донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

26.03.2013 р. справа №1пн/5014/3183/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівРадіонової О.О. Азарової З.П., Зубченко І.В.

секретаря Федорової Ю.І.

від позивача:ОСОБА_5, представник за дов. від 02.12.2010р.

від відповідача:Ключнікова С.І., представник за дов. від 26.07.2012р. б/н

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м. Луганськ

на рішення господарського суду Луганської області

від15.01.2013 року

у справі№ 1пн/5014/3183/2012 (суддя Зюбанова Н.М.)

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м. Луганськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськвода", м. Луганськ

провизнання відсутнім права

ВСТАНОВИВ:

12.12.2012 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_7 м.Луганськ звернулася до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськвода" м. Луганськ про визнання відсутнім у відповідача права вимагати від позивачки сплати 29586 грн. 48 коп. за груп-рахунком від 05.12.12 серії АБ № 1099/19 за послуги водопостачання та водовідведення (а.с.2-3).

Рішенням господарського суду Луганської області від 15.01.2013 р. у задоволенні позову відмовлено (а.с. 47-48).

Судове рішення мотивоване тим, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає встановленим законом та договором № 1099/2 від 01.08.2008р. способам захисту порушеного права, що є підставою для відмови у позові.

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_7 м.Луганськ звернувся із апеляційною скаргою, в якій зазначив, що з прийнятим рішенням не згоден, просив скасувати рішення господарського суду Луганської області від 15.01.2013р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (а.с. 58-60).

Так, в апеляційній скарзі апелянт вважає, що суд першої інстанції невірно застосував положення ст.ст.15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та дійшов хибного висновку, що позивач невірно обрав спосіб захисту своїх прав.

Крім того, скаржник стверджує, що суд першої інстанції не дослідив всі обставини та не надав їм належної оцінки.

Зокрема, в апеляційній скарзі вказано, що для нарахування суми 29586 грн. 48 коп. за груп-рахунком від 05.12.12 серії АБ № 1099/19 за послуги водопостачання та водовідведення у відповідача не було жодних підстав, проте суд першої інстанції це не досліджував, помилково посилаючись на те, що це повинно досліджуватись під час розгляду справи про стягнення боргу з позивача.

22.02.2013р. через канцелярію Донецького апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від 19.02.2013р. № 20/408, в якому відповідач просив відмовити у задоволені апеляційної скарги, а рішення суду вважав таким, що є обґрунтованим та законним, який судом розглянуто, прийнято до уваги та залучено до матеріалів справи.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення господарського суду у даній справі, а апеляційну скаргу без задоволення, підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 5 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визначається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини справи і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються двосторонніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с. 7).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськвода» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 35554719 (а.с.34).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.08 між ТОВ "Луганськвода" в особі відокремленого підрозділу "Луганське управління ТОВ "Луганськвода" (за договором - постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, м. Луганськ (за договором - споживач) було укладено договір на послуги з водопостачання та водовідведення № 1099/2 (а.с. 8-11).

За умовами укладеного договору постачальник прийняв на себе зобов'язання постачати споживачу питну воду та приймати від нього стічні води, а споживач - своєчасно оплачувати надані послуги (п. 1.1 договору).

05.12.2012р. відповідач провів комісійну перевірку водомірного вузлу споживача, за результатами якої було складено акт № 5/12 від 05.12.12 (а.с.25).

У даному акті зазначено, що перед водомірним вузлом є рівнозначний трійник (урізка перед водоміром), який замасковано під пластиковими панелями та входить в бетонну підлогу приміщення. Абонент від підпису акту відмовився.

На підставі даного акту, відповідачем було виставлено до сплати груп-рахунок АБ № 1099/19 за грудень 2012 року на суму 29586 грн. 48 коп.(а.с. 26).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 вважає, що відсутні підстави для нарахування боргу у сумі 29586 грн. 48 коп., у зв'язку з чим заявлено даний позов.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно з ч.1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 4-1 ГПК України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Реалізуючі передбачене ст.55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи даний спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

З матеріалів справи вбачається, що вимогою позивача є визнання відсутнім у відповідача права вимагати від позивача сплати суми у розмірі 29586 грн. 48 коп., яка була нарахована відповідачем при здійсненні перевірки позивача.

Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Вимога позивача про відсутність у відповідача права вимагати сплату боргу за своєю правовою природою є вимогою про встановлення факту відсутності такого при існуванні договірних відносин між сторонами.

Крім того, позивачем не доведено, що проведена ТОВ «Луганськвода» перевірка є протиправною.

Також, скаржник не довів, яким чином його права або законні інтереси за договором або за законом порушені відповідачем на момент звернення до суду з даним позовом, адже метою судового процесу є саме захист порушених та оспорюваних прав та інтересів особи.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що обґрунтованість та правомірність нарахування боргу за груп-рахунком АБ № 1099/19 на суму 29586,48 грн. у зв»язку з наявністю врізки, встановлення чи є це порушенням, потребує дослідження та з»ясування за іншим позовом постачальника води про стягнення даного боргу, а предмет позову не відповідає встановленим законом та договором № 1099/2 від 01.08.2008р. способам захисту порушеного права.

Стосовно доводів апелянта щодо порушення судом норм процесуального права, які закріплені в ст.ст. 22, 86, 87 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам у справі за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання відповідно до приписів ст. 77 ГПК України.

Згідно пункту 2.6.15. Інструкції з діловодства в господарських судах України (затверджена наказом Державної судової адміністрації України №28 від 20 лютого 2013 року) (зі змінами та доповненнями) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив.

Зазначене є підтвердженням розсилання процесуальних документів сторонам по справі.

На оригіналах процесуальних документів, що знаходяться у справі, на звороті у лівому нижньому куті проставлено відповідний штамп суду з відміткою про відправку копії ухвали про порушення провадження по справі та призначення справи до розгляду від 12.12.2012 року (а.с.1) та копії ухвали про відкладення розгляду справи від 24.12.2012 року (а.с.39), які були надіслані судом у встановлений законом строк на адресу позивача, що вказана в позовній заяві та зазначена в свідоцтві про державну реєстрацію, що підтверджено конвертами, які були повернуті органами поштового зв'язку до суду першої інстанції з позначкою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 50,13).

Таким чином, судом першої інстанції були дотримані норми процесуального закону щодо належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи.

Судова колегія відхиляє заявлене у судовому засіданні клопотання представника позивача про призначення судової експертизи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 41 ГПК України для роз»яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Дане клопотання у суді першої інстанції не заявлялося і представник позивача не обгрунтував неможливість його подання суду. Виходячи з предмету спору у даній справі, та питання, яке запропонував представник позивача на розгляд експерту щодо відповідності будівельних робіт з проведення водопроводу до встановленого водолічильника технічним умовам та вимогам нормативно-правових актів, що не стосується заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що при вирішенні даного господарського спору спеціальні знання експерта не потрібні, тому дане клопотання є безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до довільного розуміння скаржником норм права, в зв»язку з чим Донецький апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду Луганської області від 15.01.2013 року.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 15.01.2013р. у справі № 1пн/5014/3183/2012 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 15.01.2013р. у справі № 1пн/5014/3183/2012 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді З.П.Азарова

І.В.Зубченко

Надр.5 прим:1 -у справу; 1-позивачу; 1 -відповідачу; 1 -ДАГС; 1-ГС Луганської обл.