ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2013 р. Справа № 5011-55/9439-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П., Гольцової Л.А., Іванової Л.Б. (доповідач),

розглянувши матеріали касаційної скаргиВідкритого акціонерного товариства "РЕСО - Гарантія"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.11.2012

у справі№ 5011-55/9439-2012 Господарського суду міста Києва

за позовомВідкритого акціонерного товариства "РЕСО - Гарантія"

до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаКиївська регіональна митниця

за участюПрокуратури Солом'янського району міста Києва

провиключення майна з-під арешту, зобов'язання повернути автомобіль

за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: Кенюк Л.В., дов.від 11.02.2013 б/н

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,

на стороні відповідача: Лич С.В., дов. від 21.12.12 № 14/1-8/28123

прокуратури: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "РЕСО-Гарантія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві про виключення автомобіля Land Rover Range Rover Sport, кузов: НОМЕР_1, 2008 року випуску, чорного кольору, з-під арешту; зобов'язання Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві повернути автомобіль Land Rover Range Rover Sport, кузов: НОМЕР_1, 2008 року випуску, власнику - Відкритому акціонерному товариству "РЕСО-Гарантія" без оплати за зберігання, передати його уповноваженому представнику.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2012 (суддя Ягічева Н.І.) порушено провадження у справі № 5011-55/9439-2012. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Київську регіональну митницю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2012 у справі №5011-55/9439-2012 (суддя Ягічева Н.І.) позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "РЕСО - Гарантія" задоволено, виключено автомобіль Land Rover Range Rover Sport, кузов: НОМЕР_1, 2008 року випуску, чорного кольору, з акта опису та арешту серії ВП №31911709 від 05.03.2012; зобов'язано Відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві повернути автомобіль Land Rover Range Rover Sport, кузов: НОМЕР_1, 2008 року випуску, чорного кольору, власнику - Відкритому акціонерному товариству "РЕСО - Гарантія".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 у справі № 5011-55/9439-2012 (колегія суддів у складі: головуючого судді - Куксова В.В., суддів Корсакової Г.В., Яковлєва М.Л.), рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2012 у справі №5011-55/9439-2012 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "РЕСО - Гарантія" на користь Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 536,50 грн.; стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "РЕСО - Гарантія" на користь Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 536,50 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Відкрите акціонерне товариство "РЕСО-Гарантія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 у цій справі, рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2012 у справі № 5011-55/9439-2012 залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Як встановлено апеляційним господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, автомобіль Land Rover Range Rover Sport, кузов: НОМЕР_1, 2008 року випуску, належав на праві власності ОСОБА_9 що підтверджується паспортом транспортного засобу НОМЕР_2 та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 16.08.2011.

08.09.2011 вказаний автомобіль було викрадено в м. Москва, Російська Федерація. За даним фактом старшим слідчим СВ відділу МВС Росії по Хорошевському району м. Москви порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого п. "б" ч. 4 ст. 158 КК РФ, що підтверджено постановою про порушення кримінальної справи від 09.09.2011 № 647728. Автомобіль оголошено в міжнародний розшук Інтерпол.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що автомобіль Land Rover Range Rover Sport, кузов: НОМЕР_1, 2008 року випуску, чорного кольору було застраховано позивачем відповідно до страхового полісу №SYS506694980 від 09.08.2011.

Згідно пункту 3 додаткової угоди №АТ3024581 від 12.09.2011 до Договору страхування SYS №506694980, після отримання повної суми страхового відшкодування за автотранспортний засіб, страхувальник повністю відмовляється від своїх прав на автотранспортний засіб на користь страховика і не має надалі ніяких претензій до страховика по виплаті страхового відшкодування.

Судом зазначено, що 13.10.2011 згідно платіжного дорученням №53683, потерпілому було виплачено страхове відшкодування у розмірі 1 894174,31 російських рублів.

В подальшому, каналами Інтерполу поліції Росії, було повідомлено про виявлення та затримання автомобіля на території України (м. Київ).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 24.02.2011 у справі № 3/49/12 ОСОБА_8 визнано винним у порушенні митних правил, передбачених статтею 353 Митного кодексу України (в редакції 11.07.2002 № 92-IV, чинний з 01.04.2004). Конфісковано в дохід держави безпосередні предмети порушення митних правил, що виручені Київською регіональною митницею згідно протоколу №1887/10000/11, а саме: автомобіль марки "Range Rover Sport", кузов НОМЕР_1, 2008 р.в.

Після винесення Солом'янським районним судом м. Києва відповідної постанови про конфіскацію, вона була скерована до ДВС Солом'янського районного управління юстиції на виконання.

Під час розгляду справи по суті, судом першої інстанції встановлено, що конфіскація транспортного засобу була здійснена внаслідок порушення ОСОБА_8 положень ст. 353 Митного кодексу України; у власника транспортного засобу (громадянки Російської Федерації ОСОБА_9) майно було викрадено, тобто вибуло з його володіння без його волі.

З аналізу положень норм Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що норми Цивільного кодексу України щодо припинення права власності можуть бути застосовані у разі конфіскації майна саме у власника.

З огляду на встановлені судом обставини справи, керуючись п. 10 ст. 346, ст. 354 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку, що право власності на автомобіль Land Rover Range Rover Sport, кузов: НОМЕР_1, 2008 року випуску, чорного кольору, перейшло до позивача на законних підставах, а тому задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду в апеляційному порядку, вказав, що нормами ст. 326 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV, чинного на момент вчинення правопорушення та виникнення спірних правовідносин, передбачалось, що конфіскація як стягнення за порушення митних правил полягає у примусовому вилученні товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 322 цього Кодексу, і безоплатній передачі їх у власність держави. Конфіскація товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 322 цього Кодексу, застосовується незалежно від того, чи є ці товари, транспортні засоби власністю особи, яка вчинила правопорушення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в позові, виходив з того, що місцевим господарським судом порушено норми матеріального права, а саме: пункту 3 статті 322, частини 2 статті 326 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV (чинного на момент вчинення правопорушення та виникнення спірних правовідносин), оскільки конфіскація транспортних засобів безпосередніх предметів порушення митних правил, застосовується незалежно від того, чи є транспортні засоби власністю особи, яка вчинила правопорушення

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, зазначає наступне.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 ).

Відповідно до вимог статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду із позовом про визнання права на майно та про звільнення майна з-під арешту.

Отже, підставами для визнання права на звільнення майна з-під арешту можуть бути: право власності на описане майно або право володіння ним.

Згідно частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частин 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства, при вирішенні даних позовів необхідно встановити належність позивачу майна на праві власності. Отже, до предмету доказування у цій справі відноситься дослідження питання права власності позивача на спірне майно.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в спорах про виключення майна з опису" № 6 від 27.08.1976 визначено, що за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

У тих випадках, коли опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідна державна податкова інспекція.

Колегія суддів суду касаційної інстанції враховує, що відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції, з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

В оскаржуваній постанові, суд апеляційної інстанції, врахувавши вказівки, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в спорах про виключення майна з опису" № 6 від 27.08.1976, вказав, що місцевий господарський суд, розглянувши справу про виключення з - під арешту майна, яке конфісковано в дохід держави, не залучив до участі у справі відповідну державну податкову інспекцію.

Проте, господарський суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, помилки місцевого господарського суду не виправив, отже, і сам припустився тих же порушень.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ст. 1117 ГПК України, вказані судові акти підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "РЕСО - Гарантія" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2012 у справі №5011-55/9439-2012 скасувати.

Справу № 5011-55/9439-2012 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Л. Гольцова

Л. Іванова