Справа   №   22-6681/2007               Головуючий   у   1   інстанції   -   Богінкевич   С. М.

Доповідач - Качан В.Я.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21   серпня   2007   року   колегія   суддів   судової   палати   у   цивільних   справах Апеляційного суду м.  Києва в складі:

головуючого                                              Качана В.Я.

суддів                                                         Горелкіної Н.А.

Мороз Л.Л.

при секретарі                                             Сирбул О.Ф.

за участю прокурора                                 Пампушка З.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Подільського районного м.  Києва від 22 травня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1,  третя особа: Орган опіки та піклування - служба у справах неповнолітніх при Подільській районній у м.  Києві державній адміністрації про визначення місця проживання дітей, -

встановила:

У липні 2006року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1,  про визначення місця проживання дітей.

Свої вимоги обґрунтовував тим,  що з 4 жовтня 1997р. він перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі. В шлюбі в них народилось двоє дітей: син - ОСОБА_3,  та донька -ОСОБА_4. Відповідачка з перших днів шлюбу не дбала про матеріальне забезпечення сім'ї,  ніде не працювала. Вона не приносила до сім'ї будь-якого прибутку,  не турбувалась про духовний та матеріальний добробут сім'ї,  займалася лише власною персоною,  власними інтересами. Також вона взагалі не займалась веденням домашнього господарства та майже не займалась вихованням дітей. Вихованням дітей він займався у більшому ступені ніж відповідачка. Оскільки він весь час працював і є підприємцем,  він з початку подружнього життя був змушений на зароблені ним кошти наймати працівників,  які вели домашнє господарство в їх сім'ї (прибирали приміщення,  купували продукти,  готували їжу,  прали та прасували,  займались доглядом за дітьми та їх вихованням).

Також позивач посилається на те,  що відповідачка порушувала подружню вірність,  тобто порушувала моральні засади суспільства та подружні обов'язки.

Вказував,  що все це призвело до того,  що їх сім'я фактично розпалась,  вони проживають окремо за різними адресами,  діти проживають разом з ним,  він продовжує повністю утримувати дітей,  дбає про їх моральний і фізичний розвиток. Відповідачка не тільки не несе жодних матеріальних витрат на утримання дітей,  а і особисто не зайнята доглядом за дітьми.

З моменту народження дітей і до теперішнього часу саме він утримує дітей,  створює усі необхідні умови для їх нормального виховання,  фізичного розвитку та матеріального забезпечення. Відповідачка за зароблені ним кошти,  декілька разів на рік на досить довгий

термін вивозила дітей за межі України для їх оздоровлення. Але майже кожний раз дітей супроводжувала няня,  яка фактично доглядала та займалась ними на відпочинку,  а інколи родичі. А відповідачка і в цей час,  коли відпочивала без нього,  займалась тільки собою,  не обтяжуючи себе доглядом за дітьми та їх розвитком,  і розважалась зі сторонніми чоловіками.

Незабаром після народження дітей відповідачка майже усунулась від обов'язків по догляду за ними,  а тому,  з метою створення належних умов для забезпечення дітей- всім необхідним,  в тому числі і доглядом за ними,  їх харчуванням,  лікуванням тощо,  йому доводилось запрошувати відповідних фахівців.

Зокрема,  доглядом за дітьми щодня,  окрім позивача,  впродовж усього тижня займалась та займається няня. Для забезпечення нормального харчування дітей позивач запросив кухаря. В розпорядження няні,  для обслуговування потреб дітей,  позивачем виділений автомобіль з водієм.  Позивачем встановлений постійний зв'язок з лікарем дітей. Всі витрати,  пов'язані з цим,  сплачує позивач.

Вказував,  що замість того,  щоб створити належні,  комфортні умови для нормального життя і розвитку дітей,  відповідачка своєю легковажною поведінкою та способом життя створила такі умови,  які виключили сумісне проживання сторін. Через ненормальну обстановку,  яка виникла з вини відповідачки внаслідок її подружньої зради,  з метою уникнути її негативного впливу на дітей,  нездорової атмосфери у сім'ї,  він з дітьми змушений був залишити квартири,  в яких проживала їх сім'я. Посилається на те,  що дуже любить своїх дітей,  діти також дуже до нього прихильні і тому він вважає,  що діти повинні проживати з ним.  Вказував,  що поведінка відповідачки,  її особисті якості і її зрада йому,  як чоловіку,  тобто її моральний облік може зашкодити інтересам дітей,  якщо вони будуть проживати разом з відповідачкою. А тому він просив позов задовольнити і визначити місце проживання дітей разом з ним.

Рішенням Подільського районного суду м.  Києва від 22 травня 2007 року позов задоволено,  визначено місце проживання дітей - сина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з ОСОБА_2

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Подільського районного суду м.  Києва від 22 травня 2007р. скасувати,  ухвалити нове рішення,  яким у задоволенні позову відмовити. При цьому вона посилається на незаконність та необґрунтованість рішення,  вважає,  що судом не доведені обставини,  що мають значення для справи,  які суд вважав встановленими,  вказує що висновки суду не відповідають обставинам справи,  суд порушив норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді,  пояснення осіб,  які з'явились в апеляційну інстанцію,  вивчивши матеріали справи,  обговоривши доводи апеляційної скарги,  колегія суддів приходить до висновку,  що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи,  сторони з 4 жовтня 1997 року перебували в зареєстрованому шлюбі. В шлюбі у них народилось двоє дітей: син - ОСОБА_3,  ІНФОРМАЦІЯ_1,  та донька -ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2

Рішенням Подільського районного суду м.  Києва від 21 грудня 2006 року,  шлюб між сторонами розірвано. Це судове рішення залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м.  Києва від 21 лютого 2007 року і вступило в силу.

Вказані обставини не оспорювались сторонами та їх представниками.

Наведеними судовими рішеннями встановлено,  що між сторонами склались напружені  стосунки,   викликані  поведінкою відповідачки,   що  відповідачка з  моменту

реєстрації шлюбу з позивачем не дбала про матеріальне забезпечення сім'ї,  не працювала,  не приносила до сім'ї будь-якого прибутку,  не виконувала будь-яких постійних обов'язків по веденню домашнього господарства,  неналежним чином займалась вихованням дітей та доглядом за ними. Доводи позивача про те,  що відповідачка порушувала подружню вірність та недостатньо часу приділяла увагу дітям,  зустрічалась зі сторонніми чоловіками,  під час її перебування в Італії,  неодноразово разом з громадянином Італії ОСОБА_5 відвідувала номери готелю з почасовою оплатою,  підтверджуються матеріалами справи про розірвання шлюбу.

Покази свідків з боку позивача,  допитаних районним судом,  а саме ОСОБА_6,  ОСОБА_7.,  ОСОБА_8,  не протирічать фактам встановленим вказаними вище судовими рішеннями. Тому твердження апелянта про те,  що покази цих свідків необ'єктивні,  не сприймаються судовою колегією.

Відповідно до вимог  ст.  61 ЦПК України,  ці обставини,  що встановлені вказаними судовими рішенням,  не доказуються при розгляді інших справ. А тому районний суд вмотивовано вважав вказані обставини доведеними та поклав їх в обґрунтування рішення,  разом з іншими доказами у справі,  та надав всім доказам об'єктивну оцінку у їх сукупності.

Районним судом також обґрунтовано встановлено,  що до липня 2006 року сторони разом з дітьми проживали в квартирі АДРЕСА_1,  а з середини липня 2006 року позивач разом з дітьми став проживати в будинку по АДРЕСА_2

Також районним судом обґрунтовано встановлено,  що згідно до письмового договору який було укладено між сторонами 24 липня 2006 року,  час для відвідування дітей відповідачкою за місцем їх проживання з батьком,  сторонами добровільно встановлено -через день протягом тижня. З цього договору вбачається,  що на момент його укладання сторони добровільно визначили місце проживання дітей разом з батьком і час їх спілкування з матір'ю. Як вбачається з матеріалів справи,  на момент обстеження квартири АДРЕСА_1 представниками органу опіки та піклування,  тобто 15.08.2006 року в квартирі перебувала ОСОБА_1,  яка пояснила,  що її діти проживають в АДРЕСА_2 разом зі своїм батьком ОСОБА_2. Ці відомості відображені у відповідному акті обстеження квартири підписаному двома компетентними посадовими особами.

Доказів того,  що відповідачка цей письмовий договір уклала вимушено,  апелянтом не було надано а ні районному суду,  а ні судовій колегії апеляційного суду. Більш того,  такі твердження апелянта спростовуються доказами у справі. А тому судовою колегією не сприймаються твердження апелянта про те що цей договір вона уклала вимушено.

Районним судом,  з пояснень самої ж відповідачки,  обґрунтовано встановлено,  що водій позивача забирає сина ОСОБА_3 та відвозить його до батька у вівторок після школи,  а до відповідачки привозить сина у суботу,  а дочку ОСОБА_4 водій відвозить до батька в середу та привозить до відповідачки,  разом з братом,  у суботу.

А тому,  посилання апелянта на те,  що оспореним нею рішенням районного суду її фактично розлучили з дітьми і районний суд безпідставно не застосував до досліджуваних правовідносин ст,  151 СК України,  є безпідставними. А у рішення районного суду обґрунтовано зазначено,  що відповідно до вимог  ст.  141 СК України,  визначення місця проживання дітей разом з батьком не позбавляє відповідачку права та обов'язку щодо участі у вихованні дітей та права на її особисте спілкування з ними.

Посилання ОСОБА_1 на порушення районним судом вимог ЦПК України,  оскільки свідки з боку позивача були допитані у відсутності представника апелянта,  безпідставні,  тому,  що,  відповідно до частини 4  ст.   191 ЦПК України,  у разі відкладання розгляду

справи,  суд повинен допитати свідків,  які з'явились. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову. До того ж,  як вбачається з матеріалів справи,  в подальшому районним судом було задоволено клопотання представника відповідачки про повторний виклик і допит свідків і експерта. Свідки та експерт були викликані судом та повторно допитані за участю відповідачки та її представника.

Покази свідків з боку відповідачки ОСОБА_9,  ОСОБА_10.,  ОСОБА_11,  ОСОБА_12,  допитаних судовою колегією при розгляді апеляційної скарги,  не приймаються до уваги,  оскільки їх свідчення в значному ступені протирічать фактам та обставинам встановленим рішенням Подільського районного суду м.  Києва від 21 грудня 2006 року,  про розірвання шлюбу,  ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м.  Києва від 21 лютого 2007 року та більшості інших доказів у справі.

Надані судовій колегії інші додаткові письмові докази також не спростовують висновків рішення районного суду.

З матеріалів справи вбачається що на клопотання обох сторін,  у відповідності до  ст.  197 ЦПК України,  судом здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу,  відповідачка отримала,  на своє прохання,  копію інформації з носія,  на який здійснювався технічний запис цивільного процесу. Ненадання відповідачці роздруківки технічного запису судового засідання не є порушенням,  яке б призвело,  у даному випадку,  до неправильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи,  при обговоренні питання про призначення у справі судово-психологічної експертизи і доручення проведення цієї експертизи судовому експерту Пшеголінській К.О.,  сторона відповідачки заперечувала проти цього,  вважаючи,  що вказаний експерт,  може бути не об'єктивним.  При обговорені цього питання інших підстав заперечень проти цього сторона відповідачки не висловлювала. Також,  при обговоренні цього питання,  сторона відповідачки не заявляла клопотання про доручення проведення експертизи іншому експерту або експертній установі. Експерт Пшеголінська К.О. за своїм статусом відповідає вимогам передбаченим ч. 2  ст.  53 ЦПК України.

При допиті експерта Пшеголінської К.О.,  сторона відповідачки,  у порядку встановленому  ст.   ст.  22,  23 ЦПК України,  відвід цьому експерту не заявила,  більш того,  заявила в наступному клопотання про повторний виклик цього експерта,  мотивуючи це тим що має намір задати експерту питання. Це клопотання було районним судом задоволено і вказаний експерт повторно був допитаний в судовому засіданні за участю відповідачки та її представника. Такі процесуальні дії відповідачки та її представника свідчать про те,  що вони,  в кінцевому наслідку,  погодились на проведення експертизи саме цим експертом.  До того ж,  як вбачається з рішення районного суду,  суд у відповідності до вимог  ст.  212 ЦПК України,  дав оцінку вказаному експертному висновку разом з іншими доказами зібраними у справі,  не надаючи йому наперед встановленого значення. З огляду на строки розгляду справ,  передбачених  ст.  157 ЦПК України,  та на те що підстав для проведення повторної експертизи не має,  районний суд в подальшому обгрунтовано відмовив відповідачці в проведені повторної експертизи.

Враховуючи викладене,  з урахуванням правових підстав позову,  колегія суддів дійшла висновку,  що рішення суду 1-ї інстанції постановлено на повністю з'ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права,  а доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

З огляду на викладене та керуючись  ст.   ст.  303,  304,  307,  308,  313-315 ЦПК України,  колегія суддів,  -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Рішення Подільського районного м.  Києва від 22 травня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення,  але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.