АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 березня 2013 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Яремка В. В.
суддів: Галичанського А.Д., Перепелюк І.Б.
секретар Балацька-Геряк О.П.
з участю заявниці ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника заінтересованої особи - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області, про встановлення факту постійного проживання на території України за апеляційною скаргою Управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області на рішення Кіцманського районного суду від 7 грудня 2012 року,
встановила:
У листопаді 2012 року ОСОБА_1, заінтересована особа - Управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області (далі - Управління), звернулася в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України.
Зазначала, що з 29 серпня 1980 року вона разом зі своєю сім'єю проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1.
З 1987 по 1997 роки ОСОБА_1 постійно проживала по АДРЕСА_2.
Посилаючись на те, що станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала у м. Чернівці, просила встановити вказаний факт, що необхідно їй для отримання паспорта громадянина України.
Рішенням Кіцманського районного суду від 7 грудня 2012 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
В апеляційній скарзі Управління просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.
Посилається на неповне з'ясування обставин справи, недоведення обставин справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з її обґрунтованості.
Такий висновок суду по суті є правильним.
Судом установлено, що ОСОБА_1 є громадянкою колишнього СРСР.
За станом на 24 серпня 1991 року ОСОБА_1 постійно проживала на території України.
Указані обставини частково підтверджуються матеріалами справи - довідками управління освіти Чернівецької міської ради від 20 листопада 2012 року (а. с. 33), міської поліклініки №2 від 6 грудня 2012 року (а. с. 34), даними адресного бюро м. Чернівці від 21 липня 2004 року (а. с. 35), довідкою від 3 серпня 2004 року (а. с. 36) та актом від 24 квітня 2012 року (а. с. 37), складеними ПП «Регіон центр» .
Довідка ПП «Регіон центр» від 18 жовтня 2012 року №917 (а. с. 32) щодо відсутності відомостей про реєстрацію ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 не спростовує всі вищезазначені докази, оскільки предметом доведення є не місце реєстрації заявниці, а її місце постійного проживання..
В суді апеляційної інстанції факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України ствердили свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
Свідкам ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 добре відомі обставини проживання заявниці в Чернівцях, оскільки вони були її сусідами, постійно з нею спілкувалися.
З їх показань вбачається, що ОСОБА_1 з 1989 по 1997 роки постійно з сім'єю проживала у найманій квартирі по АДРЕСА_2, за межі України не виїжджала.
Встановлено також, що чоловік заявниці ОСОБА_8, донька ОСОБА_4 є громадянами України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
Згідно з п. 8 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, для встановлення належності до громадянства України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає до відповідного управління Міністерства внутрішніх справ документи згідно з переліком, зазначеним у п. 8 цього Порядку, зокрема рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених Законом України «Про громадянство України», для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року для встановлення громадянства України.
У зв'язку з цим доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду першої інстанцйії є необґрунтованими.
Управління посилається на наявність у паспорті заявниці зразка 1974 року як громадянки колишнього СРСР відмітки про постійну прописку станом на 1991 рік у м. Єревані Вірменської РСР, що на думку апелянта свідчить про її постійне місце проживання саме у м. Єревані та неможливість за таких обставин встановлення факту постійного проживання на території України.
Апелянтом також наводиться зміст норм Положення про паспортну систему в СРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 677 від 28 серпня 1974 року, згідно яких громадяни, які змінюють місце проживання, а також які вибувають на тимчасове проживання на строк більше півтора місяці, зобов'язані виписатися перед вибуттям, чого, на думку апелянта, заявницею не було зроблено.
Проте, законність прописки ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року та дотримання чи недотримання правил прописки не є предметом розгляду даної справи.
Предметом з'ясування у даній справі є встановлення факту постійного проживання заявниці на території України.
Наявність у ОСОБА_1 станом на 1991 рік прописки у м. Єревані не свідчить, що її постійним місцем проживання було саме м. Єреван Вірменської РСР, а наявними у справі доказами підтверджено, що ОСОБА_1 безперервно з 1989 по 1997 роки проживала з сім'єю у м. Чернівці по вул. 28 Червня, 13/4, тобто, що станом на 24 серпня 1991 року це було її постійним, а не тимчасовим місцем проживання.
Апелянтом не взято до уваги, що постанови Уряду СРСР з питань прописки громадян визнані такими, що втратили чинність згідно з постановою Ради Міністрів СРСР «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Уряду СРСР з питань прописки громадян» від 8 вересня 1990 року № 907 та висновками Комітету конституційного нагляду СРСР від 26 жовтня 1990 року, від 11 жовтня 1991 року.
Таким чином, лише наявність прописки заявниці у м. Єревані станом на 1991 рік сама по собі не може бути підставою для відмови у встановленні факту постійного проживання на території України для цілей, визначених Законом України «Про громадянство України».
Апелянт посилається на порушення заявницею Закону України «Про правовий статус іноземців», який набрав чинності 4 лютого 1994 року та на інші нормативні акти, які прийнято пізніше.
Однак, ці нормативні акти не були чинними на час, з яким закон пов'язує можливість встановлення факту постійного проживання в Україні. У справі відсутні дані про те, що заявниця є громадянкою іншої держави.
Встановлено також, що у позасудовому порядку заявниця не може підтвердити факт постійного проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року, що стверджується результатами її звернення до Управління (а.с.20-21).
Наведене свідчить, що рішення суду першої інстанції ухвалено на підставі повно з'ясованих обставин, з додержанням норм матеріального та процесуального права, є по суті правильним, а доводи апеляційної скарги не дають підстави для його скасування.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу Управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області відхилити.
Рішення Кіцманського районного суду від 7 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: