Справа №0907/2-88/2011

Провадження №22ц/779/779/2013

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Островський Л.Є.

Суддя-доповідач Шишко А.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Шишка А.І.,

суддів: Беркій О.Ю., Томин О.О.,

секретаря Лисак І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, УЖКГ Івано-Франківського МВК про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 20 лютого 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20 лютого 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Задоволено зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, УЖКГ Івано-Франківського МВК про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та вселення.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 03.07.2006 року серії ЯЯ №862809, видане на підставі розпорядження міського голови №347-р від 23.06.2006 року на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні житловою площею у квартирі АДРЕСА_1 та вселити ОСОБА_3 у вказану квартиру.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, невідповідність рішення суду обставинам справи з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, просять апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 а у задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовити.

Апелянти зазначають, що спірна квартира до 03.07.2006 року, дня видачі Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду свідоцтва про право власності, належала наймачу ОСОБА_4 За згодою наймача по досягненню повноліття, а саме у 1995 році в спірну квартиру були вселені та прописані ОСОБА_2 та ОСОБА_3

У 2001 році ОСОБА_3 одружилась з ОСОБА_6 та разом з ним з власної ініціативи, з причини відсутності належних умов та належного місця проживання - спірна квартира не придатна для проживання двома сім'ями через малу площу, добровільно залишила спірну квартиру та пішла проживати в квартиру де проживав її чоловік.

ОСОБА_3 не надала доказів з приводу не проживання у спірній квартирі з поважних причин. Крім того, вона жодного разу не зверталась до компетентних органів з заявами про наявність конфліктних стосунків в сім'ї, створення їй у будь-який спосіб перешкод у користуванні спірним житлом.

Апелянти стверджують, що з метою реалізації своїх конституційних прав на житло, відсутність можливості подати заяву в Госпрозрахункову групу з приватизації державного житлового фонду, так як потрібно було надати письмову згоду повнолітніх членів сім'ї (ОСОБА_3Є.), а місце проживання, перебування її було невідоме, та те, що зобов'язань по утриманню квартири ОСОБА_3 не несла, вони були змушені звернутись до суду з позовом про втрату ОСОБА_3 права на житло, з причин відсутності її понад встановлені строки.

Факт не проживання ОСОБА_3 у спірному житловому приміщенні з 2001 року без поважних причин підтверджується іншими наявними у справі доказами, зокрема, довідкою житлово-комунального підприємства, довідками про надання та сплату комунальних послуг, показаннями свідків.

Таким чином, ОСОБА_3 втратила право користування спірним житловим приміщенням у зв'язку з добровільним, без будь-яких перешкод, вибуттям на постійне проживання до іншого місця. А тому, не можна погодитись з висновком суду, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 неправомірно здійснили приватизацію спірної квартири АДРЕСА_1

ОСОБА_3 подала заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та зазначила, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду - залишити без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.

Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно ордеру №000708 від 08.04.1977 року, виданого виконкомом Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_4 надано квартиру по вул. АДРЕСА_1 У вказаній квартирі були зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, що підтверджується випискою із домової книги про склад сім'ї і прописці.

В 2004 році в зв'язку з хворобою матері чоловіка ОСОБА_3 перейшла тимчасово проживати до чоловіка по АДРЕСА_2 однак речі з квартири по вул. АДРЕСА_1 не забирала. З другої половини 2005 року вона періодично виїжджала на роботу до Республіки Польщі, після повернення проживала в квартирі по АДРЕСА_1 У липні 2008 року після чергового повернення з Польщі, в квартиру її не впускали, поміняли вхідні двері, чим чинили перешкоди в користуванні житлом.

Дані обставини були підтверджені показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 А факт роботи на території Республіки Польщі ОСОБА_3 підтвердила відповідними документами про працевлаштування та даними закордонного паспорта про перетин державного кордону.

Доказів, які б спростовували такі обставини справи, апелянтами надано не було.

Згідно ст.72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У відповідності до ч.1, 2 ст.71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або

членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 з поважних причин була відсутня за місцем проживання понад шість місяців і вона не може бути позбавлена права користування жилим приміщенням.

У засіданні апеляційного суду ОСОБА_2, підтримуючи свої позовні вимоги, заявила про те, що її сестра і не поселялася у свій час у спірну квартиру, оскільки квартира має малу житлову площу, а тому у ній неможливе проживання двох сімей.

Такі пояснення ОСОБА_2 колегія суддів розцінює, як доказ відсутності ОСОБА_3 у спірній квартирі з поважної причини через неможливість проживання у ній через малу житлову площу, а не через те, що вона втратила право на дану квартиру, оскільки в ній не проживала без поважної причини або вибула на інше постійне місце проживання. Що стосується оплати за квартиру та інші послуги, то ОСОБА_4 визнала, що її брат з дружиною та племінниці були малозабезпеченими, а тому ці витрати вона несла особисто і претензій до них не пред'являла. Як ОСОБА_3, так і ОСОБА_2 часто виїжджають на заробітки за межі України, а тому їхня відсутність у цей період у спірній квартирі також відноситься до поважних причин.

В той же час, згідно ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України. До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Статтею 5 цього Закону визначено, що до членів сім'ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Право на приватизацію квартир державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону та п.5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року за №56, передача квартир у власність здійснюється лише з письмової згоди всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири.

Згідно ст. 8 ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду", передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

ОСОБА_3, як особа яка має право на проживання у спірній квартирі та була тимчасово відсутня за місцем проживання з поважних причин, не давала згоду на приватизацію квартири іншими членами сім'ї, які проживають або мають право на проживання у цій квартирі, а тому, передача права власності (приватизація) квартири по вул. АДРЕСА_1 в м. Івано-Франківську проведена з порушеннями вимог ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Приватизація квартири здійснена позивачами після того, як цей же суд рішенням від 31.05.2005 року визнав ОСОБА_3 такою, що втратила право на дану квартиру. Оскільки справа була розглянута без виклику ОСОБА_3, тобто з порушенням норм процесуального права то апеляційний суд поновив останній строк на апеляційне оскарження і ухвалою від 11.11.2008 року скасував це рішення з направленням справи на новий судовий розгляд.

На думку колегії суддів, приватизація спірної квартири здійснена з порушенням житлових прав ОСОБА_3, яка згоди на приватизацію не давала і в силу обставин, що склалися між сторонами не могла дати такої згоди або прийняти участь у приватизації.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні житловою площею.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують.

Керуючись ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 20 лютого 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий А.І. Шишко

Судді: О.Ю. Беркій

О.О. Томин