ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

14.11.06р.

Справа № А9/463-06

За позовом  Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,

                     м. Дніпропетровськ  

до   Підприємства "Агро-Союз" Товариство з обмеженою відповідальністю,

                     смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області      

про стягнення 17574 грн. 42 коп.

Суддя  Подобед І.М.

Представники сторін:

  Від позивача – Кондратова Т.В. – головний спеціаліст, довіреність № 03-06/02 від

05.01.06р.

  Від відповідача – Могила Р.С. – представник, довіреність №313 від 07.11.06р.

          - Іваненко Т.В. – представник, довіреність №314 від 07.11.06р. 

СУТЬ СПОРУ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось у жовтні 2006 року із позовом до підприємства „Агро-Союз” ТОВ, в якому просить господарський суд стягнути з відповідача на свою користь суму 17574,42 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворені у 2005 році місця для забезпечення працевлаштування інвалідів. Обґрунтовує позовні вимоги не виконанням відповідачем зобов’язань встановлених Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Відповідач позов не визнає. Вказує, що підприємство виконало усі обов’язки, покладені на нього чинним законодавством, для недопущення господарського правопорушення, яке відбулось внаслідок неправомірної бездіяльності державних органів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Підприємство „Агро-Союз” товариство з обмеженою відповідальністю (далі –відповідач) - є суб’єктом підприємницької діяльності, який використовує працю найманих працівників.

На підставі статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (зі змінами і доповненнями) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання (далі –підприємства) встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у визначеній кількості вважається працевлаштування підприємством, у тому числі підприємством громадської організації інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

У відповідності до п. 9 ст. 19 вищевказаного Закону підприємства, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, затвердженою Наказом Мінпраці України від 29.12.2004р. №338.

З даних наведених відповідачем у Звіті про зайнятість та працевлаштування  інвалідів за 2005 рік” (форма 10-ПІ річна) видно, що середньооблікова чисельність штатних працівників на цьому підприємстві –86 осіб; середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідно до 4% нормативу –3 особи; за даними розділу 1 звіту на підприємстві відповідача у 2005 році інваліди не працювали, сума штрафних санкцій за цим звітом –17574,42 грн..

У відповідності до ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, підприємства, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається  в розмірі  середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч.1 ст. 20 вказаного Закону, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому  відбулося  порушення нормативу.

За розрахунками позивача відповідач зобов’язаний був створити, але не створив у 2005 році 3 місця для працевлаштування інвалідів.

Вказана у вищенаведеному звіті сума 17574,42 грн. штрафних санкцій за нестворені в 2005 році робочі місця відповідачем добровільно не сплачена, що стало приводом для звернення позивача до суду про її примусове стягнення.

Проте, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Таким чином, чинне законодавство України покладає на зазначені органи обов’язок по працевлаштуванню інвалідів за умови інформування їх про вільні робочі місця та вакантні посади на підприємстві.

Як видно із листів Відповідача до Центру зайнятості Дніпропетровського району від 12.11.04р. за №127, від 17.02.2005р. за №17 і від 06.07.05р. за № 60, а також із звіту Форми 3-ПН за грудень 2005 року, які є в матеріалах справи, Відповідач протягом 2005 року заявляв про наявні на підприємстві вакансії для інвалідів, але для працевлаштування на підприємство такі особи центром зайнятості не направлялись.

          На підставі викладеного у позовних вимогах позивача про примусове стягнення з відповідача суми 17574,42 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворені в 2005 році робочі місця слід відмовити, як необґрунтованих оскільки обов’язки по працевлаштуванню інвалідів вищенаведеним законодавством покладені на уповноважені органи і відповідач не може нести відповідальність за невиконання цими органами покладених на них обов’язків по працевлаштуванню інвалідів.

          Судових витрат у справі з відповідача не стягуються, згідно ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Керуючись ст. ст. 5, 7-12, 19, 69-71, 87, 104, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

І.М. Подобед