ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" березня 2013 р. Справа № 5008/975/2012
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Хабіб М.І.
суддів Гриців В.М.
Зварич О.В.
при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з
обмеженою відповідальністю "МІЛЛ Карпати", б/н від 16.01.13р.
на рішення господарського суду Закарпатської області від 20.12.2012 року
у справі № 5008/975/2012
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ПАКО ВАН",
м. Дніпропетровськ
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛЛ Карпати",
с. Ракошино Мукачівського району
про стягнення 54438, 51 грн.
За участю представників:
від позивача - Кремінський О.В. - директор;
від відповідача - не з'явився (належно повідомлений).
Колегією суддів у складі: головуюча-суддя - Хабіб М.І. судді Зварич О.В., Якімець Г.Г. ухвалою від 25.01.2013р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 26.02.2013р.
Згідно з розпорядженням голови суду від 25.02.2013р. у зв'язку з перебуванням судді Якімець Г.Г. у відрядженні, у склад колегії суддів замість судді Якімець Г.Г. введено суддю Гриців В.М.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Закарпатської області (суддя Васьковський О.В.) від 20.12.2012 року у справі № 5008/975/2012, позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „МІЛЛ Карпати" (Закарпатська область, Мукачівський район, с. Ракошино, вул. Леніна, б/н, код 36414958) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ПАКО ВАН" (м. Дніпропетровськ, вул. Каштанова, 11, код 37071145) 53749,53 грн., у т.ч. 45066,53 грн. основної заборгованості, 4506,65 грн. штрафу, 3387,38 грн. пені, 788,97 грн. 3% річних та суму 1609,50 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду мотивоване положеннями ст. 625 ЦК України, ст. 193, 232, 265 ГК України, ст.ст. 1, 15, 33, 34, 43, 49, 82 - 85 ГПК України. При прийнятті рішення місцевий суд виходив з того, зокрема, що надані сторонами редакції договорів підписані уповноваженими представниками сторін, містять їх печатки і є ідентичними за змістом та обсягом, тобто за всіма істотними умовами, а виправлення номеру договору та дати його укладення у примірнику позивача не впливають на об'єм прав та обов'язків сторін договору та не звільняють їх від взятого на себе зобов'язання.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області у справі № 5008/976/2012 від 20.12.2012 року.
Скаржник вважає, що наданий позивачем договір поставки № ТОВ-00001т від 13.01.2012р. не може використовуватися як доказ у справі, оскільки позивач всупереч ст. 188 ГК України в односторонньому порядку вніс зміни у договір №ТОВ 00222Т від 23.12.2011р., виправивши від руки номер і дату договору.
Апелянт також не погоджується з висновком місцевого суду про те, що він був проінформований про зміну вказаних реквізитів договору, оскільки суд не взяв до уваги, що рахунок та податкова накладна лише відображають дані про договір, на підставі якого здійснено поставку, і не являються повідомленням про намір внести зміни до договору.
Разом з тим, апелянт звертає увагу суду на те, що позивачем було здійснено поставку без наявності підписаного договору та з одностороннім виправленням в існуючому договорі, при цьому вважає, що вказане було здійснено для проведення нарахування штрафу та пені за прострочення відповідачем сплати боргу, тому вимоги позивача про стягнення пені і штрафу є безпідставними.
У відзиві (вх. 05-04/930/13 від 26.03.13р.) на апеляційну скаргу позивач спростовує та вважає безпідставними доводи апелянта, наведені у апеляційній скарзі, посилаючись на те, що в рахунку-фактурі, на підставі якого виписана видаткова накладна, вказаний з договір поставки № ТОВ-00001т від 13.01.2012р. і відповідач отримав цей товар без жодних заперечень.
В судове засідання 26.03.2013р. з'явився представник позивача, підтримав свої доводи, а також пояснив, що номер і дата договору були виправлені з метою упорядкування нумерації договорів, укладених товариством, що крім договору поставки № ТОВ-00001т від 13.01.2012р. (№ТОВ 00222Т від 23.12.2011р.) інших договорів з відповідачем не укладав.
Відповідач (апелянт) не забезпечив явку свого уповноваженого представника в судове засідання 26.03.2013р., причин неявки не повідомив, не подав на вимогу суду доказів сплати судового збору у встановленому розмірі, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи апеляційним судом.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за товар, поставлений на виконання договору № ТОВ - 00001т від 13.01.2012р., та стягнення пені, штрафу і 3% річних за прострочення оплати товару.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, сторонами був укладений Договір поставки № ТОВ 00222Т від 23.12.2011р., однак в подальшому позивач вказав на своєму примірнику договору інший номер і дату, а саме: № ТОВ - 00001т від 13.01.2012р. , закресливши попередній номер і дату. Однак, за змістом поданий позивачем договір № ТОВ - 00001т від 13.01.2012р. (із закресленими № ТОВ 00222Т і датою 23.12.2011р.,а.с. 9-12, 28-31) та поданий відповідачем договір № ТОВ 00222Т від 23.12.2011р. (а.с. 41-44).є ідентичними.
Відповідно до п. 1.1. Договору на умовах, викладених у розділах цього Договору, постачальник зобов'язується протягом дії цього Договору передавати товар, а покупець зобов'язується оплачувати та приймати товар.
Згідно з п. 2.2. Договору узгодження умов поставки товару буде відбуватися на підставі пред'явленого рахунку покупцю, в якому вказується точне найменування, номенклатура, кількість та ціна кожної партії товару.
Строк оплати товару встановлений упродовж 14 днів з моменту його поставки(п.6.2 договору).
У відповідності до п. 7.3. Договору за порушення покупцем зобов'язань з оплати товару (несвоєчасна оплата або нездійснення оплати) він зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару та пеню у розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості за товар.
Договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2012р. (п.10.1).
По видатковій накладній від 06.02.2012р. № ТОВ -000228 позивач поставив відповідачу товар на суму 45066,53грн. та надав рахунок -фактуру № ТОВ -000235 від 06.02.2012р., в якому вказана підстава поставки товару договір № ТОВ - 00001т від 13.01.2012р., чого відповідач не заперечує.
Відповідач також не заперечує, що він не оплатив отриманого товару.
Дослідивши всі обставини справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язань є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до абз.2 частини 1 ст.199 ГК до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою( ст.546 ЦК).
В силу ст.547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частина 1 ст. 216 ГК).
Матеріалами справи підтверджено, що згідно з видатковою накладною від 06.02.2012р. № ТОВ -000228 та рахунком-фактурою № ТОВ -000235 від 06.02.2012р., позивач поставив відповідачу товар на суму 45066,53грн. При цьому, вказав підставу поставки товару договір № ТОВ - 00001т від 13.01.2012р. Судом встановлено, що сторонами був укладений договір поставки № ТОВ 00222Т від 23.12.2011р. Позивач на своєму примірнику цього договору закреслив номер і дату та вказав номер договору - ТОВ - 00001т і дату - 13.01.2012р. Інших виправлень чи змін договір не містить. Отже, договір № ТОВ - 00001т від 13.01.2012р.та договір № ТОВ 00222Т від 23.12.2011р., укладення якого відповідач не заперечує, є одним і тим же договором. Інших договорів поставки сторони не укладали.
Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що поставка товару була здійснена на умовах цього договору, яким встановлений строк оплати товару упродовж 14 днів з дня його поставки.
Відповідач не заперечує факту отримання товару, а також не заперечує, що він не оплатив його.
За порушення покупцем зобов'язань з оплати товару (несвоєчасну оплату або нездійснення оплати) умовами договору (п.7.3) передбачена сплата штрафу у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару та пені у розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості за товар.
Згідно з частиною 6 ст.232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, апеляційний суд вважає обґрунтованим рішення місцевого суду про стягнення з відповідача 45066,53 грн. основної заборгованості, 4506,65 грн. штрафу, 3387,38 грн. пені та 788,97 грн. 3% річних.
В частині стягнення решти пені правомірно відмовлено на підставі п.6 ст.232 ГК.
Разом з тим, апеляційний суд вважає помилковим висновок місцевого суду про те, що пеня підлягає до стягнення за період з 09.02.2012р. по 09.08.2012р. з огляду на наступне.
Позивачем заявлена до стягнення пеня за період з 20.02.2012р. по 20.09.2012р.
Враховуючи строк поставки товару (06.02.2012р.) та строк оплати товару, встановлений договором (14 днів з моменту поставки), товар мав бути оплачений відповідачем до 21.02.2012р. Отже, з огляду на положення частини 6 ст.232 ГК про припинення нарахування штрафних санкцій через 6 місяців від дня , коли зобов'язання мало бути виконане, пеня підлягає до стягнення за період з 21.02.2012р. по 20.08.2012р. В рахунку-фактурі від 06.02.2012р. не вказаний строк оплати товару до 09.02.2012р., а вказано, що він дійсний до 09.02.2012р. Рахунок-фактура не може змінювати умов договору щодо строку оплати товару. Більш того, позивач не заявляв до стягнення пеню з 09.02.2012р., а заявляв з 20.02.2012р.
Разом з тим, місцевим судом правильно визначена сума пені, яка підлягає до задоволення, тому вказані обставини не можуть підставою для скасування чи зміни рішення.
Доводи скаржника апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки виправлення номера і дати договору не впливають на обсяг прав та обов'язків сторін договору, відтак, ці виправлення не можуть бути підставою для висновку про неукладення договору та для звільнення відповідача від відповідальності, встановленої договором, за порушення зобов'язання.
Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В силу вимог ст.ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про часткове задоволення позову та вважає, що скаржником не доведено наявності підстав для задоволення апеляційної скарги та для скасування рішення місцевого суду.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
Поряд з цим, за подання апеляційної скарги скаржник сплатив судовий збір в сумі 804,75 грн. (п/д № 6 від 17.01.2013 р.)
Однак, згідно із ст. 4 Закону України "Про судовий збір" та ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" при поданні апеляційної скарги підлягав до сплати судовий збір в розмірі 860,25грн. (не менше 0,75 розміру від мінімальної заробітної плати - 1147 грн., встановленої з 01.01.2013р.).
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2013р. було зобов'язано відповідача (апелянта) подати докази сплати судового збору у встановленому розмірі.
Проте, доказів сплати судового збору у встановленому розмірі відповідачем суду не подано. Отже, недоплачений судовий збір в сумі 55,50грн. підлягає стягненню із скаржника в доход Державного бюджету.
Керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 20.12.2012 року у справі №5008/975/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „МІЛЛ Карпати" ідентифікаційний код 36414958, місцезнаходження: 89620, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Ракошино, вул. Леніна, б/н, в доход Державного бюджету України 55,50 грн. судового збору.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя Хабіб М.І.
суддя Гриців В.М.
суддя Зварич О.В.