ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
|
15.09.08 |
Справа №2-а-667/08 |
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Трещової О.Р., при секретарі Єлжової Н.М., Марущенко О.О.,за участю
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представників відповідача -Морозова Олега Олександровича, Панченка Олександра Олександровича,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління МВС України в АРК, третя особа - виконуючий обов'язки начальника ГУ МВС України в АРК Іллічов Микола Олександрович про поновлення на роботі,
про поновлення на роботі,
ВСТАНОВИВ:
До окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в АРК, третя особа виконуючий обов'язки начальника Головного управління МВС України в АРК про визнання протиправним та скасування наказу виконуючого обов'язки начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіки Крим Іллічова М.О. від 30 травня 2008 року № 163 о/с про звільнення майора міліції ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ України в запас Збройних силах України по п.64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, відновлення його на посаді інспектора інспекції по особовому складу управління кадрового забезпечення ГУМВС України в АРК.
Ухвалою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.2008 року відкрито провадження по справі.
Ухвалою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.2008 року закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні, яке відбулося 15.08.2008 року, позивач пояснив, що наказом начальника УВС Кримоблвиконкому від 19 березня 1991 року № 16 його було прийнято на службу в органах внутрішніх справ. Наказом начальника ГУ МВС України в АРК від 30 травня 2008 року № 163 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ по п. «ж» ст.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (з власного бажання). Позивач зазначив, що наказ про звільнення є незаконним. Позивач пояснив, що 28 травня 2008 року він звернувся з рапортом про звільнення з органів внутрішніх справ з власного бажання, однак, в той же день він відкликав рапорт та 29 травня 2008 року зі згоди керівництва Головного управління МВС України в АРК звернувся з рапортом про переведення до Головного управління МВС України в м. Києві, в той же день отримав згоду на переведення, про що свідчать візи на рапорті про переведення. Також позивач зазначив, що 29 травня 2008 року за вих. № 1/2875 на ім'я в.о. начальника ГУ МВС України в Криму Іллічова М.О. та ГУ МВС України в м. Києві було направлено письмовий запит особової справи ОСОБА_1, який було доставлено позивачем відповідачу. Отже, позивач вважає, що 29 травня 2008 року було узгоджено його переведення в органи внутрішніх справ м. Києва для проходження служби. Позивач зазначає, що до видання наказу про його звільнення з власного бажання, ним було відізвано рапорт про звільнення та ОСОБА_1 прийняв конкретні дії для переведення з метою подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ.
У судовому засіданні представник позивача також зазначив, що в Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 детально не врегульована процедура звільнення особи за власним бажанням, тому до цих правовідносин необхідно застосовувати аналогію права та розповсюджувати дію КЗпП
України.
Представник позивача також зазначив, що ОСОБА_1 відкликав свій рапорт про звільнення за власним бажанням, подавши про це окремий рапорт керівництву. Той факт, що даний рапорт відсутній в особовій справі, проти його наявності заперечували представники відповідача, всі допитані свідки, суду надана довідка про те, що він не був зареєстрований в журналі вхідної кореспонденції, не спростовують пояснення позивача, що він відкликав рапорт про звільнення. Представник позивача зазначив, що так як жодний рапорт не зареєстрований в канцелярії, то і рапорт про відкликання рапорту про звільнення не може бути зареєстрований в канцелярії, що підтверджують доводи позивача, тому його звільнення є незаконним.
У судовому засіданні представник відповідача Головного управління МВС України в АРК проти позову заперечував та зазначив, що у зв'язку з подачею 28 травня 2008 року позивачем рапорту про звільнення з органів внутрішніх справ з власного бажання, відповідач законно звільнив ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ.
Представник відповідача також заявив, що позивач рапорт про звільнення не відкликав. Після наказу про звільнення погодився з ним, отримав розрахунок, трудову книжку та наказ не оскаржував.
У судове засідання, яке відбулося 15.09.2008 року, третя особа - виконуючий обов'язки начальника ГУ МВС України в АРК Іллічов Микола Олександрович не з'явився, повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи. Клопотання про розгляд справи за його відсутністю не надіслав.
Суд вважає можливим розглядати справу за відсутністю третьої особи на підставі наявних доказів та матеріалів.
Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року565-XII міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Згідно зі ст.7 України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року565-XII міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
Відповідно до п.1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 2006 року № 1383 Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Положення про Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, затверджене Наказом МВС України 02.02.2004 року № 94 Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (далі - ГУМВС) є територіальним органом Міністерства внутрішніх справ України, який утворюється МВС України і йому підпорядковується.
Відповідно до ст.20 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року565-XII працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.
Суд зазначає, що до публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом статті 1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року3723-XII державна служба - це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують зарплату за рахунок державних коштів.
Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо це: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та і функцій держави, оплачується з державних коштів.
Таким чином суд зазначає, що у зв'язку з тим, що органи Міністерства внутрішніх справ України є державними органами виконавчої влади, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим є територіальним органом Міністерства внутрішніх справ України, який утворюється МВС України і йому підпорядковується, служба в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим відноситься до публічної служби.
Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 19 березня 1991 року по 30 травня 2008 року, що підтверджується Наказом начальника ГУ МВС України в АРК від 30 травня 2008 року № 163 о/с про звільнення ОСОБА_1 за власним бажання та записами у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_1.
Отже, служба ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ являється публічною, тому спір з приводу поновлення на роботі ОСОБА_1 підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 1 сттатті 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Особи, прийняті на службу до міліції, в тому числі слухачі й курсанти шкіл міліції, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України.
Судом встановлено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ,їх права та обов'язки визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.
Відповідно до п. 64 «ж» розділу VII Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Судом встановлено, що наказом в.о. начальника ГУ МВС України в АРК Іллічовим М.О. від 30 травня 2008 року № 163 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ по п. «ж» ст.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (з власного бажання).
Перевіряючи законність та обґрунтованість наказу, суд приходить до висновку, що дії відповідача не можуть бути визнані правомірними з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що наказом начальника УВС Кримоблвиконкому від 19 березня 1991 року № 16 ОСОБА_1 було прийнято на службу в органах внутрішніх справ.
27 травня 2008 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до в.о. начальника ГУМВС України в АР Крим Іллічова М.О. про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням з 28 травня 2008 року через сімейні обставини.
Відповідно до п. 47 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 з метою вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ, підвищення ефективності їх роботи, поліпшення добробуту, розстановки і виховання кадрів, стимулювання підвищення кваліфікації, ініціативності, творчої активності та відповідальності працівників за доручену справу проводиться атестація осіб рядового і начальницького складу. При цьому всебічно оцінюються їх ділові, професійні, моральні та особисті якості, рівень культури і здатність працювати з людьми, роблять висновки про відповідність займаній посаді і дають рекомендації щодо подальшої служби.
Суд зазначає, що відповідно до Атестаційного листа ОСОБА_1 від 27.05.2008 року за період з листопада 2007 року по травень 2008 року було зроблено висновок про те, що він займаній посаді відповідає, підлягає звільненню з власного бажання, вищевказаний атестаційний лист підписано підполковником міліції, заступником начальника - начальник ІОС УКЗ ГУМВС України в АР Крим ОСОБА_5, ОСОБА_1 з текстом і висновком ознайомлений.
Судом встановлено, що 28 травня 2008 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до в.о. начальника ГУМВС України в АР Крим Іллічова М.О. про відрядження його для подальшого проходження служби в розпорядження начальника ГУМВС України в м. Києві.
Отже, суд приходить до висновку що позивач ОСОБА_1 змінив своє рішення щодо звільнення з органів внутрішніх справ, та вирішив продовжувати службу в органах внутрішніх справ.
Відповідно до п. 46 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, переміщені по службі, підлягають відрядженню до нового місця служби після передачі справ, але не пізніше місячного строку з дня одержання органом внутрішніх справ наказу або письмового повідомлення про переміщення по службі, крім випадків, коли дана особа перебуває в черговій відпустці або на лікуванні.
Судом встановлено, що 28.05.2008 року ОСОБА_1 отримав згоду на відрядження для подальшого проходження служби в розпорядження начальника ГУМВС України в м. Києві від підполковника міліції, заступника начальника - начальника ІОС УКЗ ГУМВС України в АР Крим ОСОБА_5
Таким чином, судом встановлено, що позивач первісну згоду на відрядження для подальшого проходження служби отримав. Після отримання первісної згоди на відрядження, - позивач вчинив дії для здійснення цього відрядження.
Так, 29.05.2008 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до начальника ГУМВС України в м. Києві генерала-лейтенанта міліції Яремі В.Г. про призначення на посаду старшого інспектора відділення міліції Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
29.05.2008 року ОСОБА_1 получив згоду начальника Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Голубенка С.М., Заступника начальника Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Губенка В.В., Заступника начальника Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Соцького В.С., Начальника Управління громадської безпеки ГУ МВС України в м. Києві Пасльон О.О на призначення на посаду старшого інспектора відділення міліції Печерського РУ ГУМВС України в м.Києві.
На підставі узгодженого рапорту ОСОБА_1 від 29.05.2008 року полковником міліції, заступником начальника Головного управління МВС України в м. Києві Терещуком О.Д. було надано запит від 29 травня 2008 року № 1/2875 до в.о. заступника начальника ГУМВС України в АР Крим полковника міліціїОСОБА_4 про надання особової справи ОСОБА_1 з атестацією за останній період служби та довідкою служби внутрішньої безпеки про наявність або відсутність компрометуючих матеріалів відносно нього.
Отже, судом встановлено, що позивачем здійснені заходи щодо майбутнього відрядження та частково пройдено стадію отримання згоди на відрядження для подальшого проходження служби в розпорядження начальника ГУМВС України в м. Києві.
Однак, судом встановлено, що наказом в.о. начальника ГУ МВС України в АРК Іллічовим М.О. від 30 травня 2008 року № 163 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ по п. «ж» ст.61 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (з власного бажання), про що також свідчить запис, зроблений у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_1.
У зв'язку з чим матеріали особової справи на запит від 29 травня 2008 року № 1/2875 до ГУМВС України в м. Києві надіслані не були. Листом в.о. заступника начальника - начальника управління кадрового забезпечення, полковника міліціїОСОБА_4 від 11.06.2008 року № 2/1089 до заступника начальника Головного управління МВС України в м. Києві, полковника міліції Терещука О.Д. на запит від 29 травня 2008 року № 1/2875було надано відповідь про те, що майор міліції ОСОБА_1, інспектор інспекції з особового складу управління кадрового забезпечення Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим, був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних Сил України наказом Головного управління від 30 травня 2008 року № 163 о/с за п.64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Отже, суд встановив, що всупереч зміненню рішення ОСОБА_1 щодо звільнення з власного бажання з органів внутрішніх справ, наданням згоди на відрядження для подальшого проходження служби в розпорядження начальника ГУМВС України в м. Києві заступником начальника - начальника ІОС УКЗ ГУМВС України в АР Крим ОСОБА_5, виконуючим обов'язки начальника ГУ МВС України в АРК Іллічовим М.О. видається наказ про звільнення ОСОБА_1 з власного бажання.
Допитана у судовому засіданні у якості свідка заступник начальника УКЗ ГУМВС України в АРК ОСОБА_3 заявила, що ОСОБА_1 працював інспектором по особовому складу кадрового управління ГУМВС України в АРК. Наприкінці травня 2008 року стосовно нього було проведено службове розслідування, за наслідками якого ОСОБА_1 написав рапорт про звільнення за власним бажанням. Керівництво погодилось з тим рапортом та було прийняте рішення про звільнення ОСОБА_1 з 30 травня 2008 року. Висновок про звільнення був також оформлений висновком атестаційної комісії. ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_1 свій рапорт про звільнення за власним бажанням не відкликав, в канцелярію такий рапорт також не надходив. Свідок пояснила, що їй було відомо, що ОСОБА_1 в період, який залишився до звільнення, намагався перевестися до УМВС м. Києва. Він написав рапорт на ім'я Іллічова М.О., який був погоджений безпосереднім керівником позивача ОСОБА_5, виїжджав до м. Києва, погодив рапорт про відрядження з керівництвом УМВС м. Києва. Але завершити всі ці дії, пов'язані з переводом не встиг, тому 30.05.2008 року він був звільнений з органів внутрішніх справ на підставі першого рапорту про звільнення за власним бажанням. Як пояснила ОСОБА_3, на момент надання погодженого рапорту з УМВС м. Києва, та запиту на документи, наказ про звільнення вже був підписаний начальником ГУМВС України в АРК. ОСОБА_3 також пояснила, що їй було відомо про наявність рапорту ОСОБА_1 про відрядження його до м. Києва для проходження служби, вона вважає, що ОСОБА_5, який являвся безпосереднім керівником ОСОБА_1 не мав повноважень його погоджувати, більш того, цей рапорт не мав ніякого значення, оскільки єдиною підставою для відрядження мав бути лише запит ГУМВС м. Києва про відрядження ОСОБА_1 для подальшого проходження служби. Всі інші рапорти та запити мали допоміжний характер, так як це не означало, що особа без будь-яких умов буде переведена до нового місця служби.
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка виконуючий обов'язки заступника начальника ГУМВС України в АРК ОСОБА_4 дав аналогічні свідчення, що і ОСОБА_3 та уточнив, що про відрядження ОСОБА_1 для проходження служби до ГУМВС м. Києва йому вже стало відомо після підписання наказу про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням. На момент підготовки документів та наказу йому не були надані документи про відрядження ОСОБА_1, тому він був законно звільнений за власним бажанням.
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка заступник начальника інспекції по особовому складу УКЗ ГУМВС України в АРК ОСОБА_5 підтвердив той факт, що 27.05.2008 року ОСОБА_1 за результатами службового розслідування подав рапорт про звільнення за власним бажанням. Свідок пояснив, що якщо б він такий рапорт не подав, він був би звільнений зі служби з неповажних причин. Але наступного дня 28.05.2008 року ОСОБА_1 написав та подав йому рапорт про відрядження до ГУМВС м. Києва для подальшого проходження служби. Свідок пояснив, що зазначений рапорт був ним погоджений, так як він є безпосереднім керівником ОСОБА_1 та позивач поїхав до м. Києва вирішувати питання про перевід. Після повернення з м. Києва ОСОБА_1 одразу передав йому погоджений рапорт про перевід та запит на особову справу. Всі документи були долучені до рапорту про звільнення та подані керівнику ГУМВС України, який на підставі всіх зазначених документів підписав наказ про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням. Свідок пояснив, що документи про перевід були не повністю оформлені позивачем, що також стало підставою, що підписаний був рапорт про звільнення, а не рапорт про відрядження.
Оцінюючи пояснення свідків ОСОБА_3,ОСОБА_4, ОСОБА_5, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що ОСОБА_1 після подання рапорту про звільнення за власним бажанням, наступного дня 28.05.2008 року змінив своє рішення про звільнення з органів внутрішніх справ та вирішив перевестися для подальшого проходження служби до ГУМВС м. Києва. Цей факт підтверджується поясненнями свідка ОСОБА_5, свідка ОСОБА_3, поясненнями самого ОСОБА_1 у судовому засіданні.
Цей факт також підтверджується матеріалами особової справи ОСОБА_1, яка була досліджена судом, в якій знаходився рапорт ОСОБА_1 про його відрядження для проходження служби до ГУМВС м.Києва.
Згідно зазначеного рапорту, який був складений 28.05.2008 року, він був погоджений з безпосереднім керівником позивача ОСОБА_5 також 28.05.2008 року, тобто до підписання наказу про звільнення. Проти цього факту не заперечували ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_3
Той факт, що ОСОБА_1 змінив своє рішення про звільнення за власним бажанням підтверджується також і подальшими діями ОСОБА_1, який 28.05.2008 року виїхав до м.Києва, погодив свій перевід до ГУМВС м.Києва, що підтверджується його рапортом від 29.05.2008 року, отримав запит на вивчення особової справи. Після чого дані документи 30.08.05 були надані керівництву ГУ МВС України в АРК.
Всі зазначені докази у сукупності підтверджують, що ОСОБА_1 не мав бажання бути звільненим з органів внутрішніх справ, він вирішив перевестися для подальшого проходження служби до ГУМВС м. Києва.
Суд також враховує, що всі рапорти підписуються за командою. Як пояснив представник відповідача це означає, що рапорт підписується всіма керівниками особи за черговістю. Отже, ОСОБА_1 подав свій рапорт на підписання за командою своєму безпосередньому керівнику ОСОБА_5, який його погодив, зазначений рапорт залишився у ОСОБА_5, який був зобов'язаний погоджувати його з іншими керівниками за командою. Той факт, що ОСОБА_5 не довів до відома вищого керівництва ГУМВС України в АРК про бажання ОСОБА_1 відрядитися до ГУМВС м.Києва не може бути визнано судом як законна підстава звільнення відповідача взагалі з органів внутрішніх справ за власним бажанням.
У судовому засіданні доводи позивача, що він відкликав рапорт про звільнення, подавши окремий рапорт ОСОБА_5 не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні.
Проти цього факту заперечували всі допитані свідки, такий рапорт був відсутній в матеріалах особової справи. Відповідно до листа виконуючого обов'язки начальника Управління документального забезпечення та режиму Головного управління МВС України в АР Крим МВС України Гнєвко О.В. від 12.09.2008 року № 7/1993 рапорт інспектора інспекції по особовому складу управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в АРК майора міліції ОСОБА_1 з 25.05.208 року по 12.09.2008 року до Управління документального забезпечення та режиму Головного управління не надходив.
Отже, суд зазначає, що доводи позивача та його представника щодо подання рапорту про відзив попереднього рапорту від 27 травня 2008 року до в.о. начальника ГУМВС України в АР Крим Іллічова М.О. про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням не знайшли свого підтвердження.
Таким чином, судом не встановлено жодного доказу, який би підтвердив факт відкликання ОСОБА_1 рапорту про звільнення за власним бажанням.
Але суд вважає, що саме подання рапорту про відрядження для подальшого проходження служби та вчинення майже всіх необхідних дій для реалізації такого наміру позивачем, безумовно, свідчить про те, що він змінив своє бажання бути звільненим, що виключає здійснення такого звільнення на підстав п. «ж» ст.61 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за власним бажанням).
У судовому засіданні були надані суперечливі свідчення стосовно факту, що на момент підписання наказу 30.05.2008 року в матеріалах справи вже були документи на відрядження ОСОБА_1. Свідок ОСОБА_5 стверджував, що такі документи знаходилися в особовій справі, свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проти цього факту заперечували.
Але суд вважає, що для вирішення справи необхідно встановити лише факт, чи відомо було відповідачу про зміну позивачем рішення бути звільненим за власним бажанням та у подальшому проходити службу в органах внутрішніх справ.
Як вже зазначалося, цей факт встановлений судом та підтверджується рапортом ОСОБА_1, який знаходиться в матеріалах особової справи, яка була надана суду відповідачем.
Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача в тій частині, що начальник ГУМВС України в АРК міг не погоджувати рапорт про переведення ОСОБА_1, тому його звільнення за власним бажанням є обґрунтованим.
Суд вважає, що бажання особи бути звільненою, тобто припинити тривалі стійки зв'язки зі службою, має бути виваженим, вільним та, як зазначено в п. «ж» ст.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України може бути реалізоване при наявності поважних причин. В цьому випадку таке бажання поєднує зовнішнє волевиявлення з внутрішньою волею особи. Якщо особа відмовилася від звільнення, вирішила у подальшому проходити службу, то відповідач зобов'язаний вже приймати рішення з нових виникнених підстав - погоджувати відрядження, звільнити з інших підстав.
Залишення всіх цих обставин та фактів поза увагою відповідача призвело до прийняття протиправного наказу про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням при відсутності такого.
Суд не приймає доводи представника відповідача в тій частині, що вже після звільнення ОСОБА_1 отримав трудову книжку, розрахунок та виконав всі інші дії, пов'язані зі звільненням.
Той факт, що ОСОБА_1 не погодився з рішенням про його звільнення підтверджує факт своєчасного звернення до суду за захистом своїх прав. В цьому випадку закон не вимагає від позивача на підтвердження незаконного звільнення відмовлятися від отримання трудової книжки та розрахунку.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про міліцію» працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Відповідно до п.11 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ приймають Присягу відповідно до законодавства. Прямі начальники зобов'язані дбати про безпечні умови служби підлеглих, надавати їм реальні можливості для службового, культурного й морального зростання, створювати належні умови для побуту і відпочинку. При цьому має враховуватися думка колективу органу внутрішніх справ, забезпечуватися гласність і соціальна справедливість.
Отже, судом встановлено що спеціальними законами та нормативними актами встановлені гарантії діяльності працівників міліції, які повинні неухильно виконуватися під час під час проходження публічної служби та звільнення з неї.
Тому, приймаючи до уваги, що суд прийшов до висновку, що наказ № 163 о/с від 30.05.2008 року, яким ОСОБА_1 було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ по п. «ж» ст.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (з власного бажання), являється протиправним, права позивача підлягають судовому захисту та позовні вимоги в частині скасування зазначеного наказу підлягають задоволенню
Судом встановлено, що відносини публічної служби є предметом адміністративного права. Підстави виникнення, проходження, припинення служби визначені законодавством, а не трудовою угодою, і тому спори за участю публічних службовців повинні розглядатись за нормами спеціальних законів.
Суд звертає увагу позивача на те, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Положенням "Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.91 року № 114, в даному випадку суд не може керуватися нормами Кодексу законів про працю щодо звільнення позивача, на які посилався представник позивача у судовому засіданні, у зв'язку з тим що на ці публічні правовідносини, які регулюються спеціальними законами, норми Кодексу законів про працю не розповсюджуються.
Суд зазначає, що відповідно до п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відновлення його на посаді інспектора інспекції по особовому складу управління кадрового забезпечення ГУМВС України в АРК також підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Під час судового засідання, яке відбулось 15.09.2008 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 20.09.2008 року.
Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Позовні вимоги задовольнити.
2.Визнати наказ виконуючого обов'язки начальника ГУ МВС України в АРК Іллічова Миколи Олександровича від 30 травня 2008 року № 163 о/с, яким ОСОБА_1 було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ по п. «ж» ст.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (з власного бажання), протиправним та скасувати.
3.Відновити ОСОБА_1 на посаді інспектора інспекції по особовому складу управління кадрового забезпечення ГУМВС України в АРК.
4.Стягнути на користь позивача ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3 гривень 40 копійок.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складання її у повному обсязі, у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої, протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Окружного
адміністративного суду
Автономної Республіки Крим Трещова О.Р.