КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" березня 2013 р. Справа№ 910/555/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів: Зубець Л.П.
Мартюк А.І.
за участю представників
від позивача: Гаркавенко С.В. - дов. №91/2013/01/28 від 28.01.2013
від відповідача: Хоменко А.М. - дов. №110/005-67 від 22.01.2013
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту
житлового фонду „Житло-сервіс"
на рішення господарського суду міста Києва
від 04.02.2013 (суддя Грєхова О.А.)
у справі №910/555/13
за позовом Публічного акціонерного товариства „Київенерго"
до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту
житлового фонду „Житло-сервіс"
про стягнення 257746,80 грн.
ВСТАНОВИВ:
На розгляд господарського суду м. Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Київенерго" (надалі - ПАТ „Київенерго", позивач) про стягнення із Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду „Житло-сервіс" (КП з експлуатації та ремонту житлового фонду „Житло-сервіс", відповідач) 242757,89 грн. основного боргу, 5230,47 грн. інфляційних втрат та 9758,44 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2013 у справі №910/555/13 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2013 у справі №910/555/13 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені у рішенні висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема відповідач вважає, що він, уклавши договір №637 з ГІОЦ КМДА виконав своє зобов'язання по договору, оскільки на його думку, він не повинен до 10 числа сплачувати, а лише забезпечити оплату коштів від мешканців. Крім того, апелянт зазначає, що позивач при розрахунку заборгованості застосував тарифи, які не відносяться до укладеного між сторонами договору, оскільки додаткових угод про внесення змін до договору щодо тарифів сторонами не укладалось. Скаржник також стверджує, що наданий позивачем розрахунок не містить даних та доказів, які відображають належне виконання позивачем своїх зобов'язань передбачених п.п.2.2.1 п.2.2 договору за зазначений у позовній заяві період з 01.12.2010 до 01.12.2012, що ставить під сумнів правомірність здійсненого позивачем розрахунку позовних вимог.
Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.
Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2008 між Акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго", правонаступником якого є позивач, як постачальником, та КП з експлуатації та ремонту житлового фонду „Житло-сервіс", як споживачем, укладено договір №7560267 на постачання теплової енергії у гарячій воді, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.
Відповідно до п. 2.2.1 договору, постачальник взяв на себе зобовязання безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3,4) для потреб опалення - в період опалювального сезону, для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження зазначеними в додатку 1.
Пунктом 2.3.1 договору визначено обов'язок споживача дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку 2.
Згідно із пунктом 3 звернення-доручення до договору, визначення кількості спожитої протягом розрахункового періоду (місяця) теплової енергії здійснюється по приладах обліку.
Пунктом 9 додатку №2 до договору передбачено, що споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ-2 за адресою: вул. Драгоманова, буд. №40-в оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактичного сплаченої теплової енергії в поточному місяця; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Відповідно до п.10 вищевказаного додатку споживач:
- щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА;
- до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач надавав, а відповідач приймав теплову енергію, проте відповідач належним чином свої зобов'язання не виконував, у зв'язку з чим за період з 01.12.2010 по 01.12.2012 у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 242757,89 грн., що підтверджується довідкою про надходження коштів за спожиту теплову енергію та іншими матеріалами справи.
Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що за умовами договору він не зобов'язаний сплачувати теплову за енергію, а лише забезпечити своєчасне надходження коштів від населення. Аналогічні доводи містяться також у апеляційній скарзі КП з експлуатації та ремонту житлового фонду „Житло-сервіс".
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не погодився із вказаними твердженнями відповідача, виходячи із наступного.
За умовами договору споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасне надходження коштів на транзитний рахунок Головного інформаційно-обчислювального центру (ГІОЦ) КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію; своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарями.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 275 ГК України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Статтею 528 ЦК України визначено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
З матеріалів справи вбачається, що договір був укладений саме відповідачем, як споживачем, який за умовами цього договору зобов'язався отримати теплову енергію та оплатити її відповідно до умов, викладених в цьому договорі.
Таким чином, укладаючи договір, у якому споживачем визначено саме відповідача, останній погодився з тими умовами, які визначені в ньому, та зобов'язався оплатити спожиту теплову енергію.
Разом з тим, за умовами договору споживач має забезпечити прийняття всіх заходів (в т.ч. примусових) для стягнення коштів з боржників згідно з чинним законодавством України (п.п.2.3.5 п.2.3 договору).
Колегією суддів також не приймаються доводи апеляційної скарги про відсутність доказів, які відображають належне виконання позивачем своїх зобов'язань передбачених п.п.2.2.1 п.2.2 договору.
Так, відповідач стверджує, що ним на адресу позивача надсилалися звернення від 17.12.2012 №110/022-1934, від 19.11.2012 №110/22-1195, від 15.11.2012 №110/22-1176, від 09.02.2012 №110/22-146, від 09.11.2010 №110/22-897, від 29.11.2010 № 110/22-967, від 01.11.2010 № 110/422-2334, від 13.10.2010 № 110/922-2185 щодо невідповідності температур теплоносія.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що пунктом 9 додатку №2 до договору визначено, що споживач отримує, серед іншого, акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Крім того, пунктом 2.5.1 договором передбачено право споживача вимагати від постачальника надання достовірної інформації про тарифи на теплову енергію та відшкодування, умови оплати та методику розрахунків, нарахування, режими теплопостачання тощо (п.п.2.5.1); перевіряти достовірність нарахувань та проведення розрахунків за теплову енергію, згідно з умовами договору (п.п.2.5.2).
Таким чином, у разі виявлення розбіжностей показників температур від нормальних показників, відповідач мав право звернутися до позивача і в позасудовому порядку, шляхом проведення бухгалтерських розрахунків встановити суму розбіжності.
В іншому випадку відповідач мав право звертатися до суду у встановленому чинним законодавством порядку для вирішення питань, що стосуються предмета договору (п.2.5.3 договору).
Однак, матеріали справи не містять відповідних рішень, якими встановлено порушення позивачем умов договору, або застосування інших тарифів, ніж застосовував позивача, а відтак не підтверджують доводів відповідача.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивач при розрахунку заборгованості застосував тарифи, які не відносяться до укладеного між сторонами договору, оскільки додаткових угод про внесення змін до договору щодо тарифів сторонами не укладалось, колегією судді до уваги не приймаються та не можуть слугувати підставою для її задоволення, виходячи із наступного.
Відповідно до частини 6 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
Пунктом 2.1 договору визначено, що при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені ним, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.
Згідно із статтею 20 Закону України „Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Законом України „Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" (набрав чинності з 22 липня 2010 року) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері теплопостачання.
Зокрема, у підпункті 2 пункту „а" статті 28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.
Згідно із абзацом 5 пункту 2 частини першої та пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України „Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" Національна комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.
ПАТ „Київенерго" є суб'єктом природних монополій у сфері теплопостачання та його включено до відповідного галузевого реєстру.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що із 22 липня 2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач у даній справі.
Відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України „Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. До встановлення національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.
14 грудня 2010 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики прийняла постанову № 1729, якою було затверджено тарифи на теплову енергію Акціонерній енергопостачальній компанії „Київенерго". Ця постанова набрала чинності з 1 січня 2011 року.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно визнав помилковими твердження відповідача стосовно того, що при розгляді цієї справи для встановлення суми заборгованості відповідача за договором за поставлену теплову енергію у січні 2011 року слід керуватися тарифами, встановленими розпорядженням КМДА від 31 травня 2010 року № 392, оскільки, як зазначено вище, із 22 липня 2010 року КМДА не може встановлювати тарифи на теплову енергію для суб'єктів природних монополій, а НКРЕ в межах повноважень, наданих Законом, 14 грудня 2010 року затвердила тарифи на теплову енергію Акціонерній енергопостачальній компанії „Київенерго".
Розпорядженням КМДА від 29 грудня 2010 року № 1222 було встановлено нові тарифи на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення та введено в дію з 1 лютого 2011 року саме на виконання постанови НКРЕ від 14 грудня 2010 року № 1729.
Відповідно до ст. 1 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями статей 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи ту обставину, що заборгованість відповідача у розмірі 242757,89 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів погашення заборгованості відповідачем у повному обсязі суду надано не було, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 242757,89 грн.
Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 5230,47 грн. та 3% річних в сумі 9758,44, згідно розрахунку позивача, який колегія суддів вважає обґрунтованим.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду „Житло-сервіс" не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва від 04.02.2013 у справі №910/555/13 має бути залишене без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті держмита за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду „Житло-сервіс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2013 у справі №910/555/13 залишити без змін.
Матеріали справи №910/555/13 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Новіков М.М.
Судді Зубець Л.П.
Мартюк А.І.