У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 березня 2013 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
суддів: Хилевича С.В., Оніпко О.В., Рожина Ю.М.
секретар судового засідання Панас Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2, на рішення Рівненського міського суду від 4 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Центральна консалтингова компанія" та Публічного акціонерного товариства „Кредитпромбанк", треті особи: Орган опіки та піклування Рівненської міської ради Рівненської області, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5; про визнання іпотечного договору недійсним,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 4 травня 2012 року ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2, відмовлено у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю „Центральна консалтингова компанія" (далі - ТОВ„Центральна консалтингова компанія") та до Публічного акціонерного товариства „Кредитпромбанк" (далі - ПАТ „Кредитпромбанк" або Банк), треті особи: Орган опіки та піклування Рівненської міської ради Рівненської області, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5; про визнання іпотечного договору недійсним.
Цим рішенням скасовано ухвалу Рівненського міського суду від 14 березня 2012 року, якою в порядку забезпечення позову накладено заборону на відчуження належного ТОВ „Центральна консалтингова компанія" гуртожитку, що розташований у АДРЕСА_1, та є предметом договору іпотеки.
У поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликалася на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. На її обґрунтування зазначала про те, що разом з малолітньою донькою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, вона проживає та має постійну реєстрацію в гуртожитку на АДРЕСА_1. При передачі гуртожитку в іпотеку його власник не одержав у встановленому законом порядку попереднього дозволу Органу опіки та піклування Рівненської міської Ради, що підтверджується відповідним листом Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради від 9 листопада 2011 року. У спірному приміщенні проживає з часу свого народження. Її право на проживання в ньому підтверджено рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 29 вересня 2009 року.
Матеріалами справи встановлено, що приміщення гуртожитку на АДРЕСА_1 відноситься до житлового фонду. В силу ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Стаття 3 Конвенції „Про права дитини", схваленої резолюцією 44 Сесії Генеральної Асамблеї ООН № 44/25 від 20 листопада 1989 року та ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, передбачає, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Посилалася на необхідність застосування правил ст. 8 ЦК України щодо аналогії закону. Частина 4 ст. 29 цього Кодексу вказує, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Проте суд першої інстанції ці її доводи до уваги не взяв.
Судом невірно застосовано вимоги закону. Так, Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" підлягав застосуванню з тих міркувань, що позивачі не відносяться до кола осіб, які мають статус бездомних та безпритульних дітей. Ці норми відповідають роз'ясненням Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (п. 44). Положення ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", яка вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування якими мають безпритульні діти, діє з 1 січня 2006 року і на договори, укладені до цієї дати, не поширюється (ст. 58 Конституції України). Твердження суду про те, що рішення Апеляційного суду Рівненської області від 29 вересня 2009 року не стосується позивачів, не відповідають обставинам справи, оскільки вона від свого народження проживає у спірному гуртожитку разом із батьками. Цим рішенням, що набрало законної сили, безспірно встановлено законність реєстрації місця проживання і користування жилим приміщенням.
На порушення положень ч. 6 ст. 154 ЦПК України суд передчасно скасував заходи забезпечення позову, які були вжиті у справі ухвалою Рівненського міського суду від 14 березня 2012 року.
З цих міркувань просить скасувати рішення Рівненського міського суду від 12 грудня 2012 року і ухвалити нове - про задоволення позову.
13 лютого 2013 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ПАТ „Кредитпромбанк" задоволено: рішення Апеляційного суду Рівненської області від 25 червня 2012 року, яким скасовано рішення суду першої інстанції і задоволено позовні вимоги, скасовано, а справу передано на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Залишаючи вимоги ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції правильно виходив з недоведеності позивачами тих обставин, що малолітня дитина на час укладення оспорюваного договору була членом сім'ї власника гуртожитку, а також, що її батьки відмовлялися від належних дитині прав на момент укладення оспорюваного договору.
Нотаріусу, який посвідчував правочин, документи про право власності чи право користування малолітньої дитини не надавалися через їх відсутність, а також суд урахував необґрунтованість вимог про те, яким чином іпотечний договір суперечив інтересам або порушував права малолітньої дитини на час укладення угоди.
Матеріалами справи встановлено, що на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за кредитним договором № 06/164/07-Склв від 21 грудня 2007 року (на суму 11 362 500 грн. зі сплатою 12,59 % річних строком до 20 грудня 2010 року) 21 грудня 2007 року між ТОВ „Центральна консалтингова компанія" як іпотекодавцем, з одного боку, і ВАТ (нині - ПАТ) „Кредитпромбанк" як іпотекодержателем, з другого боку, укладено іпотечний договір № 13/164/07-Склв (а.с. 20-24, зв.).
За умовами правочину, ТОВ „Центральна консалтингова компанія" надав Банку в іпотеку належний йому на праві власності гуртожиток, який розташований в АДРЕСА_1, загальною площею 3 506,1 кв. м і житловою площею 1 836,1 кв. м., де знаходиться і кімната № НОМЕР_1, в якій проживають позивачі. Позичальники за кредитним договором порушили свої зобов'язання перед Банком, допустивши заборгованість, яка склала 30 372 328,72 гривень. У зв'язку з цим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 5 березня 2012 року видано виконавчий напис, яким звернено стягнення на АДРЕСА_1 на користь ПАТ „Кредитпромбанк" в рахунок погашення існуючого боргу (а.с. 150).
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 29 вересня 2009 року в справі за позовом ТОВ „Центральна консалтингова компанія" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_10 про виселення з гуртожитку встановлено, що ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які є батьками позивачки, а також ОСОБА_1, її малолітня дочка ОСОБА_2 і ОСОБА_10 на законних підставах вселилися, зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1 , і не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення. Цим рішенням встановлено і те, що придбавши у власність спірний гуртожиток, з якого не були виселені у визначеному порядку його мешканці, ТОВ „Центральна консалтингова компанія" свідомо перебрала на себе в зв'язку з цим не лише права, але й відповідні обов'язки (а.с. 12-15).
Згідно зі ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" - органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.
Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
Оскільки оспорюваний договір укладено між двома юридичними особами, які очевидно не є батьками позивачів чи особами, що їх замінюють, тому власник був вправі розпоряджатися належним йому на праві власності нерухомим майном без попереднього дозволу органу опіки та піклування на його відчуження.
Такі висновки апеляційного суду відповідають міркуванням, з яких суд касаційної інстанції скасував рішення Апеляційного суду Рівненської області від 25 червня 2012 року, а справу направив для нового апеляційного розгляду. Згідно із ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ є обов'язковими при новому розгляді справи.
Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права на увагу колегії суддів не заслуговують і спростовуються правильністю висновків суду.
Підставами для залишення апеляційної скарги без задоволення відповідно до ст. 308 ЦПК України є ухвалення судом першої інстанції свого рішення з додержанням вимог процесуального і матеріального закону.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 4 травня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: