справа №22ц-2052/06 Головуючий в суді 1 інстанції Керімов Р.В.
категорія: 19 Доповідач: Карайван Т.Д.
РІШЕННЯ Іменем України
02 листопада 2006 року Апеляційний суд Луганської області в складі:
Головуючого: Карайван Т.Д.,
суддів: Коротенко Є.В., Дмитрієвої Л.Д.,
при секретарі: Компанієць В.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу по апеляційній скарзі Державного підприємства "Антрацит" на рішення Антрацитівського міськрайсуду від 10 листопада 2005 року за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Антрацит" про стягнення шкоди, заподіяною неправильною оплатою лікарняних листів, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся в суд з зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на наступне:
він є інвалідом другої групи. Інвалідність пов"язана з захворюванням, одержаним внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
В період роботи на підприємстві відповідача з 13 червня 1987 року по 9 серпня 1987 року приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. При нарахуванні йому заробітної плати за час знаходження в зоні підвищеної небезпеки, відповідачем не були враховані пільги, надані ліквідаторам наслідків Чорнобильської катастрофи, а саме: Постановами Ради Міністрів УРСР від 10 червня 1986 року № 207-7 і від 08 травня 1986 року № 168-5.
Лише в 2002 році йому стало відомо про існування вказаних документів, оскільки документи були засекречені.
Після звернення до підприємства відповідача, йому був зроблений перерахунок заробітної плати за час знаходження на ЧАЕС відповідно до чинного законодавства. Позивач вважає, що йому відповідачем неправильно було проведено оплату його лікарняних листів, оскільки оплата повинна була проводитися з розміру середньоденного заробітку, який за час його перебування на ЧАЕС складає 9609,67 крб. В період з 1988 року по 1994 рік він знаходився на лікарняному 283 дні. За ці дні йому не недоплачена сума лікарняних з урахуванням індексів інфляції 150249 грн,55 коп., яку він просив стягнути з відповідача.
Оскаржуваним рішенням позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтовуючи доводи своєї апеляційної скарги представник відповідача вказав, що суд при ухваленні рішення не прийняв до уваги, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду без поважних підстав, що підстав для задоволення позову немає, оскільки останній не висловлював бажання щодо застосування оспорюваного
порядку оплати лікарняних листів, застосування індексу інфляції за той період законом не передбачено.
У своїх запереченнях на апеляційну скаргу позивач вважає, що рішення обґрунтоване і наполягає на залишенні його без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскарженого рішення, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.
Стаття 6 Європейської Конвенції з прав людини передбачає, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов"язків, або при встановленні обгрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий та відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У відповідності зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і
обґрунтованим лише на тих доказах, що були досліджені в судовому засіданні. Цим
вимогам закону рішення не відповідає. \
Обставини справи свідчать про те, що позивач приймав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у період з 13 червня 1987 року по 09 серпня 1987 року, в наслідку чого на підставі висновку МСЕК, визнаний інвалідом 2-ї групи. Між ним та відповідачем, з підприємства якого він був призваний на воєнні збори, на той час існували трудові правовідносини.
Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підставі своїх вимог і заперечень.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог позивача, яким не надано доказів обґрунтованості свого позову.
Пункт 8 частини першої статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачає, що виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності виплачується у розмірі 100 процентів середньої заробітної плати незалежно від страхового стажу.
Пункт 31 частини першої статті 20 цього ж Закону визначає, що оплата лікарняних листів по тимчасовій непрацездатності особам, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, нараховується за їх бажанням з середнього фактичного заробітку, який вони одержували під час роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, без обмеження двома тарифними ставками або посадовими окладами. У такому ж порядку оплата лікарняних листів проводиться і особам, тимчасова непрацездатність яких настала внаслідок загального захворювання.
Звертаючись до суду з позовом, позивач як доказ надав суду лише копію довідки архіву ВП "Шахта "Партизанська", правонаступником якої є відповідач (дата та номер вихідної кореспонденції нерозбірливі), про кількість днів лікарняних листів за період з 1988 по 1994 роки та про грошові суми, отримані; по ним. Оригінали довідки, лікарняні листи, розрахунок отриманих по лікарняним сум, не надавалися, чому не дав належної оцінки суд.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції помилково вказував на порушення прав позивача, оскільки на його погляд відповідач повинен був призначити оплату лікарняних листів із рахунку середнього фактичного заробітку, який той одержував під час роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Як вбачається з вище наведених норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" можливість застосування такого порядку оплати лише при наявності бажання позивача. Останнім не надано доказів того, що він висловлював таке бажання, і воно було проігноровано відповідачем.
Приймаючи до уваги, що виплати по лікарняним листам є соціальними гарантіями робітникам, загальний строк позовної давності, що був передбачений на той момент ст, 233 КЗпП України, складав 3 місяці, який позивачем пропущено без поважних причин.
Згідно роз"яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у його постанові "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 року, з наступними змінами, встановлені законом строки звертання до суду застосовуються незалежно від заяви сторін і в кожнім випадку суд повинний перевірити й обговорити причини пропуску цих строків, привести мотиви, по яким відновлює або вважає неможливим відновити пропущений строк. При пропуску строку без поважних підстав суд відмовляє у задоволенні позову з цих підстав. Однак оскільки при пропуску строку може бути відмовлено за необґрунтованістю вимог, суд з"ясовує не тільки причини пропуску строку, але й обставини справи, права та обов'язки сторін.
Застосування судом першої інстанції Закону України "Про. компенсацію громадянам втрати частини прибутків, у зв"язку з порушенням строків їх виплат" не може вважатися правильним, оскільки дія цього Закону не може застосовуватися до правовідносин, що виникли та існували до його прийняття.
При таких обставинах підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги, оскільки позовні вимоги позивача є необгрунтованими, а рішення суду незаконним. Апеляційний суд вважає за необхідне постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314 ЦПК України, ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ДП "Антрацит" задовольнити.
Рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 10 листопада 2005 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП "Антрацит" про стягнення збитку заподіяного неправильною оплатою лікарняних листів, відмовити за необґрунтованістю.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.