25.02.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-797-365/2013р. Головуючий у першій

інстанції Рубан М.В.

категорія 32 Доповідач у апеляційній інстанції Водяхіна Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2013 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого - Водяхіної Л.М.,

суддів - Андрейченко О.А., Зотова В.С.

при секретарі - Наталевичі Д.І.

за участю представників

позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника відповідача - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя по цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_6 та просила стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 662 грн. 65 коп., та моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що неправомірна поведінка відповідача, яка виражена в недбалому догляді за своєю собакою, яка не знаходилась на прив`язі та її покусала, у зв'язку з чим позивачу довелось знаходиться на амбулаторному лікуванні місяць, купувати необхідні ліки, тому відповідач заподіяла позивачу матеріальну та моральну шкоду.

Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 05 грудня позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду, спричинену пошкодженням здоров`я у розмірі 3000 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду, та ухвалення нового, яким просить у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовити у повному обсязі, вважає, що рішення суду постановлено при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, вважає, що остання підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідача ОСОБА_6 у період 25 серпня 2009 року мала непородисту собаку по кличці «Зевс», яка проживала на ділянці НОМЕР_1 в СТ «Ера-1», що не заперечується відповідачкою.

З матеріалів справи також видно, що 25 серпня 2009 року, позивачку вкусила собака відповідачки біля ділянці НОМЕР_1 в СТ «Ера-1», у зв'язку з чим, у період з 27 серпня 2009 року по 28 вересня 2009 року вона перебувала на амбулаторному лікування у травматолога із діагнозом «укушена рана н/3 на правової гомілці, що підтверджується випискою з амбулаторної карти ОСОБА_7 від 06 вересня 2012 року. Крім того, у виписці зазначено, що позивачка отримала консервативне лікування, рана загоїлась повторно з покращенням стану з 28 вересня 2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача зверталася зі скаргою,щодо укусу собаки до правління СТ «Ера-1», що підтверджується випискою з рішення правління СТ «Ера-1»від 06 вересня 2009 року, та до правоохоронних органів з проханням вжити заходи адміністративного реагування до ОСОБА_8, яка є матір`ю ОСОБА_6 і у якої на її земельній ділянці НОМЕР_1 утримувалася собака ОСОБА_6, у зв'язку з спричиненням собакою шкоди здоров'ю позивача. ОСОБА_8 була притягнута до адміністративної відповідальності за ст. 154 КпАП України за неналежне утримання собаки, що визнали в судовому засіданні сторони. Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_8 оскаржена не була.

Як вбачається з рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 14 липня 2011 року, 25 серпня 2009 року позивач проходячи повз ділянку НОМЕР_1, що належить відповідачу, на неї накинулась собака та покусала її за ногу. Собака, яка покусала позивача належала дочці відповідачки - ОСОБА_8, про що в матеріалах справи № 2-437/11 малась заява ОСОБА_6

На підставі ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, не підлягають доказуванню обставини, що собака, яка покусала позивача належить ОСОБА_6, оскільки ця обставина встановлена у рішенні Нахімовського районного суду м. Севастополя від 14 липня 2011 року у справі № 2-437/11, яке, згідно пояснень сторін у судовому засіданні, не було оскаржено, отже вказане рішення набрало законної сили.

Суд обґрунтовано не прийняв до уваги пояснення, допитаної у суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_9, оскільки вони суперечать матеріалам справи.

На аркуші справи №10 зазначеної цивільної справи мається власноруч написане пояснення ОСОБА_6, підтверджуюче, що належна їй собака покусала позивачку, у зв'язку з чим, вона пропонувала відшкодувати їй шкоду у розмірі 600 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 662,65 грн. задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Позивач знаходилась на амбулаторному лікуванні у травматолога в період з 27 серпня 2009 року по 28 вересня 2009 року.

Рана позивача була обмита фурациліном, що підтверджується довідкою першої міської лікарні від 25 серпня 2009 року.

Надані позивачем квитанції на придбання ліків в обґрунтування суми матеріальної шкоди датовані 06 листопада 2009 року, тобто через два місяці після отриманої рани, тому суд вважає таки докази неналежними, враховуючи, що позивач лікувалась до 28 вересня 2009 року.

Крім того, позивачем не надано та в матеріалах справи відсутні докази, що вказані у наданих позивачем квитанціях ліки були призначені лікарем за рецептом позивачу та які необхідно приймати позивачу саме для лікування рани.

Таким чином, позивачем у порушення статті 60 ЦПК України не доведено доказами понесення нею витрат, пов'язаних з лікуванням рани.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 180 ЦК України тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

На підставі ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Безпородна собака, яка покусала позивача, належить ОСОБА_6, що встановлено рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 14 липня 2011 року, та не було оскаржене відповідачкою.

Частинами 1-5 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно з ч.1,2 ст. 9 ЗУ «Про захист тварин від жорстокого поводження» особа, яка утримує домашню тварину, зобов'язана: забезпечити домашній тварині необхідні умови, що відповідають її біологічним, видовим та індивідуальним особливостям, відповідно до вимог цього Закону; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм експлуатації жилого приміщення, де утримується домашня тварина (місце постійного утримання), та норм співжиття.

Згідно з п.1 розділу 2 Правил утримання тварин в місті Севастополі, затверджених Розпорядженням міської державної адміністрації 09 липня 2001 року № 1367 власники собак, кішок, хижих та інших тварин зобов'язані утримувати згідно їх біологічних особливостей, гуманно ставитися до тварин, не залишати без нагляду, їжі, води і ветеринарної допомоги.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що власник тварин повинен сприяти заходів з належного утримання тварин; дотримуватися норм співжиття, моральних засад суспільства, не зловживаючи своїм правом власності, та не використовувати його на шкоду правам інших осіб.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що відповідач недбало ставиться до своїх обов'язків з утримання собаки, не тримає її постійно на прив'язі, що призвело на нападу на позивача, у зв'язку з чим позивачу заподіяно пошкодження здоров'ю, та як наслідок духовні страждання, враховуючі, що позивач є особою похилого віку і тривалий час лікувалась від укусу.

Судом також встановлено, що позивач намагалась усунути порушення обов'язків з утримання собаки, зокрема шляхом звернення як до правління СТ «Ера-1», так і до правоохоронних органів з вирішенням спору, однак це не призвело до належного виконання відповідачем своїх обов'язків з утримання собаки.

Згідно з ч.1, п.2 ч.2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

На підставі ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п.10 розділу 2 Правил утримання тварин в місті Севастополі, затверджених Розпорядженням міської державної адміністрації 09 липня 2001 року № 1367 власники собак, кішок, хижих та інших тварин зобов'язані відшкодовувати матеріальні та моральні збитки, які спричинені їх тваринами в встановленому законодавством України порядку.

Враховуючи, що судом було встановлено вину відповідача, яка полягає у недбалому ставленні до своїх обов'язків з утримання собаки та їх невиконані, що призвело до отримання позивачем рани та, як наслідок цього, моральних страждань, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Однак, колегія суддів не може погодитися з розміром моральної шкоди, яка була стягнута з відповідача на користь позивача у сумі 3000 грн., з наступних підстав.

Згідно з п.5,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для справи. Розмір відшкодування моральної (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань(фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Задовольняючі вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачка надала достатній обсяг належних доказів, підтверджуючих факт завдання їй моральної шкоди, заподіяних внаслідок укусу собаки.

Але колегія суддів вважає, що вказаний розмір відшкодування моральної шкоди є завищеним, не відповідає реальному ступеню та розміру моральних страждань, приймаючи до уваги, що позивачка не представила доказів, які б підтверджували її моральні страждання, враховуючи матеріальний стан відповідачки та стан її здоров`я моральна шкода підлягає зменшенню до 1000 грн.

Питання про розподіл судових витрат судом першої інстанції вирішено вірно, вимогам ст.88 ЦПК України не суперечить.

У відповідності з пунктом 4 статті 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на вищевикладене, на підставі п.4 ст.309 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 05 грудня 2012 року підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 303, 304, ч.1 п. 2 ст.307, п.4 ч. 1 ст. 309, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 05 грудня2012 року скасувати.

Постановити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду, спричинену пошкодженням здоров`я у розмірі 1000 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 судовий збір у розмірі 107 грн. 30 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Л.М.Водяхіна

Судді: О.А.Андрейченко

В.С.Зотов