при поділі чи об'єднанні земельних ділянок перед заповненням бланка державного акта на право власності на земельну ділянку або бланка державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Розділом ІІІ Інструкції передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомленні власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п'ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур'єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

До технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), відповідно до п. 2.8. Інструкції, включається:

пояснювальна записка, яка містить опис місця розташування земельної ділянки, відомості про власника (користувача) земельної ділянки, відомості про виконавця (виконавців), реквізити відповідних ліцензій, необхідних для виконання робіт, відомості про власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, стислий опис виконаних робіт;

технічне завдання на встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

копія документа, що посвідчує фізичну особу, або копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;

копія документа, що посвідчує право на земельну ділянку;

матеріали польових топографо-геодезичних робіт;

план меж земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів). На бажання замовника замість плану меж земельної ділянки може складатися кадастровий план земельної ділянки;

перелік обмежень у використанні земельної ділянки і наявні земельні сервітути;

у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Статтею 26 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що технічна документація із землеустрою розробляється на замовлення землекористувачів юридичними та фізичними особами, які отримали ліцензії на проведення господарської діяльності щодо провадження землевпорядних робіт.

Тобто, діючим законодавством детально встановлений порядок встановлення (відновлення) фактичних меж земельних ділянок.

Позивачкою не надано до суду доказів, які б підтвердили, що вона діяла згідно наведеного порядку.

У відповідності до ч. 1 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 3 ст. 158 ЗК України встановлено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Позивачкою не надано достатніх доказів того, що її спір було розглянуто сільською радою по суті. Відповідно не доведено, що її право порушено та відсутні підстави у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позивачка та її представники не довели тих обставин на які посилалися як в позовній заяві, так і в своїх поясненнях, не надали докази в обґрунтування позовних вимог не спростували тих обставин на які посилався представник відповідача та представник третьої особи в обгрунтування заперечень.

Суд оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необгрунтованість та недоведеність вимог позивачки оскільки вони не відповідають ст. ст. 57-59 ЦПК України.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки ОСОБА_1 та її представники не довели наявність вини відповідачки в заподіянні моральної шкоди позивачці, суд, не вбачає підстав для стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкоду у користуванні земельною ділянкою, звільнення земельної ділянки, про відновлення стану земельної ділянки та відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати покладено на позивачку.

На підставі ст.ст. 16, 391, Цивільного кодексу України, ст.ст. 91, 106, 107, 158 Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 № 376 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 р. за № 391/17686 та керуючись ст. ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, ст. 88, 208, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкоду у користуванні земельною ділянкою, звільнення земельної ділянки, про відновлення стану земельної ділянки та відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

Суддя М.П. Коцюрба