УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2013 року Справа № 4730/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Обрізка І.М., Сапіги В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Великоберезнянському районі Закарпатської області на постанову Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 26 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Великоберезнянському районі Закарпатської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,

ВСТАНОВИВ :

06 липня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Великоберезнянському районі Закарпатської області (далі - УПФ України в Великоберезнянському районі) нарахувати та виплатити їй передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30 % мінімального розміру пенсії за віком за період з 01 січня 2011 року по 21 червня 2011 року.

Постановою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 26 липня 2011 року, прийнятою у порядку скороченого провадження, вищевказаний позов задоволено, визнано бездіяльність УПФ України в Великоберезнянському районі щодо перерахунку пенсії позивачки протиправною та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити їй передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 21 січня 2011 року по 21 червня 2011 року з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та вже проведених виплат.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Великоберезнянському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивачки в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Просить врахувати, що встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були взяті до уваги положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.

З урахуванням вимог ч. 8 ст. 183-2 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів.

Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання підвищення виплачуваного їй відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до переконання про підставність вимог позивачки у частині визнання протиправною відмови відповідача у підвищенні розміру її пенсії, як дитині війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 21 січня 2011 року по 21 червня 2011 року та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.

Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачки здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в Великоберезнянському районі Закарпатської області, відповідний обов'язок правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачці у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі суд апеляційної інстанції не вбачає.

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Великоберезнянському районі Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 26 липня 2011 року у справі № 2а-371/11 - без змін.

Відповідно до вимог ч.10 ст. 183-2 КАС України ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді І.М.Обрізко

В.П.Сапіга