КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.09.2008 № 15/130
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: Дем’яненко С.А., директор,
від відповідача: Топіга А.І., директор,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства “Юридична фірма “Дія”
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.08.2008
у справі № 15/130
за позовом Приватного підприємства “Юридична фірма “Дія”, м. Ніжин Чернігівської області, вул. Московська, 3а/2,
до Приватного підприємства “Ніжингазбуд”, м. Ніжин Чернігівської області, пров. Базовий, 1,
про визнання права власності
Суть рішення і скарги:
Приватне підприємство “Юридична фірма “Дія” (далі – ПП “ЮФ “Дія”, Позивач, заявник) звернулося в господарський суд Чернігівської області з позовом до Приватного підприємства “Ніжингазбуд”(далі – ПП “Ніжингазбуд”, Відповідач) про визнання права власності на асфальтове покриття площею 0,2 га, яке розташоване на земельній ділянці за адресою: м. Ніжин, пров. Базовий, 1.
Рішенням господарського суду Чернігівській області від 08.08.2008р. у справі №15/130 в задоволенні позову ПП “ЮФ “Дія” було відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 08.08.2008р. у справі № 15/130 та прийняти нове рішення, яким визнати за ПП “ЮФ “Дія” право власності на асфальтове покриття площею 0,2 га, що розташоване на земельній ділянці за адресою: м. Ніжин, пров. Базовий, 1, а понесені судові витрати покласти на Відповідача.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було неповно з”ясовано та досліджено всі обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 84 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) та ст. 392 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що є підставами для скасування такого судового рішення.
Відповідач надав суду свій письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення господарського суду Чернігівської області від 08.08.2007р. у даній справі є законним, об”єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив залишити це рішення без змін, а подану на нього Позивачем апеляційну скаргу – без задоволення.
Заслухавши пояснення сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд,
ВСТАНОВИВ:
Як вказувалось вище, ПП “ЮФ “Дія” звернулося в господарський суд Чернігівської області з позовом до ПП “Ніжингазбуд”, у якому просило визнати за ним право власності на асфальтове покриття площею 0,2 га, що розташоване на земельній ділянці в м. Ніжині Чернігівської області, пров. Базовий, 1 і рішенням господарського суду Чернігівській області від 08.08.2007р. у справі №15/130 в задоволенні даного позову було відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що Позивач не довів належним чином, що придбана ним у ПП ВКФ “Енергія Полісся” асфальтова площадка знаходиться саме на орендованій Відповідачем земельній ділянці і використовується останнім, чим порушуються його права.
У зв”язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі – ГК України), майнові зобов”язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно змісту статті 387 ЦК України власник має право витребувати тільки своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Тобто, спірне майно повинне належати позивачу на праві власності чи на іншому речовому праві і в такому випадку він має право витребувати це майно у незаконного володільця. При чому, останнім визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.
Статтею 392 ЦК України також передбачено, що власник майна може пред”явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
В даному випадку, як було правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до договору купівлі-продажу від 05.01.2004р. (далі – Договір), укладеного між приватним підприємством ВКФ “Енергія-Полісся” (Продавець) (далі – ПП ВКФ “Енергія Полісся”) та приватним підприємством “Юридична фірма “Дія” (Покупець), останнє придбало у власність майно, що знаходиться за адресою: пров. Базовий, 1 в м. Ніжині Чернігівської області, в тому числі – асфальтове покриття загальною площею 0,2 га. (п.п.5 п. 1.1. Договору).
При чому, як зазначено в п. 1.4. Договору, право власності на вказане в п. 1.1. Договору майно переходить до Покупця з моменту його підписання.
Вказаний Договір купівлі-продажу, як видно з нього, нотаріально посвідчений не був.
На підставі вказаного Договору, представниками Продавця та Покупця 06.01.2004р. було підписано акт приймання-передачі, за яким Продавець передав, а Покупець прийняв майно, що є предметом вказаного вище Договору.
Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, на вимогу замовника підлягає обов”язковому нотаріальному посвідченню. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Зокрема, статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Що стосується вирішення питання про приналежність речей до нерухомих та рухомих речей, то таке врегулювано статтею 181 ЦК України, згідно якої до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об”єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об”єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Оскільки асфальтове покриття площею 0,2 га, яке є предметом даного спору, розташоване на земельній ділянці, його переміщення неможливе без знецінення та зміни призначення і його неможливо вільно переміщувати у просторі, вказаний об’єкт, як правильно визначив суд першої інстанції у своєму рішенні, слід вважати нерухомим майном.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачені підстави, за наявності яких, правочин визнається недійсним.
Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Договір купівлі-продажу укладений між ПП ВКФ “Енергія-Полісся” та ПП “ЮФ “Дія” від 05.01.2004р., є нікчемним, а тому не підтверджує право власності Позивача на спірне майно, що однак, не позбавляє його права на звернення в суд з позовом до ПП ВКФ “Енергія-Полісся” про визнання вказаного договору дійсним.
Крім того, як видно з матеріалів справи, 02.03.2005р. між сторонами було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, відповідно до якого (п. 1.1. договору) ПП “ЮФ “Дія” (Продавець) продало, а ПП “Ніжингазбуд” (Покупець) купило таке нерухоме майно: адміністративну будівлю “А” цегляну загальною площею 53,8 кв.м., веранду “а” дерев”яну загальною площею 7,2 кв.м., приміщення “а1” цегляне загальною площею 5,6 кв.м., котельню “а2” цегляну загальною площею 6,6 кв.м., ґанок “а3” цегляний, склад “Б” металевий, обшитий шифером загальною площею 337,7 кв.м., склад “В” металевий, обшитий шифером загальною площею 414,6 кв.м., ворота №1 металеві, огорожу №2 і №3 із шиферу та огорожу №4 металеву, які розташовані в м. Ніжині Чернігівської області по пров. Базовому, 1.
Також, 03.08.2005р. між Ніжинською міською радою (Орендодавець) та ПП “Ніжингазбуд” (Орендар) було укладено договір оренди землі, згідно умов якого (п.п. 1. і 2. договору) Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення – промисловості (обслуговування нежилих будівель), загальною площею 5660 кв.м., що по пров. Базовому, 1 в м. Ніжині, у тому числі: 131 кв.м. – під будівлями і 5529 кв.м. – територія під асфальтованою площадкою.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2008р. у справі № 13/255 було встановлено, що документацію по проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки по пров. Базовому, 1 в м. Ніжині було розроблено Позивачем, що підтверджується також договором підряду на проведення робіт по виготовленню документації із землеустрою від 25.04.2005р. та довідкою відділу земельних ресурсів у м. Ніжині за № 110 від 03.03.2008р.
При цьому, в останній також зазначено, що до цього дана земельна ділянка перебувала у користуванні ВКФ “Енергія Полісся” і її площа становила 1,3144 га. Зміна площі та конфігурації земельної ділянки сталась під час виготовлення проекту землеустрою.
Факт користування ПП ВКФ “Індустрія Полісся” земельною ділянкою площею 13144 кв.м. по пров. Базовому, 1 в м. Ніжині, підтверджується також копією договору оренди землі від 08.09.2001р., що знаходиться в матеріалах справи.
Як видно з довідки ТОВ “Регіон консалтинг” від 12.02.2008р. № 04 к, згідно проведених замірів асфальтового покриття на земельній ділянці по пров. Базовому, 1 в м. Ніжині, частина земельної ділянки під асфальтовим покриттям становить 0,21 га.
Разом з тим, наданий Позивачем кадастровий план з експлікацією земель по пров.Базовому, 1 в м. Ніжині, не містить дати проведення вказаних замірів і не підтверджує, що його було виготовлено саме 12.02.2008р., в той час, як площа під асфальтовою площадкою зазначена 0,2000 га, що не співпадає з розміром, зазначеним у довідці.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що Позивач по справі, не довів суду належними засобами доказування правомірність, заявлених ним позовних вимог та порушення його прав з боку Відповідача, що є підставами для відмови йому в позові.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов”язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Проте, в даному випадку, Позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Чернігівської області від 08.08.2008р., яке було прийнято по даній справі, у зв”язку з повним з”ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв”язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим. Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги ПП “ЮФ “Дія”, суд апеляційної інстанції не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 35, 36, 91, 92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Юридична фірма “Дія” залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 08.08.2008р. у справі № 15/130 за позовом Приватного підприємства “Юридична фірма “Дія” до Приватного підприємства “Ніжингазбуд” про визнання права власності, – без змін.
2. Справу № 15/130 повернути до господарського суду Чернігівської області.
Головуючий суддя
Судді
26.09.08 (відправлено)