АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/311/13Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 45 Дубенець М.І.

Доповідач в апеляційній інстанції

Дмитренко М. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоДмитренка М.І.,

суддівБондаренка С.І, Новікова О.М, ,

при секретаріПосипайко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09 жовтня 2012 року у справі за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Канівської районної державної адміністрації до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, третя особа: Бобрицька сільська рада Канівського району Черкаської області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, скасування їх реєстрації, витребування майна у набувачів та визнання права власності на землю, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2011 року заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Канівської районної державної адміністрації звернувся до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував, що розпорядженнями голови Канівської райдержадміністрації № 356 від 30 вересня 2005 року, № 69 від 16 лютого 2006 року та № 196 від 7 квітня 2006 року в порушення вимог ст. ст.118, 123 Земельного Кодексу України, ст. 50 Закону України «Про землеустрій», ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», п. п. 9, 10, 11 Порядку розроблення проектів землеустрою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 677 від 26 травня 2004 року, громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_29, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23,

ОСОБА_24, передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 40 га та для будівництва і обслуговування житлового будинку загальною площею 5 га без обов'язкового погодження з районною санітарно-епідеміологічною станцією, відділом містобудування та архітектури райдержадміністрації, державною екологічною інспекцією в Канівському районі, археологічною інспекцією управління культури Черкаської облдержадміністрації, також без проведення обов'язкової державної землевпорядної експертизи проектів землеустрою та видано державні акти на право власності на ці ділянки.

Зазначені громадяни в порушення вимог п.15 Перехідних положень Земельного Кодексу України продали надані їм земельні ділянки ОСОБА_25, ОСОБА_26, після чого розпорядженнями голови Канівської райдержадміністрації № 306 та № 307 від 6 червня 2006 року цільове призначення цих земельних ділянок з порушенням вимог ст. 20 Земельного Кодексу України та п. п. 3-8 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 502 від 11 квітня 2002 року, було змінене з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування житлового будинку.

В подальшому вказані земельні ділянки неодноразово продавалися і на підставі укладених договорів купівлі-продажу належать ОСОБА_27, ОСОБА_28

Посилаючись на незаконність вибуття цих земельних ділянок з володіння держави, прокурор просив визнати недійсними договори їх купівлі-продажу, укладені між ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_29, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_25 і ОСОБА_26, визнати недійсними державні акти на право власності на ці ділянки, видані ОСОБА_27, ОСОБА_28, витребувати земельні ділянки з їх незаконного володіння та визнати право власності на них за державою в особі Канівської районної державної адміністрації.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09 жовтня 2012 року у задоволенні позові відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, заступник прокурора Черкаської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09 жовтня 2012 року, як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апелянта, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09 жовтня 2012 року в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі заяв про виділення земельних ділянок в адмінмежах Бобрицької сільської ради Канівського

району в розмірі по 2 га для ведення особистого селянського господарства та по 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку громадян ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_30, ОСОБА_13, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_12 та ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_20, ОСОБА_23, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_29, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_24, які надійшли у період з серпня 2005 року по квітень 2006 року до Канівської райдержадміністрації, Головою Канівської районної державної адміністрації були видані розпорядження від 18.08.2005 року за № 303, від 30.09.2005 року за № 356, від 05.04.2006 року за № 187 «Про надання дозволу по виготовленню технічної документації для передачі у приватну власність земельних ділянок за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради», правомірність видачі яких прокурором та позивачем не оспорюється.

У період з серпня по вересень 2005 року, з лютого по березень 2006 року, та протягом квітня 2006 року ПП «Приватзем», яке було уповноважене на розробку проектної документації, на підставі вищевказаних розпоряджень Канівської райдержадміністрації були складені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_30, ОСОБА_13, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_20, ОСОБА_23, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_29, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_24 по 2 га кожному для ведення особистого селянського господарства та по 0,25 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку.

Головою Канівської районної державної адміністрації 30.09.2005 року, 16.02.2006 року, 07.04.2006 року були видані розпорядження за номерами 356, 69 та 196 «Про передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства та для будівництва та обслуговування жилого будинку за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради», згідно з якими було передано у приватну власність вищевказаним громадянам по 2 га землі для ведення особистого селянського господарства та по 0,25 га землі для будівництва та обслуговування жилого будинку.

Як свідчать матеріали справи, відповідачі ОСОБА_22, ОСОБА_21, ОСОБА_19, ОСОБА_16, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_30, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_17, ОСОБА_10, ОСОБА_23, ОСОБА_20, ОСОБА_18, ОСОБА_29, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_24 отримали державні акти серії ЯА № 705208 від 28.09.2005 року та ЯА № 705218 від 30.09.2005 року, серії ЯА № 705209 від 28.09.2005 та ЯА № 705219 30.09.2005 року, серії ЯА № 705210 від 28.09.2005 року та ЯА № 705220 від 30.09.2005 року, серії ЯА № 705211 від 28.09.2005 року та ЯА № 705221 від 30.09.2005 року, серії ЯА № 705212 від 28.09.2005 року та ЯА № 705222 від 28.09.2005 року, серії ЯА № 705213 від 28.09.2005 року та ЯА № 705223 від 30.09.2005 року, серії ЯА № 705214 від 28.09.2005 року та ЯА № 705224 від 30.09.2005 року, серії ЯА № 705215 та ЯА № 705225 від 30.09.2005 року, серії ЯА № 705216 та ЯА № 705226 від 30.09.2005 року, серії ЯА № 705217 та ЯА № 705227 від 30.09.2005 року, серії ЯГ № 529099 та ЯГ № 529105 від 21.03.2006 року, серії ЯГ № 529100 та ЯГ № 529106 від 21.03.2006 року, серії ЯГ № 529101 та ЯГ № 529107 від 21.03.2006 року, серії ЯГ № 529102 від 27.03.2006 року та ЯГ № 529108 від 21.03.2006 року, серії ЯГ № 529103 та ЯГ № 529109 від 21.03.2006 року, серії ЯГ № 529104 та ЯГ № 529110 від 21.03.2006 року, серії ЯГ № 533412 та ЯГ № 533416 від 24.04.2006 року, серії ЯГ № 533413 та ЯГ № 533417 від 24.04.2006 року, серії ЯГ № 533414 та ЯГ № 533418 від 24.04.2006 року, серії ЯГ № 533415 та ЯГ № 533419 від 24.04.2006 року на право власності на земельні ділянки по 0,25 га та по 2,0 га кожний відповідно, які розташовані в адмінмежах Бобрицької сільської ради, що були зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Судом першої інстанції було встановлено, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, що під час передачі земельної ділянки загальною площею 45 га в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області у приватну власність ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_29 було не в повному обсязі дотримано встановленого законом порядку безоплатної передачі у власність земельних ділянок.

За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінку проектам землеустроїв щодо відведення земельних ділянок загальною площею 45 га в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами суду першої інстанції, що прокуратурою та позивачем не надано належних до допустимих доказів неправомірності набуття відповідачами ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_29 земельних ділянок в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області загальною площею 45 га.

Колегія суддів апеляційної інстанції критично оцінює доводи апеляційної скарги, про те, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що гр. ОСОБА_8 двічі використала право безоплатної приватизації, виходячи з такого.

Суд апеляційної інстанції відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази, що на час одержання у власність земельних ділянок вище вказані відповідачі не могли скористатися правом на одержання у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області площею по 2 га кожному, загальною площею 40 га, та із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по 0,25 га кожному, загальна площа - 5 га.

В матеріалах справи відсутні документи, на які посилається прокурор у апеляційній скарзі. Зокрема в матеріалах цивільної справи відсутня відповідь ДП «Центр ДЗК» Черкаської регіональної філії Корсунь-Шевченківський районний відділ (без номеру та дати), також відсутній акт позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Канівської районної державної адміністрації від 15.07.2010 року №12-48/41, проведеною КРУ у Корсунь-Шевченківському районі.

Вказані документи не були долучені прокурором та позивачем і до самої апеляційної скарги. Також до апеляційного суду прокурор та позивач не звертався з клопотанням про залучення нових доказів, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів апеляційної інстанції не приймає доводи апеляційної скарги, що в заявах про надання в приватну власність та виготовлення державних актів на право власності громадян ОСОБА_20, ОСОБА_23 та ОСОБА_18 зазначено прізвище голови Канівської райдержадміністрації ОСОБА_32, при тому, що на час подачі заяви головою Канівської райдержадміністрації був ОСОБА_33

Згідно зі ст. ст. 116, 118 ЗКУ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Згідно з п. 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Аналіз змісту вищевказаних норм дає підстави для висновку, що заяви подаються до уповноваженого державою органу, який виконує розпорядження землями, а не конкретно визначеній посадовій або фізичній особі.

Зміст заяв гр. ОСОБА_20, ОСОБА_23 та ОСОБА_18 дає підстави вважати, що вони були адресовані районній державній адміністрації за місцезнаходженням земельної ділянки, а саме Канівській районній державній адміністрації. Неправильно зазначене прізвище голови Канівської РДА не впливає на правові наслідки розгляду цих заяв.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором та позивачем під час розгляду справи не надано доказів про те, що на час одержання у власність земельних ділянок відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_29 не могли скористатися правом на одержання у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області площею по 2 га кожному, загальною площею 40 га, та із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по 0,25 га кожному, загальна площа - 5 га.

Колегія судів апеляційної інстанції відхиляє доводи прокурора, що судом першої інстанції поверхово оцінено вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05.04.2012 року, яким ОСОБА_33 та ОСОБА_34 було визнано винними у вчиненні злочинів, з таких міркувань.

Вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05.04.2012 року по кримінальній справі №1-165/2011 ОСОБА_33 та ОСОБА_34 визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст.364, ч. 2 ст. 28 і ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Зокрема, вироком встановлено (абз. 3 стор. 44 вироку), що в період 2005-2006 року підсудний ОСОБА_33 обіймав посаду голови Канівської районної державної адміністрації Черкаської області та ОСОБА_34 обіймав посаду начальника Канівського районного відділу земельних ресурсів. Підсудні були єдиними особами, які уповноважені законами України здійснювати волевиявлення держави у галузі земельних відносин щодо безоплатної передачі у власність громадян земель державної власності, зокрема, які і розташовані на території Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області. Підсудні ОСОБА_33 та ОСОБА_34 діючи умисно, за попередньою змовою між собою в період з вересня 2005 року по червень 2006 року, використовуючи своє службове становище та владу, в інтересах третіх осіб, всупереч інтересам служби, не бажаючи рахуватись з покладеними на них Законом обов'язками, діючи всупереч їм, спричинили своїми діями тяжкі наслідки державним інтересам, а також діючи в інтересах третіх осіб неодноразово в цей період видавали неправдиві документи, що спричинили тяжкі наслідки.

Колегія суддів апеляційного суду відзначає, що у кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_33 та ОСОБА_34 за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України вирішувалось питання не про правомірність вибуття спірних земельних ділянок з державного володіння, а про наявність чи відсутність складу злочину в діях посадових осіб Канівської райдержадміністрації, які приймали рішення про передачу у приватну власність цих земельних ділянок і допустили при цьому порушення закону, а тому вирок в цій справі ніяк не вплине на наявність чи відсутність наведених прокурором підстав позовних вимог у даній справі.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що предметом розгляду у кримінальній справі була відповідність дій зазначених осіб їх посадовим обов'язкам та дотримання ними вимог чинного, у тому числі земельного законодавства. Не вирішувалось у цій кримінальній справі і питання щодо інших умов та підстав, від яких залежить правильне вирішення даної справи. Не були предметом дослідження при розгляді вказаної кримінальної справи та не були встановлені факти умисних протиправних дій відповідачів, спрямованих на протиправне отримання земельних ділянок, а також не було встановлено неправомірність набуття відповідачами права власності на спірні земельні ділянки.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що з цього вироку не можна зробити висновків щодо відсутності у вказаних відповідачів законних підстав для набуття права власності на спірні земельні ділянки у процесі їх приватизації. Адже, законність та/чи незаконність передачі земельної ділянки у власність відповідачам ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_29 не була предметом дослідження при розгляді даної кримінальної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що Розпорядження Голови Канівської районної державної адміністрації № 21 від 21 січня 2011 року не є доказом неправомірності набуття відповідачами ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_29 земельних ділянок в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області загальною площею 45 га.

Розпорядженням Голови Канівської районної державної адміністрації № 21 від 21 січня 2011 року, вирішено: «скасувати розпорядження районної державної адміністрації від 30 вересня 2005 року № 356 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність, виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради», від 16 лютого 2006 року № 69 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність, виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради», від 07 квітня 2006 року № 196 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність, виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради». Вказане Розпорядження прийнято за результатом розгляду протестів прокурора Канівського району.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Такі положення є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. (п.5 рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009).

Колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що Розпорядження Голови Канівської районної державної адміністрації від 30 вересня 2005 року № 356, від 16 лютого 2006 року № 69, від 07 квітня 2006 року № 196 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність, виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради» є ненормативними правовими актами. А відтак, вони є актами одноразового застосування, і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені Головою Канівської райдержадміністрації після їх виконання.

Колегія суддів апеляційної інстанції також відзначає, що в матеріалах справи є Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2011 року по справі №2а-8679/11/2670, якою визнано протиправним та скасовано Розпорядження Голови Канівської районної державної адміністрації № 21 від 21 січня 2011року.

Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо як

Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи прокуратури, що судом першої інстанції під час розгляду у суді першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права (ст. ст. 38, 39 Земельного кодексу України, ст. ст. 12, 26 Закону України «Про планування і забудову територій»).

Згідно зі статтею 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 20 ЗК України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок та інші.

Згідно із п. 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, під час розпорядження земельною ділянкою, яка знаходиться за межами населеного пункту (села, селища, міста), не поширюються визначені у статті 12 ЗК України повноваження сільської, селищної, міської ради у галузі земельних відносин.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у ухвалі від 25 травня 2011 (справа № 6-57393св10) та постанові від 23 квітня 2012 року (справа № 6-22цс12), які є обов'язковими для всіх судів України.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вказує, що відповідно до статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано розглянув справу за визначеними позивачем підставами.

Крім того, доводи апеляційної скарги, що відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_29 всупереч ст. ст. 38, 39 Земельного кодексу України, ст. ст. 12, 26 Закону України «Про планування і забудову територій» отримали земельні ділянки з цільовим призначення - для будівництва та обслуговування (присадибна ділянка) за межами населених пунктів у власність громадянам, за своєю правовою природою є новими підставами позову.

Частина 2 статті 31 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи прокуратури, що судом першої інстанції під час розгляду у суді першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. ст. 38, 39 Земельного кодексу України, ст. ст. 12, 26 Закону України «Про планування і забудову територій».

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_29 на момент відчуження були власниками земельних ділянок, що підтверджується державними актами на право власності.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що правовстановлюючі документи на право власності на земельні ділянки відповідачів, які виступали продавцями земельних ділянок за спірними договорами купівлі-продажу, ніким не оспорювались.

З матеріалів даної справи вбачається, що в подальшому відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та ОСОБА_29 здійснили відчуження приватизованих земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області площею по 2 га, загальною площею 40 га, та із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку - по 0,25 га, загальною площею - 5 га.

Так, 14.02.2006 року та 05.05.2006 року, відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок, предметом яких були земельні ділянки, які розташовані в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району, відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_30, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_16, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_20, ОСОБА_23, ОСОБА_10, ОСОБА_11 продали належні їм земельні ділянки ОСОБА_25

Крім того, 05.05.2006 року, відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок, предметом яких були земельні ділянки, які розташовані в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району, відповідачі ОСОБА_29, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_24 продали свої земельні ділянки ОСОБА_26

17.02.2006 та 11.05.2006 року відповідачка ОСОБА_25 на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу земельних ділянок отримала на придбані нею земельні ділянки державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 528439 від 17.02.2006 року, серії ЯГ № 528440 від 17.02.2006 року, серії ЯГ № 528441 від 17.02.2006 року, серії ЯГ № 528442 від 17.02.2006 року, серії ЯГ № 528443 від 17.02.2006 року, серії ЯГ № 528444 від 17.02.2006 року, серії ЯГ № 528445 від 17.02.2006 року, серії ЯГ № 528446 від 17.02.2006 року, серії ЯГ № 528447 від 17.02.2006 року, серії ЯГ № 528448 від 17.02.2006 року, серії ЯГ № 529174 від 11.05.2006 року, серії ЯГ № 529175 від 11.05.2006 року, серії ЯГ № 529176 від 11.05.2006 року, серії ЯГ № 529177 від 11.05.2006 року, серії ЯГ № 529178 від 11.05.2006 року, серії ЯГ № 529179 від 11.05.2006 року, які були зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

11.05.2006 року відповідач ОСОБА_26 на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу земельних ділянок отримав на придбані ним земельні ділянки державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 529180 від 11.05.2006 року, серії ЯГ № 529181 від 11.05.2006 року, серії ЯГ № 529182 від 11.05.2006 року, серії ЯГ № 529183 від 11.05.2006 року, які були зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказані договори купівлі-продажу земельної ділянки, предметом яких були земельні ділянки загальною площею 45 га, які розташовані в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району, укладені у письмовій формі, нотаріально посвідчені та містять всі істотні умови для договору купівлі - продажу земельної ділянки, зміст договорів відповідає вимогам чинного законодавства.

Відмовляючи прокурору та позивачу у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заборона на продаж або відчуження іншим способом земельних ділянок, яка була встановлена пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), розповсюджувалась виключно на земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також на власників земельних часток (паїв).

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що предметом договорів купівлі-продажу були земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» та «для обслуговування житлового будинку».

Статтями 31, 33, 40 Земельного кодексу України (в редакціях, що діяли станом на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено розмежування між землями з цільовим призначенням «для фермерського господарства та землями іншого товарного сільськогосподарського виробництва» та землями «для особистого селянського господарства», земельними ділянками «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва».

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що статтями Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла станом на 2006 року) не було встановлено заборони продавати або іншим способом відчужувати земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» та «для обслуговування житлового будинку».

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив вказаний довід прокуратури та позивача.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов'язку від інших осіб.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Згідно з п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Відповідно до ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 330, стаття 338).

Частинами 2 та 3 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року, вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що перше відчуження земельних ділянок відбулось під час їх передачі позивачем у власність відповідачів. Оспорювані договори купівлі-продажу за своєю правовою природою є наступними правочинами щодо відчуження земельних ділянок. Оскільки позивач, в інтересах якого прокуратура заявила позов, не був стороною оспорюваних договорів, а предметом вказаних договорів було подальше відчуження земельних ділянок, раніше переданих позивачем у власність відповідачів, у суду відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи прокуратури, що у подальшому у порушення вимог статей 20, 38, 39 Земельного кодексу України, ст. ст. 12, 26 Закону України «Про планування і забудову територій», «Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 року № 502, було змінене цільове призначення земельних ділянок загальною площею 40 га.

Зміна цільового призначення земельних ділянок загальною площею 40 га, як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами, відбувалась за заявами ОСОБА_26 та ОСОБА_25 після їх придбання за спірними договорами.

Колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що питання правомірності та/чи неправомірності зміни цільового призначення земельних ділянок загальною площею 40 га після їх придбання за спірними договорами, а також питання дотримання та/чи порушення позивачем під час зміни цільового призначення статей 20, 38, 39 Земельного кодексу України, ст. ст. 12, 26 Закону України «Про планування і забудову територій», «Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 року №502, після укладання спірних договорів не є та не може бути підставою для визнання недійсними договорів та/або для витребування земельних ділянок по цій справі, а також не входить до предмету та кола обставин, які потребують доказування та доведеності у цій справі.

Відповідно до частини 3 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи прокуратури, що земельна ділянка загальною площею 45 га, які знаходяться в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області, вибула з володіння держави поза її волею.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що 08.11.2007 року та 28.11.2007 року згідно з нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу земельних ділянок, предметом яких були земельні ділянки, що розташовані в адмінмежах Бобрицької сільської ради Канівського району з кадастровими номерами 7122081100:01:001:0234, 7122081100:01:001:0233 та 7122081100:01:001:0235, відповідач ОСОБА_26 здійснив їх відчуження відповідачу ОСОБА_27

Також, 08.11.2007 року згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельних ділянок, предметом якого були земельні ділянки з кадастровими номерами

7122081100:01:001:00198, 7122081100:01:001:0202, 7122081100:01:001:0230,

7122081100:01:001:0190, 7122081100:01:001:0229, 7122081100:01:001:0228,

7122081100:01:001:0186, 7122081100:01:001:0194, які розташовані в адмінімежах Бобрицької сільської ради Канівського району, ОСОБА_36 (від імені якого, на підставі довіреності діяв ОСОБА_26), здійснив їх відчуження відповідачу ОСОБА_27

08.11.2007 року згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки, предметом якого була земельна ділянка з кадастровим номером 7122081100:01:001:0240, яка розташована в адмінмежах Бобрицької сільської ради Канівського району, ОСОБА_37 (від імені якого, на підставі довіреності діяв ОСОБА_26), здійснив її відчуження відповідачу ОСОБА_28

27.11.2007 року згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки, предметом якого була земельна ділянка з кадастровим номером 7122081100:01:001:0239, яка розташована в адмінмежах Бобрицької сільської ради Канівського району, ОСОБА_25 (від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_26), здійснила її відчуження відповідачу ОСОБА_28

Колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що вказані вище договори купівлі-продажу земельної ділянки, предметом яких були земельні ділянки площею 7,5 га, 4,5 га, 1 га, 12 га та 20 га, які розташовані в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району, укладені у письмовій формі, нотаріально посвідчені, містять всі істотні умови для договору купівлі - продажу земельної ділянки, зміст договорів відповідає вимогам чинного законодавства, а сам договір був оплатним.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачі ОСОБА_27 та ОСОБА_28 є покупцями земельних ділянок згідно з укладеними та нотаріально посвідченими оплатними договорами купівлі-продажу земельної ділянки та власниками земельних ділянок площею 7,5 га, 4,5 га, 1 га, 12 га та 20 га, які розташовані в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області, що підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 370215, серії ЯЕ № 370214, серії ЯЕ 370213 від 08 липня 2009 року, серії ЯЕ № 633885 та серії ЯЕ № 633884 від 19.12.2007 року на земельні ділянки площами 7,5 га, 4,5 га, 1 га, 12 га та 20 га відповідно.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується сторонами по справі, відповідачі ОСОБА_27 та ОСОБА_28 на момент укладення договорів купівлі-продажу земельної ділянки 08.11.2007 року, 27.11.2007 року та 28.11.2007 року не знали та не могли знати про порушення порядку передачі у приватну власність земельних ділянок в процесі приватизації, претензії Канівської районної державної адміністрації Черкаської області, оскільки позов в її інтересах був заявлений прокурором лише в серпні 2011 року, тоді як договори були укладені в листопаді 2007 року.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що відповідачі ОСОБА_27 та ОСОБА_28 є добросовісними набувачами земельних ділянок площею 7,5 га, 4,5 га, 1 га, 12 га та 20 га, які розташовані в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частина 1 статті 388 ЦК України надає право на витребування майна у власника, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), крім випадків, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Враховуючи обсяг повноважень, статус районної державної адміністрації та її голови, характер та вид діяльності відповідальних осіб, ступень обізнаності із ситуацією, можливості розумно оцінювати свої дії і передбачити їх наслідки, спрямованість та дієвість вжитих заходів для реалізації своїх намірів, відсутність з боку відповідачів порушень закону під час отримання у власність земельних ділянок та подальшого їх відчуження, у колегії суддів апеляційної інстанції є всі підстави вважати, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави в особі Канівської районної державної адміністрації Черкаської області за її власною волею, що виключає можливість їх витребування від ОСОБА_27 та ОСОБА_28

Аналогічна позиція, що наявність в діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача, викладена в постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 року (справа №3-13г10), яка є обов'язковою для усіх судів України.

Крім того, вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05.04.2012 року встановлено (абз. 7 стор. 45 Вироку), що земельні ділянки вибули з володіння держави за її волею, яка була виражена головою Канівської районної державної адміністрації Черкаської області ОСОБА_33, але з порушенням встановленого законом порядку передачі їх у власність громадянам.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду, що земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області загальною площею 40 га, та із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку загальною площею 5 га вибули з володіння власника (держави) за волевиявленням Канівської районної державної адміністрації Черкаської області (яка уповноважена в силу Перехідних положень Земельного кодексу України здійснювати розпорядження вказаними землями) - шляхом прийняття відповідних розпоряджень.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачі ОСОБА_27 та ОСОБА_28 не можуть бути позбавлені права власності на земельні ділянки площею 7,5 га, 4,5 га, 1 га, 12 га та 20 га, які розташовані в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району Черкаської області, лише з тих підстав, що під час передачі земельних ділянок у власність попереднім власникам з боку публічного органу, а не громадянина, були допущені порушення в порядку передачі земельних ділянок, бо в такому випадку має місце непропорційне втручання у право власника на мирне володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року.

Аналогічна позиція, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила, передбачена пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. The United Kingdom) від 24 червня 2003 року.

Так, Європейський Суд вказав, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Суд зазначив, що особа не могла знати про незаконність дій з боку органу публічної влади, а оскільки вказаний орган сам вважав свої дії правомірними, то «не здається нерозумним, що заявник та його юридичні радники прийняли до уваги цю саму впевненість» (пункт 40 мотивувальної частини рішення). З огляду на зазначене, встановивши, що громадянина позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, Європейський суд зазначив, що в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, доходить висновку, що відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Аналогічне посилання на рішення Європейського суду у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» міститься в і мотивувальній частині постанови Верховного Суду України від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відтак, за практикою судових рішень Європейського суду з прав людини жодна особа не може бути позбавлена права власності на майно, якщо нею не було вчинено яких-небудь порушень закону. У випадку, якщо такі порушення вчинені лише з боку державного органу, це не може за собою тягнути позбавлення права власності або будь-яких інших негативних наслідків, що покладаються на особу.

Згідно з ч. 1 ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, вірно застосовано положення ст. ст. 19, 20, 116, 118, 121, п. 12 та п. 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, ст. ст. 203, 215, 321, 330, 373, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст. ст. 13, 19, 43 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішень Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року, «Стретч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. The United Kingdom) від 24 червня 2003 року, постанови Верховного Суду України від 14.03.2007 року у справі №21-8во07 та від 06.12.2010 року у справі № 3-13г10, й суд першої інстанції, оцінивши усі забрані у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

При вирішенні спору та ухваленні рішення суд першої інстанції виходив відповідно до ст. ст. 10, 11, 60, 212, 213 ЦПК України із повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують і не дають підстав для її задоволення, тому суд апеляційну скаргу відхиляє, а рішення суду першої інстанції залишає без змін.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України апеляційний суд в апеляційному порядку перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегією суддів не встановлено таких порушень норм процесуального та матеріального права, які могли стати підставою відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України для перегляду рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позову.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, визнає, що рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09 жовтня 2012 року у справі - відхилити.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09 жовтня 2012 року у справі за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Канівської районної державної адміністрації до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, третя особа Бобрицька сільська рада Канівського району Черкаської області про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, скасування їх реєстрації, витребування майна у набувачів та визнання права власності на землю - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :