копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2013 р. Справа № 804/1886/13-а

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О.

при секретаріВасиленко К.Е.

за участю:

позивача представника відповідача ОСОБА_3 Полівчука Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду на новий розгляд надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління МВС України в Дніпропетровській області відносно донарахування ОСОБА_3 за березень 2005 року - 33,3 % премії грошового забезпечення, надбавки за особливі умови служби та кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань, у розмірі 50% окладів грошового утримання;

- зобов'язати Головне Управління МВС України в Дніпропетровській області донарахувати ОСОБА_3 за березень 2005 року 33,3 % премії грошового забезпечення, надбавки за особливі умови служби та кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань, у розмірі 50% окладів грошового утримання;

- зобов'язати Головне Управління МВС України в Дніпропетровській області, донарахувати ОСОБА_3 до заробітної плати за період з грудня 2003 року по березень 2005 року надбавки за звання «заслужений юрист України», у розмірі 20% посадового окладу з виплатою;

- зобов'язати Головне Управління МВС України в Дніпропетровській області донарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу в розмірі 20896,44 грн. (двадцять тисяч вісімсот дев'яносто шість грн. 44 коп.). та 5289,57 грн. (п'ять тисяч двісті вісімдесят дев'ять грн. 57 коп.) - три відсотка річних за несвоєчасні розрахунки;

- призначити рішення суду до негайного виконання.

В обґрунтування наданого суду уточнюючого адміністративного позову, позивач зазначив, що відповідачем допущено порушення вимог законодавства, а саме, наказу МВС України № 463 від 18.01.2005 року, наказу Міністра внутрішніх справ України від 25 листопаду 2004 року № 1472 «Про внесення змін до наказу МВС України від 1 листопада 2003 року № 1236, наказу Міністерства внутрішніх спав України від 1 листопада 2003 року № 1236; № 501 від 30.06.2005 року за наслідками чого, позивач недоотримав суму грошового забезпечення.

Відповідач проти позову заперечував, надав письмове заперечення, посилався на те, що зазначені позивачем надбавки та доплати, є додатковими видами грошового забезпечення і носять персональний характер, і лише керівникам ОВС надано право встановлювати надбавки та здійснювати преміювання у межах асигнувань, що виділяються на утримання працівників на вказаний період. Відносно позивача, керівником ОВС в березні 2005 року, накази про встановлення та виплату вказаних надбавок не видавались, оскільки, фінансування з Держбюджету було здійснено лише на 60%. Також, вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду.

Під час розгляду справи по суті, представником відповідача було надано суду письмове клопотання про закриття провадження в частині позовних вимог про зобов'язання Головне Управління МВС України в Дніпропетровській області донарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу в розмірі 20896,44 грн. (двадцять тисяч вісімсот дев'яносто шість грн. 44 коп.). та 5289,57 грн. (п'ять тисячі двісті вісімдесят дев'ять грн. 57 коп.) - три відсотка річних за несвоєчасні розрахунки (Т. 2 а.с. 130).

В обґрунтування зазначеного клопотання, представник відповідача зазначив, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2012 року по справі № 2а/0470/442/12, позовні вимоги зазначені в пункті 4 уточнюючої позовної заяви, яка розглядається, вже вирішено та залишено в силі, що підтверджується ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року по справі № 2а/0470/442/12, яка міститься в матеріалах справи ( Т. 2 а.с. 131-134).

В судовому засіданні позивач підтвердив, що він дійсно вже звертався до суду за захистом свого порушеного права в частині п. 4 уточнюючих позовних вимог та не заперечує проти закриття провадження в цій частині позовних вимог.

Ухвалою суду від 15.03.2013 року, провадження в частині позовних вимог про зобов'язання Головне Управління МВС України в Дніпропетровській області донарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу в розмірі 20896,44 грн. (двадцять тисяч вісімсот дев'яносто шість грн. 44 коп.). та 5289,57 грн. (п'ять тисячі двісті вісімдесят дев'ять грн. 57 коп.) - три відсотка річних за несвоєчасні розрахунки - було закрито, що підтверджується матеріалами справи (Т. 2 а.с. 162).

Також, в судовому засіданні позивач уточнив свої позовні вимоги та відмовився від п. 5 позовних вимог в частині призначення рішення суду до негайного виконання, що підтверджується письмовою заявою, яка міститься в матеріалах справи ( Т. 2 а.с. 142).

Крім того, позивач надав до суду письмове клопотання про витребування доказів та виклик і допит свідків (Т. 2 а.с. 119, 120).

Ухвалою суду від 22 лютого 2013 року, клопотання позивача було задоволено частково (Т. 2 а.с. 124).

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, а саме, пп.1-3, просив позов задовольнити, з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, у задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Щодо заявленого та наданого клопотання представником відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне. (Т. 2 а.с. 153, 154).

Суд відмовляючи в задоволені вищевказаного клопотання представника відповідача, виходив з того, що відповідно до ч.1 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 99 КАС України).

Пункт 3 цієї статті обумовлює, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами, можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, встановлюється місячний строк.

Пленум Вищого адміністративного суду України в постанові від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» роз'яснив, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі, коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю, суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.

Так, у відповідності до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст. 233 КЗпП України).

У зв'язку з чим, суд вважає, що строк звернення до суду з вищезазначеними позовними вимогами, позивачем не пропущений.

В судовому засіданні встановлено, що наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 15 березня 2005 року № 64 о/с підполковника міліції ОСОБА_3, старшого слідчого в особливо важливих справах відділення з обслуговування Криворізької зони відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів, скоєних організованими групами, слідчого Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за пунктом 65 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР з 17 березня 2005 року.

Позивач, під час проходження служби, неодноразово був заохочений Указом Президента України від 17 грудня 2003 року № 1443, йому присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України» (Т. 1 а.с. 26, 27).

ОСОБА_3 відповідно до пункту «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», було призначено пенсію за вислугу років в розмірі 82% відповідної суми грошового забезпечення без урахування додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Після призначення пенсії, позивачу донараховані надбавка за безперервну службу в розмірі 90% та щомісячна доплата в розмірі 50% від суми пенсії, яка могла бути йому нарахована, в зв'язку з чим, йому було перераховано пенсію. Надбавка за особливі умови служби та кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань в розмірі 50% окладів грошового утримання та премія в розмірі 33,3%, не нараховані та в розрахунок пенсії не включені, що і стало підставою для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Вирішуючи даний спір щодо визнання протиправною бездіяльність Головного Управління МВС України в Дніпропетровській області відносно донарахування ОСОБА_3 за березень 2005 року - 33,3 % премії грошового забезпечення, надбавки за особливі умови служби та кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань, у розмірі 50% окладів грошового утримання та зобов'язання Головне Управління МВС України в Дніпропетровській області донарахувати ОСОБА_3 за березень 2005 року 33,3 % премії грошового забезпечення, надбавки за особливі умови служби та кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань, у розмірі 50% окладів грошового утримання, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень частини 3 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, встановлених законодавством.

Відповідно до абзацу п'ятого підпункту «а», підпункту «б» пункту 3 Указу Президента України «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» від 4 жовтня 1996 року № 926/96, чинного на час виникнення спірних правовідносин, керівникам органів внутрішніх справ надано право у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів:

- установлювати надбавку особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань в розмірі до 50 відсотків окладів грошового забезпечення;

- преміювати осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, створеного у розмірі чотиримісячного фонду грошового забезпечення, без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами.

Аналогічні положення закріплені в Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 1 листопада 2003 року № 1236 (чинним на час виникнення спірних правовідносин). Крім того, відповідно до положень пункту 46 цієї Інструкції, місячний фонд преміювання становить 33,3 % грошового забезпечення.

Тобто, зазначені надбавка та премія, не мають обов'язкового характеру та підлягають встановленню і виплаті лише при наявності підстав та умов, встановлених підпунктами «а», «б» пункту 3 Указу Президента України № 926/96.

Як вбачається з довідки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області від 05.03.2013 року № 3/306, на утримання Управління МВС України в Дніпропетровській області у 2005 році, затвердженим МВС України кошторисом, були передбачені видатки на утримання УМВС в сумі, яка лише на 60 % задовольняла реальні потреби органів внутрішніх справ по грошовому забезпеченню особового складу (Т. 2 а.с. 135).

Відповідно до ч.5 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України вказує в своєму рішенні на необхідність в досліджені наявності підстав та умов, встановлених Указом Президента України № 926/96, а саме: наявність асигнувань, що виділяються на утримання ОВС на здійснення відповідних виплат; яким конкретно працівникам були призначені в той час надбавки та премії; в чому полягають кращі показники в роботі ОСОБА_3 ніж інших працівників, які працювали в той час на одній посаді та щодо розміру надбавки.

На виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України, суд зазначає, що асигнування, що виділяються на утримання ОВС проводились згідно до Державного бюджету України на 2005 рік. Асигнування на здійснення відповідних виплат проводились відповідно до наказів МВС України та наказів ГУМВС України в Дніпропетровській області. Асигнування на вказані виплати формуються по ОВС на початок кожного фінансового року.

В судовому засіданні представник відповідача стверджував, що таких асигнувань на той час не було взагалі, що спростовується, як поясненнями самого позивача, так і доказами, які містяться в матеріалах справи. В матеріалах справи є довідка, яка заробітна плата була нарахована за березень 2005 року іншим працівникам, а саме, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які разом з позивачем були звільнені на пенсію, але були звільнені на 9 днів раніше. Відповідно до довідок, вказаним працівникам, така виплата, як 50 % окладів грошового забезпечення за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань, премії були виплачені (Т. 1 а.с. 78, 79). Окрім того, така виплата була виплачена й іншим працівникам СУ УМВС України в Дніпропетровської області, які були звільнені на пенсію, як до, так і після звільнення ОСОБА_3, а саме, працівникам СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11. Таким чином, вказаний факт спростовує доводи представника відповідача про відсутність асигнувань для всіх працівників на той час у 2005 році.

Крім того, як вказано в 5 пункту «а», підпункту «б» пункту 3 Указу Президента України «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ від 04.10.1996 року(який діяв на час правовідносин), керівнику органу внутрішніх справ надано право в межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів:

- особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їхньою згодою та в інтересах справи на службі - щомісячну доплату в розмірі від 25 до 50 відсотків суми пенсії, яка б могла бути їм нарахована;

- надбавки особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ:

-за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань - до 50 відсотків окладів грошового забезпечення.Таким чином, до цих меж асигнувань входить, також, і надбавки по щомісячним доплатам по пенсії, а тому, доплата позивачу 50% пенсії, яка була нарахована, свідчить про те, що таке асигнування було.

Щодо додаткової виплати - премії, суд вказує наступне, що згідно підпункту «б» пункту 3 Указу Президента України № 926/96, а саме: преміювати осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, створеного у розмірі чотиримісячного фонду грошового забезпечення, без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами.

Відповідно до вказаної правової норми, преміювання проводиться при наявності підстав, преміювати відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи. Вказана норма, також, кореспондується в ст. 19 Закону України «Про міліцію», де вказано, що «форми і розміри грошового утримання працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційно враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні результати».

Такими чином, дослідивши під час розгляду справи характер та умови роботи позивача, кваліфікацію, виконання особливо важливих завдань, неодноразові заохочення, відсутність дисциплінарних стягнень, суд зазначає, що позивач з 1998 року знаходився на посаді слідчого з особливо важливих справ, а з 2003 року на посаді старшого слідчого з особливо важливих справ по розслідуванню злочинів, скоєних організованими злочинними групами та розслідування особливо важливих справ УМВС України в Дніпропетровській області (Т 1 а.с. 26-29).

Тобто, відповідно до своєї посади, ОСОБА_3 мав високу кваліфікацію, виконував особливо важливі завдання, розслідував кримінальні справи, які відносяться до тяжких та особливо тяжких злочинів, досяг високих результатів в роботі та вклав особистий внесок в загальні результати в роботі, цей факт, також, і не був спростований представником відповідача під час розгляду справи по суті та підтверджується матеріалами справи (Т. 2 а.с. 62-67).

Як пояснив позивач під час розгляду справи в судовому засіданні, начальник слідчого управління ГУМВС України полковник міліції Давідюк А.К., 15-18 числа кожного місяця надавав до ФІНО УМВС України довідку, в якій вказував, кому із працівників підрозділу, які надбавки та доплати повинні бути нараховані. На кожного працівника окремо такого акту індивідуальної дії не виносилося. З урахуванням того, що позивач був звільнений 16.03.2005 року, до того, як таку довідку надавали до ФІНО, на той час керівник органу був переведений в МВС України, а новий начальник до служби не заступив. Також, перший заступник ОСОБА_9, який був безпосереднім керівником, на той час знаходився у лікарні на обстежені, тому, такі надбавки та доплати не були встановлені ОСОБА_3

Крім того, як пояснив позивач, у нього з керівництвом склалися не дуже гарні стосунки, у зв'язку з чим, він був, також, позбавлений надбавок та доплат, премій, цей факт, також, був підтверджений і представником відповідача в судовому засіданні. В судовому засіданні представник відповідача, також, так пояснив не виплату доплат та премій, що коли нараховувались усім іншим працівникам доплати та премії і черга дійшла саме до позивача, йому просто не висточило грошей. Чому керівником не було дано доплат та премій ОСОБА_3, особисто йому не відомо та це, є правом керівника.

В судовому засіданні позивач категорично не погодився з доводами представника відповідача та зазначив, що гроші повинні нараховуватися диференційно та повинно враховуватись навантаження, кваліфікація, наявність багатої кількості заохочень за весь час роботи на посаді, відсутність дисциплінарних стягнень, що в його випадку керівництвом до уваги, взагалі, не бралось, що є грубим порушенням відносно нього Конституції України, яка є вищим законом в державі, яка вказує в ст. 21, що усі люди є вільними і рівні у своїй гідності та правах. В ст. 24 Конституції України, зазначено, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, м'ясця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд, заслухавши сторони та дослідивши всі наявні докази в матеріалах справи, погоджується з доводами позивача відносно того, що асигнування все ж таки були, вони розподілялись між іншими працівниками, що також, фактично підтвердив в судовому засіданні представник відповідача. Також, судом враховано стаж, кваліфікацію, посаду, навантаження, заохочення ОСОБА_3 (Т. 2 а.с. 62-67), враховано, також, що між керівником та позивачем склалися «натягнуті» відносини, вважає, що в цій частині, а саме, пп. 1, 2, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Головне Управління МВС України в Дніпропетровській області донарахувати ОСОБА_3 до заробітної плати за період з грудня 2003 року по березень 2005 року надбавки за звання «заслужений юрист України» у розмірі 20% посадового окладу з виплатою, суд зазначає наступне.

Згідно п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 334 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» установлені особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надбавки до посадового окладу за почесні звання у такому розмірі: "народний" - 40 відсотків, "заслужений" - 20 відсотків.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 17.12.2003 року № 1443 ОСОБА_3 присвоєно звання «Заслужений юрист України».

В судовому засіданні представник відповідача пояснив з цього приводу, що відповідач не був обізнаний про відповідну нагороду ОСОБА_3, тому і не здійснював весь час виплату за період з 2003 року по 2005 рік. Крім того, на вимогу суду надав рапорт від 12.03.2013 р., з якого вбачається, що в день звільнення ОСОБА_3, тобто, 17.03.2005 р., старшим інспектором з ОД ВКЗ УБОЗ ГУМВС України в Дніпропетровській області підполковником міліції Яскіним О.О. був зроблений запис у трудову книжку, а саме, дата наказу про звільнення та відомості про заохочення, в тому числі присвоєння ОСОБА_3 почесного звання «Заслужений юрист України».

В судовому засіданні позивач спростував доводи представника відповідача, вказавши, що це не відповідає дійсності, виходячи з наступного. Відповідач був з самого початку обізнаний про присвоєння такого звання «Заслужений юрист України», так як безпосередньо керівництво готувало подання на нього, потім викликало його для отримання цього почесного звання «Заслужений юрист України» та відповідно до законодавства, ці данні повинні міститися в його особовій справі, на підставі цих даних і повинен бути внесений своєчасно відповідний запис до трудової книжки на час дії чи події, а не під час звільнення працівника.

Суд, також, погоджується з доводами позивача, так як вважає, що відповідач все ж таки був обізнаний про таке звання, що підтверджується, як поясненнями самого позивача так і матеріалами справи, крім того, суд вважає, що занесення запису, як то заохочення чи догани, повинно бути здійснено на час відповідної дії чи події, а не під час звільнення працівника (Т. 2 а.с. 152). З цього приводу, представник відповідача так не і зміг пояснити в судовому засіданні, чому цей запис був зроблений в трудову книжку позивача лише під час звільнення у 2005 році. Крім того, сам факт наявності у позивача такого звання, як «Заслужений юрист України» (Т. 1 а.с. 26, 27), дає йому право на отримання доплат (Т. 1 а.с. 22, 23) та не зазначення своєчасно такого запису в трудову книгу ОСОБА_3, суд вважає, що не можна ставити в провину позивачу та позбавляти його законного права на отримання доплати за почесне звання «заслужений юрист України».

В уточненій позовній заяві, позивач посилається на наказ Міністерства внутрішніх справ України від 25 листопада 2004 року № 1472 «Про внесення змін до наказу МВС України від 01.11.2003 р. № 1236 (не зареєстрований у Міністерстві юстиції України), яким встановлена надбавка за почесне звання «Заслужений юрист України» в розмірі 20% від посадового окладу. Відповідачем не донараховувалась надбавка за почесне звання «Заслужений юрист України» в розмірі 20% від посадового окладу з грудня 2003 року, з часу її присвоєння, проте, наказ Міністерства внутрішніх справ України № 1472, був виданий 25 листопада 2004 року., а почесне звання «Заслужений юрист України» було присвоєне позивачу у листопаді 2003 року, а надбавка, яка встановлена за почесне звання «Заслужений юрист України» в розмірі 20% від посадового окладу, була передбачена відповідно до наказу МВС України від 01.11.2003 р. № 1236 та така надбавка діяла на час отримання позивачем такого звання.

Що до того, що вказаний наказ не зареєстрований в МЮ України, суд зазначає, що згідно до вимог п. 1 Указу Президента України № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», така інструкція носить відомчий характер та не потребує державної реєстрації (ухвала Вищого Адміністративного суду України від 03.12.2010 року по справі № К-1947/10, Т. 2 а.с. 115-117) та відповідний наказ міститься в матеріалах справи (Т. 2 а.с. 68-99).

Крім того, суд вважає, що державні нагороди встановлюються законами України. Звання «Заслужений юрист України», є одним із видів державної нагороди, передбачених ст. 10 Закону України «Про державні нагороди». Підстави для представлення та нагородження до зазначеного та інших звань передбачено Положенням «Про почесні звання України» затверджений Указом Президента України від 29 червня 2001 року № 476/2001. Відповідно до ч. 1 вищевказаного Положення, почесні звання - є державними нагородами України, що присвоюються за особисті заслуги перед Українською державою, громадянам, які працюють у відповідній галузі не менше десяти років, мають високі трудові досягнення і професійну майстерність.

Звання «Заслужений юрист України» призначаються юристам, які працюють у органах державної влади та органах місцевого самоврядування, прокуратури, юстиції, державної безпеки, внутрішніх справ, адвокатурі, на підприємствах, в установах, організаціях, за значний внесок у розбудову правової держави.

Суд вважає, що присвоївши ОСОБА_3 таке звання, держава вже відзначила його значний внесок, високі трудові досягнення та професійну майстерність, тому, ця підстава не підлягає доказуванню, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, відповідачем безпідставно не нараховано 33.3% премії грошового забезпечення, надбавку за особливі умови служби та кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань в розмірі 50% окладів грошового утримання та надбавку за звання «заслужений юрист України» в розмірі 20% від посадового окладу.

Крім того, під час розгляду справи стало відомо, що відповідач вже виконав вимоги пп.1-3, що було підтверджено, як позивачем так і представником відповідача на підставі виданого виконавчого листа, у зв'язку з чим, позивач і відмовився своєю заявою від п. 5 позовних вимог, а саме, призначити рішення до негайного виконання.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено завдання адміністративного судочинства щодо захисту прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

На підставі ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів, незалежним та неупередженим судом.

Згідно вимог ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Стаття 9 КАС України, зазначає, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких, надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого, надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, таким є Конституція України. Згідно вимог ст. 8 Конституції України, в якій закріплено слідуючий принцип, що права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно вимог ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві, є будь-які фактичні дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 КАС України, передбачено, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані, як докази у справі.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин, не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Вирішуючи питання щодо судового збору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У зв'язку з чим, стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судовий збір, в розмірі 3, 40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково, чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що представником відповідача, як суб'єктом владних повноважень, який заперечував проти адміністративного позову, не виконаний обов'язок щодо доведення правомірності своїх дій, у зв'язку з чим, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного Управління МВС України в Дніпропетровській області відносно донарахування ОСОБА_3 за березень 2005 року - 33,3 % премії грошового забезпечення, надбавки за особливі умови служби та кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань, у розмірі 50% окладів грошового утримання.

Зобов'язати Головне Управління МВС України в Дніпропетровській області донарахувати ОСОБА_3 за березень 2005 року 33,3 % премії грошового забезпечення, надбавки за особливі умови служби та кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань, у розмірі 50% окладів грошового утримання.

Зобов'язати Головне Управління МВС України в Дніпропетровській області донарахувати ОСОБА_3 до заробітної плати за період з грудня 2003 року по березень 2005 року надбавки за звання «заслужений юрист України», у розмірі 20% посадового окладу з виплатою.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судовий збір, в розмірі 3, 40 грн.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови, відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили Суддя І.О. Лозицька І.О. Лозицька