УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого - судді              Притуленко О.В.,

суддів:                                     Моісеєнко Т.І., Соболюка М.М.,

при секретарі                         Брежнєвій O.K.,

за участю: позивача ОСОБА_1., представника Кіровського РВ ГУ МВС України в АРК Колапова Ю.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії справу адміністративної юрисдикції за адміністративним позовом ОСОБА_1до Кіровського РВ ГУМВС України в АР Крим, Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню, за апеляційною скаргою ОСОБА_1. на постанову Кіровського районного суду АР Крим від 30 липня 2007 року,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2005 рокуОСОБА_1звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що у період з 21.08.1993 року по 24.11.1997 року, коли він проходив службу в Кіровському РВ ГУМВС України в АР Крим на посаді помічника начальника оперативного чергового Кіровського РВ ГУМВС України в АР Крим, всупереч наказу МВС України № 485 від 18.08.1992 року „Про заходи щодо подальшого удосконалення діяльності чергової служби органів внутрішніх справ України", Кіровський РВ надавав йому після добового наряду відпочинок в кількості 48 годин (двох діб) замість належних 72 годин (трьох діб). В результаті чого він за період служби на вказаній посаді перепрацював значну кількість змін понад норми, які йому не були оплачені. Посилаючись на те, що оплата праці понад установлений робочий час повинна проводитися у подвійному розмірі, просив стягнути на його користь недоплачене грошове забезпечення та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у загальній сумі 9989,6 грн.

Постановою Кіровського районного суду АР Крим від ЗО липня 2007 року у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1. подав апеляційну скаргу, в який, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На думку апелянта суд неправильно розглянув справу за нормами Кодексу адміністративного судочинства України; при розгляді справи необгрунтовано застосував строк позовної давності; прийняв рішення без врахування вимог ст.238 КЗпП України, відповідно до якої при розгляді спорів у питаннях про грошові вимоги, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком. Крім того вважає, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

Справа № 22-а-1694- ф/2007

-2-

Дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що спірні правовідносини регулюються Законом України „Про міліцію" та розглянув позов за нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вважає, що при розгляді справи суд правильно застосував норми КАС України, оскільки відповідно до п.2 ч.1 ст.17 КАС України на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється компетенція адміністративних судів. Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу проходження позивачем служби на посаді помічника начальника -оперативного чергового Кіровського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономної Республіки Крим у період з 17.08.1993 року по 25.11.1997 року, тобто з приводу проходження публічної служби.

Той факт, що позов ОСОБА_1 був поданий до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (тобто до 01.09.2005 року) не свідчить про порушення судом норм процесуального закону при розгляді справи, оскільки відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, подані до набрання чинності цим Кодексом за правилами, встановленими главами 29-32, 36 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року, розглядаються в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Спір, який виник між ОСОБА_1 та відповідачами у зв'язку з тим, що протягом служби позивача на посаді помічника начальника - оперативного чергового Кіровського районного відділу міліції відповідачі службу у дні щотижневого відпочинку не компенсували наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі у подвійному розмірі, нормами КЗпП України не регулюється, оскільки відповідно до ст.18 Закону України „Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України затверджується Верховною Радою України. Форми і розміри грошового утримання працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст.19 Закону).

Враховуючи наведене, а також п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", згідно з яким передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо), колегія суддів вважає неспроможними доводи апелянта щодо неправильного застосування судом норм права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем був пропущений строк позовної давності, встановлений законом для захисту порушених прав, а також із відсутності доказів конкретної кількості відпрацьованого понад встановлений законодавством час.

Цей висновок суду ґрунтується на законі, оскільки ст. 248-5 ЦПК України в редакції 1963 року для оскарження рішення, дій або бездіяльності посадових і службових осіб був встановлений двомісячний строк для звернення до суду за захистом порушених прав. Позивачем вказаний строк був пропущений, позов до суду поданий майже сім років по тому. При цьому позивач не навів поважних причин пропуску зазначеного строку та не звернувся до суду з клопотанням про його поновлення.

За змістом ч.1 ст.100 КАС України пропущений строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Колегія суддів звертає увагу також на доводи апелянта стосовно того, що суд не витребував та не врахував в якості доказів відпрацьованого понад встановлений законодавством час книги обліку зброї за 1993-1997 роки, які відповідач повинен зберігати двадцять років після їх закінчення. Виходячи із того, що підставою для обліку фактично

3

відпрацьованої кількості робочого часу працівників міліції є книги постових нарядів, а не книги обліку зброї, двадцятирічний термін зберігання яких був встановлений на підставі наказу МВС України № 519 від 04.06.2002 року (тобто через 5 років після звільнення позивача зі служби), враховуючи відповіді керівництва Кіровського РВ про відсутність книг обліку зброї за 1993-1997 роки, колегія суддів вважає неспроможними доводи апелянта про неповне з'ясування судом обставин справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст.196, 198, 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення.

Постанову Кіровського районного суду АР Крим від 30 липня 2007 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили.