21.02.2013 Єдиний унікальний номер 2-5287/11

Провадження № 2/205/445/13р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2013 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6, про визнання заповіту недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6, про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько, ОСОБА_7, і після його смерті відкрилась спадщина, яка складається в тому числі і із квартири АДРЕСА_1. Спірна квартира належала померлому, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_6 і позивачу по даній справі, ОСОБА_1, на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 15.01.2001 року, виданого Виконкомом міської ради народних депутатів м. Дніпропетровська, згідно розпорядження № 6/33-2001 від 15.01.2001 року, та зареєстрованого в КП «ДМБТІ» за реєстровим № 528п-1768-385. Далі, позивач зазначає, що 06.08.2003 року Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 був посвідчений заповіт ОСОБА_7, яким він заповідає все своє майно ОСОБА_2. Однак, позивач вважає, що даний заповіт являється недійсним, оскільки її батько на протязі майже всього свого життя зловживав спиртними напоями, тому на момент посвідчення заповіту він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. У зв'язку з чим, позивач просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, який був складений на ім'я невстановленої особи ОСОБА_2 за № ВАМ 902745 від 06.08.2003 року, зареєстрований за № 4316, посвідчений Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4

До початку розгляду справи по суті, позивач змінив підстави позову, зокрема просив визнати заповіт недійсним з підстав нікчемності такого заповіту (ст. 220 ЦК України), оскільки такий заповіт був посвідчений з порушенням вимог ст.ст. 43, 45, 47 Закону України «Про нотаріат», окрім цього приватним нотаріусом при посвідчені такого заповіту не встановлено власників нерухомого майна, квартири за адресою: АДРЕСА_1, відносно якого були вчинені нотаріальні дії, та не було отримано дозвіл органу опіки та піклування на укладання такого заповіту.

В судове засідання, призначене для розгляду справи по суті, позивач (її представник) не з'явилися, надіслали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, просили позов задовольнити по мотивам, що викладені в уточненій позовній заяві.

Відповідач-1 - ОСОБА_2, в судове засідання не з'явився, письмово просив справу розглядати у його відсутність, позовні вимоги визнає.

Відповідач-2- Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, в судове засідання не з'явився, письмово просив справу розглядати у його відсутність та винести рішення відповідно до чинного законодавства.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явився, надали суду письмову заяву з клопотанням про розгляд справи у відсутності їх представника, та винести рішення відповідно до діючого законодавства.

Третя особа що не заявляє самостійних вимог на предмет спору -ОСОБА_6 у судове засідання не з'вився, надав суду письмову заяву з клопотанням про розгляд справи у його відсутності, та просив позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

Суд, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дослідивши матеріали справи, доходить висновку, що визнання позову відповідачем суперечить закону, а в задоволені позову слід відмовити з огляду на наступне.

Так, судом встановлені наступні обставини справи та визнані відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, про що в Книзі реєстрації смерті Відділом реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 12 травня 2011 року зроблено відповідний актовий запис за № 2314 (а.с.15).

Як вбачається із матеріалів справи, за життя ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, склав заповіт 06 серпня 2003 року, посвідчений Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що на день смерті буде йому належати та на що матиме право за законом, заповідав ОСОБА_2 (а.с. 57).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з наступного.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на спадкування пред'явлення позову про визнання заповіту недійсним, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

В обґрунтування підстав позову, позивач зазначає, що заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів, та посилається на норми ст. 220 ЦК України, відповідно до змісту якої правочин (договір), у разі не додержання норм Закону України «Про нотаріат» є нікчемним.

Обравши способом захисту пред'явлення позову про визнання заповіту недійсним з огляду на порушення порядку його посвідчення, позивачем не враховано те, що відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із ч. 1 ст. 1257 ЦК України є нікчемним, тому на підставі ст. 215 ЦК України визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Отже, пред'явлення вимог про визнання недійсним заповіту з підстав, з якими закон пов'язує нікчемність правочину, взагалі не може вважатись належним способом захисту, а тому такі вимоги задоволенню не підлягають.

Окрім цього, суд зазначає, що порушення форми та порядку посвідчення заповітів являють собою неврахування будь-яких імперативних вимог закону, підзаконних актів щодо складання заповіту (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання, тощо). Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України. Зокрема, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; має бути особисто підписаний заповідачем, а якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу; заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251, 1252 цього Кодексу.

Оглядом спірного заповіту встановлено, що вказані вимоги чинного законодавства при його посвідченні Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 були дотримані. Суд не може погодитись із доводами позивача щодо не встановлення під час посвідчення приватним нотаріусом особи ОСОБА_7, оскільки на підтвердження таких обставин суду не надано жодного належного чи допустимого доказу, безпосередньо відповідач (ПН ОСОБА_4.) таку обставину не визнав, сам заповіт містить застереження щодо того, що особу заповідача встановлено, його дієздатність перевірено, заповіт підписаний ним у присутності приватного нотаріуса, в заповіті містяться ідентифікуючи ознаки особи заповідача, зокрема його повні, прізвище ім'я по-батькові, місце проживання та місяць і рік народження, що повністю відповідає вимогам ст. 47 Закону України «Про нотаріат». Внесення до тексту заповіту відомостей щодо документу, за яким встановлено особу заповідача або особи, на ім'я якої складено заповіт, чинним на час посвідчення такого заповіту законодавством не вимагалось.

Суд також зауважує, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 1257 ЦУ України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, виключно у випадку якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Тобто, за змістом частини 2 ст. 1257 ЦУ України до оспорюваних заповітів належать ті, які визнаються недійсними за судовим рішенням на підставі встановлення того факту, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

В даному випадку змінивши підставу позову, позивач не посилається на такі підстави позовних вимог, як відсутність вільного волевиявлення заповідача, яке б відповідало його внутрішній волі.

Оскільки суд відповідно до визначеного статтею 11 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства розглядає справи в межах заявлених вимог, він (суд) не має процесуальних підстав виходити за межі позовних вимог, та розглядати позов із підстав, які не були заявлені.

Також обставини, покладені в обґрунтування підстави первісного позову, щодо того, що на протязі майже всього свого життя заповідач зловживав спиртними напоями, тому на момент посвідчення заповіту він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, не були підтверджені жодним належним чи допустимим доказом по справі. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 16 Постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 та в п. 18 Постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7 для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу (в даному випадку посмертну судово-психіатричну експертизу) за клопотанням хоча б однієї зі сторін. В даному випадку, клопотань про призначення посмертної експертизи жодною із сторін не заявлялось, позивач змінив підставу первісного позову, а тому взагалі не має жодних підстав вважати, що заповідач не міг керувати власними діями та не усвідомлював їх значення на момент складання заповіту, або вважати, що нотаріусом на справді не була перевірена дієздатність заповідача.

Не може суд погодитись і з доводами позивача, як підстави для визнання спірного заповіту недійсним, щодо того, що при посвідчені такого заповіту приватний нотаріус ОСОБА_4 не встановив власників нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 відносно якого були вчинені нотаріальні дії, належність такого майна заповідачу, та не було отримано дозвіл органу опіки та піклування на укладання такого заповіту, з огляду на наступне.

Так, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК України). Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст.1223 ЦК України).

Оглядом спірного заповіту встановлено, що такий заповіт містить розпорядження заповідача не стосовно конкретного нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 а стосовно всього майна заповідача, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі те, що йому буде належати на день смерті і на що за законом він матиме право.

Суд зауважує, що відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті. З аналізу наведених норм матеріального закону вбачається, що склад спадщини визначається на момент відкриття спадщини, який пов'язується законодавцем із смертю заповідача чи оголошення його померлим (ст. 1220 ЦК України). Таким чином, на момент посвідчення заповіту, у особи, що його посвідчувала, не було підстав визначити склад спадщини, у тому числі робити юридичні висновки щодо включення, чи не включення, до складу такої спадщини названого конкретно визначеного нерухомого майна у вигляді квартири АДРЕСА_1, та встановлювати наявні обмеження на відчуження такого нерухомого майна.

За вказаних вимог матеріального закону та фактичних обставин справи, суд не вбачає підстав для визнання заповіту ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, який був складений на ім'я ОСОБА_2 за № ВАМ 902745 від 06.08.2003 року, зареєстрований за № 4316, посвідчений Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, недійсним, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на законі, у зв'язку з чим і не має юридичного значення для вирішення спору визнання відповідачем позову, оскільки зміст такої заяви суперечить вищеназваним вимогам законодавства.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 16, 203, 207, 220, 1216, 1218, 1220, 1223, 1233, 1247, 1251, 1252, 1257 ЦК України, ст.ст. 43, 45, 47 Закону України «Про нотаріат», Пленумом Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» ст.ст. 3, 5, 15, 8, 10, 11, 57, 60, 88, 169, 209, 212- 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6, про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду складено в повному обсязі у нарадчій кімнаті.

Суддя: Мовчан Д.В.