ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

14.11.06р.

Справа № А9/464-06

За позовом   Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,

                      м. Дніпропетровськ  

до   Державного підприємства "Дніпропетровський державнийцентр

                      науково-технічної і економічної інформації", м. Дніпропетровськ 

про стягнення 4125 грн.

Суддя  Подобед І.М.

Представники сторін:

  Від позивача – Кондратова Т.В. – головний спеціаліст, довіреність № 03-06/02 від

05.01.06р.

  Від відповідача – Варивода Н.П. – головний бухгалтер, довіреність від 14.11.06р. 

СУТЬ СПОРУ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось у жовтні 2006 року із позовом до ДП „Дніпропетровський державний центр науково-технічної і економічної інформації”, в якому просить господарський суд стягнути з відповідача на свою користь суму 4125 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворені у 2005 році місяця для забезпечення працевлаштування інвалідів. Обґрунтовує позовні вимоги не виконанням відповідачем зобов’язань встановлених Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що у 2005 році підприємство працювало збитково та має заборгованість із виплати заробітної плати штатним працівникам.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Дніпропетровський державний центр науково-технічної і економічної інформації” (далі –відповідач) - є суб’єктом, який використовує працю найманих працівників.

На підставі статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (зі змінами і доповненнями) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання (далі –підприємства) встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у визначеній кількості вважається працевлаштування підприємством, у тому числі підприємством громадської організації інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

У відповідності до п. 9 ст. 19 вищевказаного Закону підприємства, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, затвердженою Наказом Мінпраці України від 29.12.2004р. №338.

З даних наведених відповідачем у Звіті про зайнятість та працевлаштування  інвалідів за 2005 рік” (форма 10-ПІ річна) видно, що середньооблікова чисельність штатних працівників на цьому підприємстві –20 осіб; середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідно до 4% нормативу –1 особа; за даними розділу 1 звіту на підприємстві відповідача у 2005 році інваліди не працювали, сума штрафних санкцій за цим звітом –вказана у розмірі 4125 грн.

У відповідності до ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, підприємства, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч.1 ст. 20 вказаного Закону, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.

За розрахунками позивача відповідач зобов’язаний був створити, але не створив у 2005 році 1 місце для працевлаштування інвалідів. Оскільки відповідач вимог вищевказаного Закону не виконав, позивач нарахував відповідачу за вищевказаним звітом (форми 10-ПІ річна) суму 4125 грн. адміністративно-господарських санкцій, виходячи із середньої річної заробітної плати на підприємстві відповідача у 2005 році.

Зазначені штрафні санкції за нестворені в 2005 році робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідачем добровільно не сплачені, що стало приводом для звернення позивача до суду про їх примусове стягнення.

Відповідно до ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Отже, чинне законодавство України покладає на зазначені органи обов’язок по працевлаштуванню інвалідів за умови інформування їх про вільні робочі місця та вакантні посади на підприємстві.

Як видно із листа Бабушкінського районного центру зайнятості від 18.05.06р. №1141, який є в матеріалах справи, відповідач відомості про наявні вакансії для інвалідів в звітах форми 3-ПН (кількість робочих місць) не надавав, інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача цим центром зайнятості не направлялись.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, відповідач передбаченої вищевказаним Законом „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” кількості місць для інвалідів не створив, уповноважені органи про це не повідомив чим порушив приписи вищевказаного Закону, а тому має нести встановлену цим Законом відповідальність у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій.

          Доводи відповідача про необхідність врахування судом збитковість підприємства відхиляються судом з наступних підстав.

Згідно ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України", сплата штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів проводиться підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом. За змістом зазначених норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" можливо зробити висновок про те, що Закон не ставить в залежність обов'язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати.

          На підставі викладеного позовні вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача суми 4125 грн. адміністративно-господарських санкцій є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

          Судові витрати у справі з відповідача не стягуються, згідно ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 5, 7-12, 19, 69-71, 87, 104, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства „Дніпропетровський державний центр науково-технічної і економічної інформації” на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму 4125 грн. адміністративно-господарських санкцій.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

І.М. Подобед

Повний текст постанови підписаний –20.11.06р.