Справа № 2-2685/07     

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

14 листопада 2007 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого                                                                 судді Пшонка P.M.

при секретарі                                                                         Тищенко І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2,  ОСОБА_3про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2007 року позивач звернувся до Оболонського районного суду м.  Києва з зазначеним позовом з тих підстав,  що за договором купівлі-продажу від 17 червня 1999 року він -позивач ОСОБА_1.та відповідач ОСОБА_2. придбали в рівних долях у закритого акціонерного товариства «Продтовари» нежиле приміщення магазину № 1021 в будинку № 10 по проспекту Академіка Корольова в м.  Києві

11 вересня 2000 року був укладений договір дарування,  за яким ОСОБА_2. безоплатно передав ОСОБА_3. 1/2 частину нежилого приміщення магазину,  що знаходився в будинку № 10 по проспекту Академіка Корольова в м.  Києві. Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 червня 1999 року він,  позивач є співвласником зазначеного нерухомого майна ( нежилого приміщення ). Про існування договору дарування він дізнався у травні 2006 року. На час купівлі нежилого приміщення він з відповідачем ОСОБА_2. були засновниками ТОВ «Ореол». Оскільки приміщення купувалось для здійснення підприємницької діяльності ,  то вони і були передані цьому товариству в безоплатне користування. Відчуження своєї частки ОСОБА_2. поставило під загрозу ефективне використання спільної власності без зміни господарського призначення.

Посилаючись на те,  що йому довелося одноособово сплачувати податки та платежі,  утримувати спільне майно,  що він не давав згоди на розпоряджання частиною у спільному майні,  позивач просив на підставі статей 4,  48,  59,  76,  113 ЦК Української РСР 1963 року,  постановити рішення про задоволення його позову і визнати договір дарування від 11 вересня 2000 року за реєстраційним номером 2087 недійсним.

Відповідач ОСОБА_2. та представник відповідача ОСОБА_3в своїх запереченнях проти позову вказували ,  що при укладанні договору дарування не потрібно згоди іншого співвласника,  так як така згода законом на час її здійснення не передбачалась.

Суд,  заслухавши пояснення сторін та представника,  вважає,  що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно договору купівлі-продажу від 17 червня 1999 року,  ЗАТ «Продтовари» продало,  а ОСОБА_1та ОСОБА_2придбали в рівних долях нежиле приміщення магазину № 1021 в будинку № 10 по вул. . Академіка Корольова в м.  Києві / а.с.  7.

Договором дарування від 11 вересня 2000 року,  ОСОБА_2. подарував ОСОБА_3. 1/2 частку нежилого приміщення магазину,  що знаходиться в будинку № 10 по проспекту Корольова Академіка в м.  Києві / а.с.  6 /.

Відповідно до  ст. . 4 Закону України «Про власність»,  який діяв на момент виникнення правовідносин стосовно спільного майна - спірного нежилого приміщення,  власник дійсно на свій розсуд володіє,  користується і розпоряджається належним йому майном,  але при цьому,  здійснюючи свої права,  окрім того,  що він має рівні права з іншими власниками,  зобов»язаний також не завдавати шкоди навколишньому середовищу,  не порушувати прав та охоронювані законом інтереси громадян,  юридичних осіб і держави.

ч. 1  ст.  113 ЦК УСРС / в редакції 1963 року / передбачає,  що володіння,  користування і розпоряджання майном при спільній частковій власності проводиться за згодою всіх учасників і тільки при відсутності такої згоди - спір вирішується судом.

Вищезазначене свідчить про те,  що підписуючи договір про набуття в спільну власність спірного приміщення магазину співвласники ОСОБА_1. та ОСОБА_2. взяли на себе зобов»язання діяти за спільною згодою при використанні цього приміщення магазину.

ч. 4  ст.  113 ЦК УРСР / в редакції 1963 року / суперечить ч. 1 цієї ж статті про спільну згоду співвласників по розпоряджанню спільним майном сторін,  в тому числі і відчуження ОСОБА_2. своєї частки шляхом дарування,  оскільки відповідач повинен був розпоряджатись цим майном за згодою позивача,  а при відсутності такої згоди - спір повинен був вирішуватись судом.

Суд вважає,  що ОСОБА_2. відповідно до вимог  ст. . 113 ЦК УРСР / в редакції 1963 року / не позбавлявся самостійного права розпоряджатися своєю часткою в майні,  але при цьому погодити свої наміри із позивачем.  В разі відсутності згоди позивача,  відповідач мав право звернутися до суду.

Та обставина,  що відчуження без згоди позивача спірного нежилого приміщення порушує права позивача,  підтверджується і письмовими документами,  а саме договором безоплатного користування майном,  із якого вбачається,  що це приміщення сторони використовували для ведення сумісної підприємницької діяльності / а.с.  13 - 14 /.

Про існування договору дарування від 11 вересня 2000 року за реєстраційним номером 2087 позивач дізнався у 2006 році.

Доводи відповідачів про те,  ідо вони на протязі 2000 - 2001 року направляли позивачу повідомлення про відчуження спірного майна не свідчить про те,  що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду.

Із матеріалів справи видно,  що дійсно відповідачі направляли через нотаріуса повідомлення про відсудження своєї частки майна,  але це відчуження мало відбутись шляхом продажу майна,  а не шляхом дарування. / а.с.  46, 56, 76 /

Окрім цього,  вказана обставина спростовується адміністративним позовом,  який був поданий ОСОБА_3. до Оболонського районного суду м.  Києва щодо скасування розпорядження Святошинської районної в м.  Києві державної адміністрації та ухвалою суду від 15 квітня 2007 року був залишений без розгляду

У вказаному позові,  ОСОБА_3. зазначає,  що ОСОБА_1. не було відомо ,  що ще 11.09.2000 року ОСОБА_2. подарував,  належну йому частину приміщення ОСОБА_3. / а.с.  90 -91, 95/.

Оскільки про існування договору дарування позивач дізнався у 2006 році,  то строк для звернення до суду за захистом своїх порушених прав він не пропустив.

Враховуючи викладене,  суд вважає,  що позов підлягає задоволенню.

Керуючись Законом України «Про власність»,   ст.  113 ЦК УРСР / в редакції 1963 року /,  ст . ст.  10, 60, 88, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України,  суд,  -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1до ОСОБА_2,  ОСОБА_3про визнання договору дарування недійсним задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладання договір дарування від 11 вересня 2000 року щодо дарування Уі частини нежилого приміщення магазину,  що знаходиться в будинку № 10 по проспекту Корольова Академіка в м.  Києві,  укладений між ОСОБА_2та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Шрестха Д.Г. за реєстраційним номером 2087.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження .