АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
1[1]
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
1 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Паленика І.Г.,
суддів Жук О.В., Лашевича В.М.,
за участі:
прокурора Глиняного С.В.,
обвинуваченого ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 11 січня 2013 року,
ВСТАНОВИЛА:
Вказаним вироком суду
ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Ємилівка Голованівського району Кіровоградської області, громадянин України, без визначеного місця проживання, раніше неодноразово судимий, останній раз 24 грудня 2007 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 186 та на підставі ст. 70 КК України на 7 років позбавлення волі,
засуджений за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років 6 (шість) місяців.
Крім того, судом вирішено питання цивільного позову, речових доказів та судових витрат.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за те, що він 10 червня 2012 року приблизно о 13 годині знаходячись в лісопарковій зоні біля Голосіївських озер, розташованих по вул. П.Затєвахіна, 14 в м. Києві, разом зі своїми знайомими ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з якими познайомився цього ж дня, вживав спиртні напої. Цього ж дня приблизно о 21 годині 30 хвилин, після того як пішли ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та прийшов ОСОБА_5, між останнім та ОСОБА_1, який почав виявляти знаки уваги і чіплятися до ОСОБА_2, на ґрунті ревнощів, виник конфлікт, в результаті якого у ОСОБА_1 виник умисел на умисне вбивство ОСОБА_5 Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, приблизно о 22 годині підбіг до ОСОБА_5, зіштовхнувши при цьому з дороги ОСОБА_2, дістав із кишені своїх штанів розкладний ніж та завдав ним удар ОСОБА_5 в область грудної клітини. Відчувши фізичний біль, останній намагаючись захиститись від ударів підставив руки до своєї грудної клітини, проте ОСОБА_1 продовжуючи реалізувати свій умисел продовжував наносити удари в різні частини тіла, спричинивши ОСОБА_5 сім ножових поранень в область тулуба та лівої руки. В результаті чого ОСОБА_5 були заподіянні колото-різані поранення грудей зліва та живота, які відносяться до тяжких ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння та інші тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я за критерієм тривалості розладу здоров'я. Проте, ОСОБА_1 не довів свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_5 була надана своєчасна медична допомога.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції подав апеляцію з доповненнями до неї від 1 квітня 2013 року, в якій посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого, і на істотне порушенням вимог кримінально-процесуального закону, просить скасувати вирок суду, а матеріали кримінальної справи повернути на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
Зокрема, апеляція мотивована тим, що призначаючи покарання, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що обвинувачений вчинив злочин проти життя та здоров'я людини, що є найвищою соціальною цінністю та невід'ємним правом кожної людини. Крім того, судом не повною мірою враховані дані про особу ОСОБА_1, зокрема те, що він неодноразово судимий, на шлях виправлення не став та належних висновків для себе не зробив, вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, а також наявні дві обтяжуючі покарання обставини - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочинів. Звертається в апеляції увага і на те, що обвинувачений наніс потерпілому сім ножових ударів, що свідчить про бажання настання смерті, при цьому обвинувачений припинив наносити удари ножем коли почув крик свідка по даній справі яка кликала на допомогу, після чого втік з місця вчинення злочину. Крім того, судом першої інстанції під час судового слідства застосовано ч. 3 ст. 299 КПК України, обрано обмежений порядок дослідження доказів, однак під час допиту обвинуваченого ОСОБА_1, останній визнав свою вину формально, підтвердив обставини справи, вказавши, що наміру вбивати потерпілого не мав, при тому, що за змістом ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24, ст. 115 КК України, замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачає настання смерті потерпілого і бажає цього. Також у вироку не вказано причини з яких злочин не було доведено до кінця, які відповідно повинні бути встановленні судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляції, обвинуваченого, який просив залишити вирок суду без змін, а апеляцію прокурора без задоволення, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляції, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово ОСОБА_1, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Апеляція на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 11 січня 2013 року, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, розглядається судом апеляційної інстанції, після набрання чинності 20 листопада 2012 року Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року (КПК України).
Відповідно до п.п. 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України, кримінальні справи, які до набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій та Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Апеляційні скарги у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання ним чинності, тобто в порядку визначеному КПК України 1960 року (надалі - КПКУ 1960 року), з наступними змінами.
Згідно зі ст. ст. 367, 370 КПКУ 1960 року підставою для скасування вироку суду, зокрема, може бути істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, тобто таке порушення вимог цього Кодексу, яке перешкодило чи могло перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 299 КПКУ 1960 року суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.
Проводячи скорочене судове слідство, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 в повному обсязі визнав вину при обставинах викладених в обвинувальному висновку та вироку суду і розмір заявленого у справі цивільного позову, а також те, що ніхто з учасників судового розгляду не оспорював фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 злочину.
Разом з цим, такий висновок суду на матеріалах справи не ґрунтується, оскільки, як видно із даних протоколу судового засідання від 11 січня 2013 року, в своїх показаннях обвинувачений ОСОБА_1 визнав свою вину у нанесенні потерпілому ударів ножем у груди та живіт, оскільки хотів налякати останнього, а потім пішов з місця події. Він не думав, що може вбити потерпілого, однак розумів, що б'є його ножем в живіт (т. 3 зв. а.с. 19).
Таким чином, відтворені в показаннях ОСОБА_1 фактичні обставини справи суттєво різняться з тими фактичними обставинами, які встановлені органом досудового слідства, а також показаннями обвинуваченого ОСОБА_1, що викладені у вироку суду, відповідно до яких, останній вказав на розуміння можливості вбити потерпілого, оскільки наносив удари ножем, проте тоді був п'яний.
З огляду на вказане підстав вважати, що обвинуваченим не оспорювалися фактичні обставини справи, в суду не було, а тому він мав провести судове слідство в повному обсязі, з урахуванням того, що для кваліфікації дій особи за ч. 1 ст. 115 КК України, вважливе значення має умисел і це питання необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Крім того, за змістом ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 24, ст. 115 КК України, замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.
Отже, суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили йому повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок, у зв'язку із чим вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду, під час якого має бути враховано наведене у даній ухвалі, і в залежності від установленого прийнято законне, обґрунтоване і справедливе рішення.
Оскільки вирок суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, доводи апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, колегія суддів не перевіряє, оскільки даним доводам оцінку повинен дати суд першої інстанції при новому розгляді справи.
Враховуючи наведене та керуючись п.п. 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України та ст. ст. 365, 366 КПКУ 1960 року, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції задовольнити частково.
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 11 січня 2013 року відносно ОСОБА_1, скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суддів.
Судді:
ПаленикІ.Г. Жук О.В. Лашевич В.М.
Справа №11/796/770/2013 Категорія: ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст.115 КК УкраїниГоловуючий у першій інстанції - Бондаренко Г.В. Доповідач: Паленик І.Г.