АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1895/13 Справа № 0432/1798/12 Головуючий у 1 й інстанції - Курочкіна О.М. Доповідач - Слоквенко Г.П.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 18» березня 2013 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Слоквенка Г.П.

суддів - Максюти Ж.І., Кочкової Н.О.,

при секретарі - Надтоці А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що між нею та відповідачкою 15 жовтня 2009 року був укладений договір позики, що підтверджується розпискою. Прохала стягнути з відповідача кошти в розмірі 5000 гривень за цим договором, так як відповідач добровільно їх не повертає ( а.с. 14-16).

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі (а.с. 50-53).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у зв'язку з чим прохає скасувати судове рішення і ухвалити нове про задоволення позовних вимог (а.с. 54).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 дала в борг ОСОБА_3, без зазначення терміну повернення у серпні 2012 року, грошові кошти в сумі 5000 грн. На теперішній час борг не погашено, грошові кошти відповідач до цього часу позивачу не повернула.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд послався на те, що розписка від 15 жовтня 2009 року відповідачем не визнана як договір позики, а лише як факт отримання коштів, крім того позивач не обґрунтував свої вимоги належним чином. Сторонами не обумовлювалась ні усно, ні в розписці про час і взагалі повернення зазначених коштів відповідачем позивачці. Договір сторонами письмово не укладався, а в розписці зобов'язання повернути кошти не обумовлено.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо, оскільки суд дійшов до них через неправильне застосування норм матеріального права, що у відповідності до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З матеріалів справи вбачається, що розписка від 15 жовтня 2009 року укладена на підтвердження договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідає вищезазначеним нормам ЦК України. А за ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Посилання ОСОБА_3, на те, що кошти були сплачені за будинок - спростовуються текстом розписки, де вказано - «на лікування матері.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статею 611 ЦК України, передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов договору; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, зважаючи на викладене, розглядаючи даний спір у межах заявлених вимог суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 є законними та обґрунтованими.

У той же час висновки суду 1 інстанції про відмову у стягненні з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 600 гр. є правильними та відповідають вимогам закону. Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, а

згідно із ч.1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, а ч.2 цієї ж статті вказує, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справа» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У матеріалах справи відсутній договір про надання позивачці правової допомоги не укладалося, адвокат участі у справі не приймав, що виключає можливість задоволення позову у цій частині.

За таких обставин рішення суду у частині відмови у стягненні судових витрат: за надання правової допомоги - 600 грн. підлягає залишенню в силі.

Керуючись ст.ст.209, 303, 307, п.4 ч.1ст.309, 316 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2012 року, в частині відмови у стягненні боргу - скасувати.

Позов ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5000 гривень та судовий збір в сумі 214,60 гривень.

В іншій частині рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2012 року, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: