РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0191/420/2012Головуючий суду першої інстанції:Авакян А.М.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Притуленко О. В.

РІШЕННЯ

"25" квітня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіПритуленко О.В.,

СуддівЛоманової Л.О., Кустової І.В.,

При секретаріКовтун Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 (третя особа - Кримський Республіканський фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі) про поділ спільного сумісного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 (третя особа - організація «Кримський Республіканський фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі») про поділ спільного сумісного майна подружжя, стягнення компенсації різниці вартості майна, визнання права власності на частку майна, переведення частки боргу за кредитним договором, за апеляційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 24 січня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про поділ спільного сумісного майна подружжя, мотивуючи його тим, що з 16 липня 2005 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, під час якого ними було придбано майно: пральна машина «Zanussi» вартістю 2199 грн., автомобіль ВАЗ 210700- 20 державний номер НОМЕР_4 вартістю 32850 грн. Крім того, на грошові кошти, отримані нею в кредит від Кримського Республіканського фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі за договором №462/ПК від 23 жовтня 2007 року у сумі 100000 грн. придбана квартира АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за нею.

Посилаючись на те, що 3 жовтня 2011 року шлюб між ними розірваний, проте майно поділити у добровільному порядку відповідач відмовляється, ОСОБА_6 просила суд поділити майно: визнати за нею право власності на всю квартиру з покладенням на неї обов'язку щодо подальшої сплаті суми кредиту, у власності відповідача пральну машину та автомобіль.

У грудні 2011 року ОСОБА_7 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про поділ майна, яке придбано ними під час шлюбу, та просив залишити у власності ОСОБА_6 майно загальною вартістю 22100 грн., а саме: комбі DVD програвач «Samsung», ноутбук «Asus», комп'ютер збірки за індивідуальним замовленням, праску, прасувальну дошку, пилосос, шафу-купе, ліжко розміром 1,60х2,00, сканер «Epson», принтер «Canon», стабілізатор напруги, колонку для комп'ютера та колонку для ноутбука, стіл для розміщення комп'ютера, трюмо, пральну машину «Zanussi», електричну машинку для стрижки волосся «Philips», навушники, веб камеру, у його власності залишити телевізор «Samsung», пральну машинку «LG», ліжко розміром 2,00х2,20, холодильник «Атлант», бойлер електричний об'ємом 50 л., міксер, електром'ясорубку, тобто майно загальною вартістю 12400 грн. Стягнути з ОСОБА_6 на його користь 3850 грн.- компенсацію 1/2 частки різниці вартості побутових речей.

Крім того, просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 із переведенням на нього 1/2 частки боргу за кредитним договором №462/ПК від 23 жовтня 2007 року в розмірі 40557,81 грн. із відповідним подальшим укладенням договору з КРФ підтримки індивідуального житлового будівництва на селі.

Рішенням Нижньогірського районного суду АР Крим від 24 січня 2012 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_6 відмовлено.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_7 задоволено частково: розділено майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності сторін, виділено у власність ОСОБА_6 пральну машину «Zanussi», комп'ютер збірки за індивідуальним замовленням, колонки для комп'ютера, веб камеру, виділено у власність ОСОБА_7 комбі DVD програвач «Samsung», телевізор «Samsung», ліжко розміром 2,00х2,00, праску та прасувальну дошку. В решти вимог ОСОБА_7 відмовлено. Також вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7, оскаржили вказане рішення суду в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови в задоволенні її позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити. На думку апелянта, вирішуючи спір, суд дійшов помилкового висновку про те, що автомобіль ВАЗ 210700- 20 державний номер НОМЕР_4, не підлягає поділу як майно подружжя, залишивши без уваги, що цим майном відповідач розпорядився без її згоди. Безпідставно також відмовлено у поділі квартири, оскільки кредитний договір, на підставі якого були отримані грошові кошти для придбання квартири, був укладений нею в інтересах сім'ї. При цьому залишено без уваги, що запропонований нею варіант поділу квартири

ОСОБА_7 також порушує питання про скасування рішення в частині залишення без задоволення його вимог щодо поділу квартири із переведенням на нього частки боргу за кредитним договором, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, при вирішенні спору в цій частині суд не врахував роз'яснення, надані у п. 25 Постанови Пленуму від 21 грудня 2007 року №11 та дійшов помилкового висновку про те, що відсутність у позові вимоги про стягнення грошової компенсації за неподільну річ (зокрема, квартиру) позбавляє його права на визначення ідеальної частки у праві спільної сумісної власності без реального поділу майна.

Згідно частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають частковому задоволенню за таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частиною 1 статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

Відповідно до ст. 70 ч.1 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини. Також ст. 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

На підставі ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язок для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використовується в інтересах сім'ї.

Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за кредитом.

В результаті придбання подружжям в інтересах сім'ї квартири в кредит боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір.

Судом установлено, що сторони в період з 16 липня 2005 року по 3 жовтня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі. 09 листопада 2007 року за договором купівлі-продажу була придбана квартира АДРЕСА_1, покупцем за яким вказано позивачку ОСОБА_6 Згідно з п. 4 договору продаж вчинено за 100000 грн. ОСОБА_7, як чоловік покупця, дав згоду на покупку цієї квартири.

Безспірно встановлено, що вказана квартира придбана за грошові кошти, отримані в кредит за договором №462/ПК, укладеним 23 жовтня 2007 року між Кримським республіканським Фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі та ОСОБА_6, що (крім пояснень сторін) підтверджується також пунктом 1.2 вказаного договору, в якому конкретизоване житло, на придбання якого виданий кредит.

Враховуючи, що зазначений кредитний договір був укладений ОСОБА_6 під час шлюбу та з метою придбання квартири для проживання всієї сім'ї, суд першої інстанції, керуючись частиною 3 статті 61 СК України, дійшов висновку про те, що спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності сторін. Проте, в задоволенні вимог щодо її поділу відмовив, вважаючи, що позивачка фактично висуває вимоги про припинення права ОСОБА_7 на частку у спільному майні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 зазначає, що суд неправильно визначив зміст її вимог, оскільки вона не заперечує права відповідача на частину вказаного майна.

Вказаний довід позивачки підтверджується матеріалами справи, зокрема змістом її позовної заяви та наданими суду поясненнями.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 про визнання за ним права власності на 1/2 частину вказаної квартири із переведенням на нього частини зобов'язань за кредитним договором, суд виходив із того, що визнання ідеальної частки подружжя на майно, що є об'єктом спільної сумісної власності, можливо лише за умови, що дане майно є неподільнім. Оскільки ОСОБА_7 не довів, що квартира є неподільною і не вимагав компенсацію за неподільну річ, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог щодо поділу вказаного майна.

Порушуючи питання про скасування рішення в цій частині ОСОБА_7 зазначив в апеляційній скарзі, що вказаний висновок суду є помилковим, оскільки відсутність у позові вимоги про стягнення грошової компенсації не позбавляє його права на визначення ідеальної частки у праві спільній сумісній власності на це майно.

Зазначений довід заслуговує на увагу.

Відповідно до вимог ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Розглядаючи вимоги сторін про поділ майна (квартири), суд не з'ясував реальної можливості виділення сторонам тих частин будинку в натурі, які відповідають їх часткам у праві спільної сумісної власності на будинок у цілому; в порушення вимог ч.4 ст.10 ЦПК України, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню цих обставин справи.

Згідно договору купівлі-продажу від 09 листопада 2007 року, спірна квартира, яка розташована у п'ятиповерховому будинку, складається з двох житлових кімнат - №2, 8 (17,0 кв.м. та 12,3 кв.м.), кухні (9,1 кв.м), ванної кімнати (2,0 кв.м), передньої, 2-х комор. З пояснень обох сторін слідує, що реальний поділ вказаної квартири є неможливим.

На підтвердження вказаного апелянт ОСОБА_7 надав суду апеляційної інстанції експертне дослідження (а.с.146-149), яким підтверджене, що реально розділити вказану квартиру не уявляється можливим.

За змістом п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у разі, коли неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їх часток, суд визначає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про те, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя, безпідставно відмовив у визнанні за ОСОБА_7 права власності на частку цього майна. Відтак, рішення в цій частині підлягає скасуванню на підставі п.3 і 4 ч.1 ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог про поділ вказаного майна з припиненням права спільної сумісної власності сторін на квартиру.

Крім того, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Оскільки у результаті придбання подружжям квартири в кредит боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 належить визнати солідарними боржниками по сплаті кредитних зобов'язань за кредитним договором № 462/ПК від 23 жовтня 2007 року тому, що розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за кредитом. Разом з тим, враховуючи, що поділ кредитних зобов'язань - це неналежний спосіб захисту, так як ч.4 ст.65 СК України передбачає врахування зобов'язань, а не поділ боргових зобов'язань, вимоги ОСОБА_7 про переведення на нього частки боргу за кредитним договором задоволенню не підлягають.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_6 про поділ майна у вигляді автомобіля ВАЗ 210700- 20 вартістю 32850 грн., суд першої інстанції виходив із того, що вказаний транспортний засіб був відчужений ОСОБА_7 під час шлюбу і не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності, оскільки договір відчуження не визнаний недійсним.

Проте, з таким висновком погодитися не можна, оскільки вказаний автомобіль був відчужений відповідачем своєму батькові ОСОБА_8 15 серпня 2011 року, тобто після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами і матеріали справи не містять відомостей про відчуження вказаного майна за згодою позивачки. Відтак, рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню на підставі п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення вимог ОСОБА_6 шляхом стягнення з відповідача на її користь 12846,39 грн. у рахунок її частки у праві власності на це майно, враховуючи, що згідно звіту спеціаліста № 045533 від 15.08.2011 року реальна вартість автомобіля на час його продажу складала 25692,78 грн.

З урахуванням задоволених вимог за первісним та зустрічним позовом рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні на підставі ч.5 ст.88 ЦПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст.303, п.1 і 2 ч.1 ст.307, п.3 і 4 ч.1 ст.309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 24 січня 2012 року в частині відмови в задоволенні позову щодо розподілу квартири АДРЕСА_1 та автомобілю ВАЗ 210700-20, номер двигуна НОМЕР_2, номер кузова, шасі НОМЕР_3, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 щодо поділу вказаного автомобілю та позовні вимоги ОСОБА_7 щодо поділу зазначеної квартири задовольнити.

Визнати за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за кожним. Право спільної сумісної власності сторін на вказану квартиру припинити.

Визнати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 солідарними боржниками по сплаті кредитних зобов'язань за кредитним договором № 462/ПК від 23 жовтня 2007 року, укладеним між організацією «Кримський Республіканський фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» та ОСОБА_6.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 12846,39 грн. (дванадцять тисяч вісімсот сорок шість гривень 39 копійок) у рахунок її частки у праві власності на автомобіль ВАЗ 210700- 20.

Рішення в частині стягнення з ОСОБА_7 у дохід держави судового збору в сумі 400,60 грн. змінити, зазначивши, що стягненню підлягає 529,07 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

О.В. Притуленко Ломанова Л.О. І.В. Кустова