УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2013 року Справа № 37319/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Обрізко І.М., Сапіги В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Козівському районі Тернопільської області на постанову Козівського районного суду Тернопільської області від 25 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Козівському районі Тернопільської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,

ВСТАНОВИВ :

15 серпня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив визнати дії управління Пенсійного фонду в Козівському районі Тернопільської області (далі - УПФ України в Козівському районі) щодо перерахунку його пенсії протиправними та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому, як дитині війни, підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 2011 рік у розмірі 4153,57 грн., здійснюючи таке нарахування та виплату в подальшому.

Постановою Козівського районного суду Тернопільської області від 25 серпня 2011 року, прийнятою у порядку скороченого провадження, вказаний позов задоволено частково, визнано дії УПФ України в Козівському районі щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком протиправними та зобов'язано відповідача провести йому нарахування і виплату такого підвищення згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 15 лютого 2011 року по 18 червня 2011 року з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Крім того, на користь позивача з Державного бюджету України присуджено судові витрати в сумі 3,40 грн.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Козівському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивача в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, залишається невизначеним порядок обчислення спірної доплати та його розмір. Просить врахувати, що встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.

З урахуванням вимог ч. 8 ст. 183-2 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів.

Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання підвищення виплачуваної йому відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до переконання про підставність вимог позивача у частині визнання протиправною відмови відповідача у підвищенні розміру його пенсії, як дитині війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 15 лютого 2011 року по 18 червня 2011 року та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.

Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в Козівському районі Тернопільської області, відповідний обов'язок правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі суд апеляційної інстанції не вбачає.

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Козівському районі Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Козівського районного суду Тернопільської області від 25 серпня 2011 року у справі № 2а-1376/11 - без змін.

Відповідно до вимог ч.10 ст. 183-2 КАС України ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді І.М.Обрізко

В.П.Сапіга