Справа № 344/989/13- ц

Провадження № 2/344/2340/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

21 березня 2013 року                                м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої – судді: Польської М.В.

при секретарі c/з: ОСОБА_1,

за участю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про втрату права на користування житловим приміщенням квартирою №12 будинку №11 по вулиці 24 Серпня в місті Івано-Франківську, –

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_3 про втрату права користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .

У позовній заяві зазначено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1. З січня 2012 року відповідач, яка є колишньою дружиною сина ОСОБА_4, в квартирі не проживає, виїхавши добровільно з дочкою ОСОБА_5.

Позивач просив позов задовольнити. Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.

Відповідач в судове засідання не прибув і про причину своєї неявки суд не повідомив, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку, в тому числі і через газету «Галичина».

За письмової згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 224 ЦПК України.

Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі в судовому засіданні, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч.1 ст.224 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.5).

Згідно рішення Івано-Франківського міського суду від 30.07.2012 року було розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який був зареєстрований 30.05.2003 року (а.с.26).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач з дочкою ОСОБА_5 була прописана в квартиру АДРЕСА_1 22.08.2005р., згідно даних будинкової книги (а.с.6-7).

Отже встановлено, що відповідачка проживала з 22.08.2005 року у квартирі позивача, вселилася туди як член сім’ї на правах невістки, набула права користування житловим приміщенням та зареєструвала своє місце проживання в установленому законом порядку.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 ЦК).

Члени сім’ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону. Законом, на який зроблено посилання в частині першій статті 405 ЦК, не може бути ЖК УРСР. Застосування положень ЖК УРСР до цих відносин не виключається. Але переважно підлягають застосуванню норми глави 32 ЦК. Це зумовлено тим, що для регулювання відносин між власником житла та членами його сім’ї законодавець використав правову конструкцію (сервітут), яка раніше до цих відносин не застосовувалась. Тому хоча положення житлового законодавства і підлягають переважному застосуванню до житлових відносин на підставі статті 3 ЖК УРСР, до правовідносин із приводу сервітуту вони можуть застосовуватись лише за аналогією.

З урахуванням цього треба визнати, що стосовно права членів сім’ї власника помешкання на користування ним чинним є правило частини першої статті 405 ЦК, що передбачає визначення власником житлових приміщень, які мають право займати члени сім’ї. Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Оскільки інше не встановлено чинними законами, договором, заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, відсутність члена сім’ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що призводить до втрати членом сім’ї права користування помешканням.

Свідок ОСОБА_2 суду пояснив, що відповідачка з кінця 2011 року – січня 2012 року виїхала з квартири АДРЕСА_1, з цього часу вона не проживала в даній квартирі, пізніше шлюб між ними було розірвано за рішенням суду за її позовом.

Ч.3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

На підставі наведеного, відповідно до ст.405 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,60, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування АДРЕСА_2

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок 31214206700002, отримувач коштів УДКСУ в м. Івано-Франківську Івано-Франківської обл., код за ЄДРПОУ 37952250, банк отримувача ГУДКС України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) 836014, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ суду 02891693 - 114 грн. 70 коп. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянути за письмовою заявою відповідача протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя: Польська М.В.