УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №: 22-ц/191/383/13Головуючий суду першої інстанції:Бистрякова Д.С.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Притуленко О. В.
"20" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м.Феодосії у складі:
головуючого суддіПритуленко О.В.,
суддівЛоманової Л.О., Кустової І.В.,
при секретаріМартиненко М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_8 (третя особа - ОСОБА_9) про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 5 лютого 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2012 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом, в якому просили визнати ОСОБА_8 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у користування житлом шляхом виселення ОСОБА_8 з вказаної квартири без надання іншого житла.
Вимоги мотивували тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 18 березня 2002 року позивачі є власниками по 1/3 частки квартири АДРЕСА_1. Також власником 1/3 частки зазначеної квартири є ОСОБА_9 Відповідач, будучі чоловіком ОСОБА_6 та батьком ОСОБА_9, з 31 березня 2004 року був зареєстрований у спірній квартирі. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_6 у 2008 році, відповідач продовжує проживати у вказаній квартирі, оскільки рішенням суду визначено місце проживання його сина ОСОБА_9 разом з батьком.
Зазначають, що проживання відповідача у спірній квартирі перешкоджає їм користуватися квартирою, оскільки своєю неправомірною поведінкою відповідач робить неможливим проживання з ним в одній квартирі. Крім того, він не дотримується правил санітарії та не здійснює оплату за комунальні послуги.
Ухвалою суду від 16 листопада 2012 року до участі у справі в якості третьої особи був залучений ОСОБА_9
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 5 лютого 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовлено.
На вказане рішення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу, в який просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На думку апелянтів, під час розгляду справи доведено, що відповідачем систематично порушуються правила співжиття, а також до нього застосовувалися заходи попередження, які не дали позитивних результатів. Суд не дав належну правову оцінку доказам, наданим на підтвердження вказаних фактів, внаслідок чого ухвалив незаконне рішення, яке підлягає скасуванню.
Згідно частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин, на які посилалися позивачі.
Такий висновок суду колегія суддів вважає правильним з огляду на таке.
Правовідносини щодо користування жилим приміщенням регулюються нормами Житлового Кодексу України та відповідними нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічні положення містяться й у ч. 1 ст. 405 ЦК України.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (ч. 4 ст. 156 ЖК України).
Згідно з вимогами ст. 157 ЖК УРСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Підстави виселення членів сім'ї (колишніх членів сім'ї) власника будинку передбачені статтею 157 ЖК України та частиною першою статті 116 ЖК України.
Виселення згідно із частиною першою статті 116 ЖК України може мати місце, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу власника або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 18 березня 2002 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у рівних частках по 1/3 частки кожному (а.с.3).
Відповідач ОСОБА_8, будучі чоловіком ОСОБА_6 та батьком ОСОБА_9, за згодою власників вказаної квартири, вселився в неї та 31 березня 2004 року був в ній зареєстрований (а.с.5).
5 грудня 2008 року шлюб, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, було розірвано (а.с.6); місце проживання неповнолітнього на той час ОСОБА_9 було визначено з відповідачем.
З 2010 року ОСОБА_6 у квартирі не проживає через неприязні відносини, що виникли між сторонами. ОСОБА_7 виселилася з квартири у 1993 році.
Як слідує зі змісту позовної заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вимагають виселити колишнього чоловіка ОСОБА_6 - ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1, в якій їм на праві власності належить кожній по 1/3 частини, виходячи з того, що він створює умови, неможливі для спільного проживання в одному приміщенні, а застосовані до нього заходи запобігання виявилися безрезультатними.
На підтвердження вказаних доводів позивачами надано копії постанов Феодосійського МВ ГУ МВС України в АРК від 01.12.2008 року, 06.05.2009 року, 13.01.2010 року, 07.03.2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_8 на підставі заяв, поданих ОСОБА_6
Із змісту вказаних постанов слідує, що позивачка зверталася до правоохоронних органів із скаргами на відповідача і ОСОБА_8 виносилось офіційне застереження про недопустимість порушення законодавства.
Аналізуючи зміст вказаних постанов, показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідача із спірного житла.
Такий висновок суду слід визнати правильним, оскільки ані вказані постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, ані показання свідків не свідчать про триваючу антигромадську поведінку ОСОБА_8, систематичне руйнування чи псування ним жилого приміщення, або використання його не за призначенням.
Як роз'яснив пленум Верховного Суду України у п. 17 своєї Постанови "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", №2 від 12 квітня 1985 р., при розгляді справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК УРСР осіб, що систематично порушують правила суспільного співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або житловому будинку, варто виходити з того, що при антигромадському поводженні, що продовжується, виселення винного може бути й у випадку повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або суспільного впливу не дали позитивних результатів.
Доказом застосування мір попередження і громадського впливу можуть служити постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, офіційні застереження, рішення суду або третейського суду про притягнення до відповідальності, протоколи або постанови громадських організацій, трудових колективів, що засудили дії винного. Одні лише факти звернення у відповідні органи зі скаргами на порушення правил суспільного співжиття без застосування до винного заходів впливу цими органами не є підставою для виселення.
Виходячи з офіційного характеру заходів запобігання й громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім'ї на підставі ст. 116 Житлового Кодексу без надання іншого жилого приміщення, і відповідно до правила ст. 29 ЦПК про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, виконавчими комітетами, іншими уповноваженими органами, а заходів громадського впливу - органами самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, товариські суди тощо), повинен підтверджуватися письмовими доказами.
Про винесення особі офіційного застереження має бути складено відповідний протокол. Протокол підписується працівником міліції та особою, якій винесено застереження.
З пояснень відповідача випливає, що йому не повідомлялося про застосування до нього офіційного застереження.
Зазначене твердження відповідача матеріалами справи не спростовується.
За таких обставин постанови Феодосійського МВ ГУ МВС України в АРК від 01.12.2008 року, 06.05.2009 року, 13.01.2010 року, 07.03.2012 року не можна визнати безумовним доказом вжиття до відповідача заходів попередження.
Проаналізувавши сукупність наданих доказів, суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність достеменних доказів систематичного порушення відповідачем правил суспільного співжиття, створення неможливих умов для проживання позивачів у спірній квартирі, застосування до нього заходів попередження.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування рішення суду.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 5 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:
О.В. Притуленко Л.О. Ломанова І.В. Кустова