ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" червня 2006 р.
15 год. 00 хвил. Справа № АС-27/316-06
вх. № 6143/1-27
Суддя господарського суду Харківської області Мамалуй О.О.
за участю секретаря судового засідання Макаровських А.С.
представників сторін :
позивача – не з”явився
відповідача – Копилов О.А. – представник (за дорученням)
по справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Харків
до КЖЕП № 115, м. Харків
про стягнення 10588,62 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Харківське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Харків, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, КЖЕП № 115, м. Харків 10588,62 грн. штрафних санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів в 2005 р., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов’язаний був створити у 2005 році 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів, але фактично у 2005 році на підприємстві відповідача середньооблікова численність інвалідів - штатних працівників становить 0 інвалідів, у зв’язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві суму 10588,62 грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця .
Відповідач в судове засідання з”явився, надав відзив на позов, в якому вказує, що підприємство зареєстровано лише 25.05.2005 р. Також відповідач зазначає, що у нього працював 1 інвалід у 2005 році.
Закон покладає на підприємство обов’язки тільки щодо утворення відповідних умов праці для інвалідів, тоді як функцію працевлаштування повинні виконувати виключно державні органи.
Матеріалами справи встановлено, що Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, № 314 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 19, (далі —Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування — підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об’єднання ), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Згідно ч.3 ст.20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації провадять відповідно до ч.3 ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Матеріалами справи встановлено, що середньорічна заробітна плата у відповідача у 2005 р. становила 5238,78 грн. За нестворені робочі місця відповідач повинен був сплатити до 15 квітня поточного року штрафні санкції в сумі 10588,62 грн. (п.4 Порядку сплати підприємствами, об’єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 р. №1767).
Згідно звіту відповідача за 2005 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 р. становила 49 осіб, відповідно до ст. 19 вищевказаного закону відповідач у 2005 р. повинен був створити 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, середньооблікова чисельність інвалідів – штатних працівників на підприємстві становить 1 інвалід, які працював на підприємстві у 2005 році.
Суд зазначає, що інвалід працював у позивача неповний рік, але, наведений Закон не пов’язує факт створення робочого місця з терміном праці інваліда у звітному періоді та датою прийняття його на роботу в даному періоді. Закон тільки вказує на факт роботи інваліда на підприємстві.
Суд зазначає, що згідно наведеної норми, суми яких просить стягнути позивач є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю. Тобто за неналежне виконання обов’язку покладеного законом.
Згідно ст. 18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів„ затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Позивачем суду не надано доказів відмови в працевлаштуванні інвалідів з боку відповідача.
Відповідач у запереченні проти позову зазначає, що підприємство було зареєстровано 25.05.2005 р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію, яке надано до матеріалів справи. Підприємство було виділене зі складу КПЖРЕП № 1 Московського району і є його правонаступником лише в межах розподільного балансу згідно Статуту і до виділення не мало розрахункового рахунку, не мало право на прийом та звільнення робітників, не мало право надавати заявки до центру зайнятості, тому воно не відповідає за належність або відсутність працюючих інвалідів в КПЖРЕП № 1 Московського району за період з 01.01.2005 р. по 25.05.2005 р.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги позивача неправомірними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 4, 8, 86, 94, 160- 163 перехідними та прикінцевими положеннями Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позовних вимог відмовити.
На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.
Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви
про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк,
встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі
заяви про апеляційне оскарження.
Постанова в повному обсязі виготовлена 04.07.2006 р. о 12-00 год.
Суддя Мамалуй О.О.