Справа № 764/1122/13- ц
Провадження2/764/1197/2013
Категорія 54
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 березня 2013 року Ленінський районний суд міста Севастополя в складі: головуючого судді - Гаркуші О.М.,
при секретарі - Грищенко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» про стягнення сум депозитних вкладів та нарахованих відсотків,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (далі по тексту ПАТ «Банк «Таврика») з вимогами про стягнення суми депозитних вкладів та нарахованих відсотків відповідно до договорів банківського строкового вкладу «Таврійский» (31-90) № ТД (31)1594) від 09.11.2012 року на суму 29 929,55 доларів США, що еквівалентно в національній валюті України та становить 239 226,89 грн.
Вимоги позову мотивовані тим, що 09.11.2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Таврика» було укладено зазначений вище договір депозитних вкладів, відповідно до яких, ОСОБА_1 передала до установи банку грошовий вклад із відсотковими ставками. Як вбачається з позовної заяви, 10 грудня 2012 року строк дії спірного договору закінчився, у зв'язку з чим позивач звернулася із відповідною заявою до відповідача із вимогою сплати суми вкладів та нарахованих на них відсотків, втім, у виконанні договірних зобов'язань відповідачем було відмовлено з підстав важкого фінансового становища його установи та запровадженням тимчасової адміністрації у банку та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було сплачено лише 20000,00 (двісті тисяч) гривень, тобто обов'язки відповідач виконав не в повному обсязі та необхідно стягнути залишок суми боргу у розмірі 39 226,89 грн. Позивач вважає, що відповідачем були порушені, як умови укладених договорів, так й вимоги діючого законодавства, що регулює зазначені правовідносини, а тому просить захистити його права в судовому порядку. Також просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав, визначених в позовній заяві.
Представник відповідача у попередньому судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Обґрунтовуючи заперечення на позов, представник відповідача вказувала, що постановою Правління Національного банку України №548 від 20.12.2012 року ПАТ «Банк «Таврика» був віднесено до категорії неплатоспроможних, та виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб була запроваджена тимчасова адміністрація строком на три місяця по 20.03.2013 року. Факт заборгованості ПАТ «Банк «Таврика» перед позивачем за договорами банківського вкладу представник відповідача визнала, однак просила суд відмовити у позові, посилаючись на заборону про задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, встановленою ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, суд знаходить позов обґрунтованим, та таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За своїми ознаками спірний договір відповідає умовам договорів банківського вкладу, а тому з урахуванням приписів статті 8 ЦК України, суд застосовує до спірних правовідносин параграф 3 глави 71 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму(вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно ч.2 ст. 1060 ЦК України, за договором банківського вкладу, незалежно від його виду, банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Таврика» укладено договір депозитного вкладу, а саме: договір банківського строкового вкладу «Таврійский» (31-90) № ТД (31)1594 від 09.11.2012 року на суму 29929,55 доларів США зі сплатою 5,2% річних. Строк дії договору визначено до 10.12.2012 року (а.с.10).
У зв'язку з закінченням строку дії договору вкладів позивач 10.12.2012 року звернулася до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Таврика» із вимогою повернення сум внесків та нарахованих відсотків.
Листом ПАТ «Банк «Таврика» позивача повідомлено про неможливість виконання спірних зобов'язань у повному обсязі, та про те що вона має можливість отримати кошти у сумі 200000,00 грн. з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Водночас, вимогами ст. 1058, 1060 ЦК України встановлено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника), або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Посилання відповідача на заборону задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, встановлену Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» суд не приймає до уваги, оскільки дія цього Закону регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України.
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд приходить до висновку про необхідність застосування в даному випадку положень статей 1058, 1060 ЦК України, відповідно до яких відмова відповідача у видачі депозиту є незаконною.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Стаття має перелік способів захисту прав та інтересів, який не є вичерпним, оскільки частиною 2 пункту 10 встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Право вибору способу захисту належить особі.
Таким чином, позовні вимоги в часті стягнення депозитного вкладу заявлені позивачем є підставними та знайшли своє підтвердження в ході судового засідання.
Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди з відповідача суд вважає такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
У відповідності до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:
- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;
- у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію" ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права" ;
- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 4 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлені права споживачів під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, зокрема право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1 ст.60 ЦПК України).
Враховуючи, що позивачем не був доведений факт спричинення їй моральної шкоди саме небезпечним для життя і здоров'я продукцією, а договором банківського вкладу, укладеним між сторонами, відшкодування моральної шкоди не передбачено, суд відмовляє у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь держави витрати по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 15,16,23, 321, 526, 626, 629, 638, 1058, 1060, 1061, 1075 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 60, 88, 208, 209, 212, 215 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» ( ЄДРПОУ 19454139, МФО 300788, к/р 32006194901 у ГУ НБУ) на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 39 226,89 грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (ЄДРПОУ 19454139, МФО 300788, к/р 32006194901 у ГУ НБУ) судовий збір в сумі 392,27грн. на користь держави.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Севастополя через Ленінський районний суд міста Севастополя шляхом подачі у 10 денний строк з моменту проголошення рішення апеляційну скаргу. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -