ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський  суд  України  в  складі  колегії  суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства закритого типу "Вібропрес" на рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2008 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2008 р. в справі № 8/41 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ковчег-АС" до акціонерного товариства закритого типу "Вібропрес" про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Позивач –товариство з обмеженою відповідальністю "Ковчег-АС" у лютому 2008 року звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача –акціонерного товариства закритого типу "Вібропрес" про стягнення 50182,44 грн., перерахованого авансу та непоставленого товару, інфляційних збитків у сумі 7571,22 грн., пені у сумі 4801,46 грн., 3% річних у сумі 1171,38 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.04.2008 р. (суддя Катрич В.С.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 50182,44 грн. основного боргу з підстав правомірності та обґрунтованості позовних вимог в цій частині, в іншій частині позову відмовлено у зв’язку з відсутністю правових підстав для його задоволення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2008 р. (судді: Кондес Л.О. –головуючий, Куровський С.В., Михайльська Ю.Б.) рішення залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що рішення прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, та правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

В обґрунтування касаційних вимог скаржник посилається на неповне з'ясування судом апеляційної інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на те, що сторонами не  був  передбачений строк поставки товару, а вимог щодо поставки його  не надходило.

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Шульгою О.Ф. від 09.09.2008 р. призначена колегія суддів у складі: Бернацької Ж.О. (головуюча), Грека Б.М., Остапенка М.І.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами обох інстанцій встановлено, що за усною домовленістю акціонерне товариство закритого типу “Вібропрес" зобов'язується продати товариству з обмеженою відповідальністю “Ковчег-АС" 110 т бетону та надати автотранспортні послуги, а товариство з обмеженою відповідальністю “Ковчег-АС" зобов'язується прийняти та оплатити  товар на суму 37 583,7 грн. та автотранспортні послуги на суму 4235 грн. Загальна сума договору складає 50182,44 грн.

Усна угода між сторонами, згідно статті 11 Цивільного кодексу України,  стала підставою виникнення  цивільних прав та обов'язків.

           Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України  правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частин 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись в усній або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом або договором. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

           Відповідно до частини  2 статті 509  Цивільного кодексу  України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Між сторонами існували правовідносини, які за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів ( частина 2 статті 206 Цивільного кодексу України).

Позивач виконав зобов'язання належним чином, перерахувавши за рахунком-фактури відповідача № СФ-1009 від 30.03.2007 р., кошти в сумі 50182,44 грн., про що йому видана податкова накладна за № 1390 від 30.03.2007 р.

Надходження від позивача на рахунок відповідача коштів у розмірі 50182,44 грн. підтверджується банківською випискою від 30.03.2007 р.

Судами обох інстанцій  встановлено, що позивач у листі вих. № 51 від 22.11.2007 р. просив відповідача повернути сплачені кошти, а також з листа вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією повернути кошти або поставити товар.

Проте відповідач не надав суду доказів того, що протягом 10 місяців після перерахування позивачем на його рахунок коштів, він у відповідності до вимог статті 662 Цивільного кодексу України намагався передати спірний товар позивачу.

           Відповідно до частини 1 статті 665 Цивільного кодексу України  у разі відмови продавця передати товар покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажу.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Прострочення відповідачем виконання зобов'язання по поставці товару позивачу призвело до втрати інтересу для позивача, тому він відмовляється від прийняття виконання і вимагає повернення коштів у сумі 50 182,44 грн. та відшкодування збитків.

Нормою частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Станом на день подання позову, відповідач товар позивачу не поставив, кошти у сумі 50182,44 грн. не повернув.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку щодо задоволення позовних вимог у частині стягнення перерахованого авансу.

Суди обох інстанцій також дійшли правильного висновку щодо необхідності відмовити в задоволенні позовних вимог у частині стягнення річних інфляційних збитків, оскільки частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено стягнення річних та інфляційних збитків за прострочення виконання грошового зобов'язання, в той час коли обов’язком відповідача була поставка товару та надання автопослуг, а не виконання грошового зобов'язання.

Вимоги щодо стягнення пені також не підлягають задоволенню, оскільки між сторонами договір не укладався, а нормами Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", на який посилається позивач як на підставу стягнення пені, передбачено, що вказаний закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а не поставку товару та надання автопослуги.

Доводи касаційної скарги  про  неповне з'ясування судом апеляційної інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального  та процесуального права свого підтвердження не знайшли.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних  висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, рішення господарського суду та постанова апеляційного господарського суду є законними і обґрунтованими, тому підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства закритого типу "Вібропрес" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2008 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2008 р. в справі № 8/41 залишити без змін.