Справа № 1325/380/12 Головуючий у 1 інстанції: Федитник І.Д.
Провадження № 22-ц/783/2181/13 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
Категорія: 41
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Зверхановської Л.Д.
суддів: Шеремети Н.О., Цяцяка Р.П.
при секретарі: Служала А.Ю.
з участю: представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 06 грудня 2012 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням Турківського районного суду Львівської області від 06 грудня 2012 року задоволено частково позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, вселення в житло і відшкодування моральної шкоди.
Зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не чинити перешкод ОСОБА_4 в користуванні житловим будинком, що знаходиться в АДРЕСА_1 та вселено його в даний житловий будинок.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 800 грн. та витрати по наданню юридичної допомоги в розмірі 300 грн., а всього разом 1100 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 800 грн. та витрати по наданню юридичної допомоги в розмірі 300 грн., а всього разом 1100 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 160 грн. 95 коп. із кожного.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_2.
В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, оскільки судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено в ході розгляду справи обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та допущено невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що висновки суду про чинення ОСОБА_4 перешкод у користуванні житловим будинку є такими, що не відповідають обставинам справи, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження своїх вимог. Покликається на те, що відповідно до рішення суду від 04.05.2011 року позивач вселений у житловий будинок, однак сам постійно проживає разом з дружиною ОСОБА_6 в будинку АДРЕСА_1 Звертає увагу суду, що відповідями Турківського РВ ГУ МВСУ у Л/о встановлено лише відсутність складу будь-якого злочину у діях ОСОБА_5, але вони не містять підтвердження про чинення позивачу перешкод у користування житловим будинком.
Крім цього зазначає, що при винесенні оскаржуваного рішення, районним судом не встановлено факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, критерії оцінки моральної шкоди.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не у повній мірі відповідає даним вимогам.
Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.
Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.
Скориставшись своїм правом, ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, вселення і відшкодування моральної шкоди
Районним судом встановлено, що позивач є власником житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвам про право власності на житловий будинок від 11.12.2009 року, виданого Завадівською сільською радою Турківського району Львівської області.
Задовольняючи частково позов, районний суд виходив з того, що після виконання рішення Турківського районного суду Львівської області від 04.05.2011 року по вселенню позивача у його житловий будинок, починаючи з червня 2011 року по даний час відповідачі чинять різні перешкоди і не допускають позивача проживати у житловому будинку, чим порушують право власника використовувати своє помешкання для власного проживання, внаслідок чого порушено нормальний ритм життя, він переніс хвилювання, неодноразово змушений був звертатися з заявами до міліції та суду, а тому кожен з відповідачів зобов'язаний відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 800 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції не у повній мірі.
Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до закону №475/97-ВР від 17.07.97 року « Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь - які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь - яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,372 ЦК).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім»ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК члени сім»ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку.
Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_4 неодноразово протягом 2010-2012 років звертався в Турківський РВ УМВС у Львівській області з приводу конфлікту, що виникав між ним та відповідачами з приводу користування належним йому на праві приватної власності житловим будинком.
А тому колегія суддів вважає вірним висновок районного суду про підставність позовних вимог ОСОБА_4 у частині усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення в житло.
Твердження апелянта про те, що позивачу не чиняться перешкоди у користуванні спірним житловим будинком, є неспроможними.
Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку про підставність доводів апелянта щодо необґрунтованого стягнення з відповідача в користь позивача моральної шкоди.
Згідно із ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності( в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно роз'яснень, викладених у п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди " № 4 від 31.03.1995 року (із змінами та доповненнями), у позовній заяві про відшкодування моральної(немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Доказами в розумінні ст.57 ЦПК України є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ч.1 ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58, 59 ЦПК про належність і допустимість доказів. Зокрема статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказом у справі є пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків. Тому пояснення зазначених осіб, отримані не за процедурою допиту свідків ( стаття 184 ЦПК), не можуть використовуватись як засіб доказування.
Позивач судом в якості свідка не допитувався, а тому його пояснення як сторони по справі щодо заподіяння йому моральної шкоди та її розміру не є належним доказом.
Колегія суддів вважає, що суд не дав належної оцінки доказам у справі, так як оцінюючи зібрані по справі докази, не дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та не дав їм належної оцінки, а також неправильно застосував норми матеріального права.
А тому, відповідно до положень ст.309 ЦПК України дане судове рішення у частині стягнення моральної шкоди слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї частини позовних вимог ОСОБА_4
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Турківського районного суду Львівської області від 06 грудня 2012 року у частині стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди.
Зменшити розмір судового збору, який підлягає стягненню з кожного з відповідачів, із 160 грн. 95 коп. до 107,3 грн. із кожного.
У решті рішення Турківського районного суду Львівської області від 06 грудня 2012 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: